WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Деякі аспекти аналізу структурної самоорганізації політичної системи - Реферат

Деякі аспекти аналізу структурної самоорганізації політичної системи - Реферат

високого порядку - такі, що утворюють мезо- та мегарівень системи. Наприклад: суспільно-політичні лідери, еліти, соціально-класові, соціально-етнічні та соціально-професійні групи виступають параметрами порядку щодо окремих особистостей - "рядових" членів політичної спільноти, задаючи їм певну нормативну базу, політичний світогляд, процедури й канали політичної діяльності, інституційні можливості.
Параметри порядку, визначаючи напрямки та інтенсивність підпорядкованих їм міжелементних взаємодій у системі, координують не тільки зростання таких структурних конфігурацій, які відповідають системному атракторові, але й інволюційні процеси системи, дисипативне руйнування невідповідних до атрактора структур. Ця специфіка функціонування параметрів порядку самоорганізованих систем називається принципом підпорядкування. Принцип підпорядкування як методологічний інструмент синергетики дозволяє звести динамічний опис будь-якої складної багатокомпонентної системи з нескінченною кількістю елементів до певного числа параметрів порядку, адже в процесі структурного впорядкування складної нелінійної системи елементи, які організовуються в певну дисипативну структуру, передають їй визначальну частину своїх функцій (ступенів свободи), певною мірою втрачаючи свій самоорганізаційний потенціал, і тим самим ніби взаємно елімінуються (при математичному описі нелінійних структуротворчих процесів змінні, що позначають такі елементи, взаємно скорочуються).
Відтак структурна самоорганізація політичної системи суспільства постає перед дослідником як нелінійний незворотний процес самоформування компонентно-елементного складу системи через дисипативне (пов'язане з використанням ресурсів, благ) становлення із множини спонтанних кооперативних міжелементних взаємодій системного мікрорівня певних стійких структур-процесів - параметрів порядку, які утворюють мезо- і макрорівень системи на певний період, визначаючи унікальну конфігурацію системно-структурної цілісності.
Самозбереження системно-структурної цілісності політичної системи суспільства забезпечується когерентною поведінкою сукупності елементів її мікрорівня, яка здійснюється на основі макроскопічних патернів самоорганізації, заданих параметрами порядку системи. Г. Хакен, характеризуючи параметри порядку та дію принципу підпорядкування, застосував метафору "ляльковода", який змушує маріонеток рухатися певним чином. "Однак, - зауважує вчений, - між наївним уявленням про параметри порядку як про ляльководів і тим, що відбувається насправді, є одна важлива різниця. Виявляється, що, здійснюючи колективну дію, індивідуальні частини системи, чи "ляльки", самі впливають на параметри порядку, тобто на "ляльковода" [32, c. 36]. Отже, принцип підпорядкування у складноорганізованих системах з великою кількістю елементів має вигляд кругової причинності: елементи системи спільно породжують параметри порядку, які надалі підпорядковують їх своїй динаміці, але при цьому залишаються чутливими до умов свого функціонування, заданих сукупною активністю елементів.
Звідси цілісність політичної системи суспільства як складної самоорганізованої системи розуміється не лише як "унікальне поєднання компонентів з елементів нижчого рівня та їхніх якостей, з яких утворюється системна якість" [28, c. 92], а як "позначення відкритого незамкненого процесу становлення системи цілим" [13, c. 62], що передбачає включеність у даний процес усіх без винятку її елементів. Отже, будь-який елемент політичної системи на будь-якому ієрархічному її рівні здатен за наявності сприятливих загальносистемних умов виступити системотворчим чинником політичного життя суспільства. Про це говорять російські методологи науки В. Аршинов і В. Войцехович: "Для нелінійного синергетичного мислення - "все у всьому", "згори, як і знизу" [2, c. 110]. Тож політична система суспільства постає вже не як ціле, механічно складене з частин-підсистем, а як самоорганізована цілісність, що "формує у своєму розвитку або свій елементний склад.., або частини - з наявних елементів середовища" [13, c. 129].
Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що процес формування методології аналізу політичної системи суспільства може бути умовно поділений на три етапи.
Перший етап пов'язаний з уявленням про систему як про "певну множину змінних незалежно від ступеня їх взаємозв'язку", що звільняло дослідників "від необхідності сперечатися щодо того, чи можна вважати політичну систему справді системою" (Д. Істон) [14, c. 323]. Тлумачення політичної системи суспільства як "чорної скрині", індикатором функціонального стану якої слугує рух інформації на її "вході" та "виході", робило несуттєвим питання про внутрішню будову системи. Дослідницька увага спрямовувалась переважно на виявлення та аналіз функцій політичної системи як системи управління суспільством, а також на розкриття механізмів її адаптації до змін зовнішнього і внутрішнього середовища.
Наступний етап розвитку концептуального аналізу політичної системи суспільства пов'язаний з поширенням методології загальної теорії систем на різні галузі природничих і суспільних наук. Різні об'єкти дослідження суспільних наук почали трактуватися як складні системи, утворені ієрархіями взаємодіючих підсистем, сформованих багаторівневими взаємозв'язками елементів. Аналіз політичної системи в такому методологічному ключі було здійснено в межах теорії диференційованих соціальних систем, де вона розглядалася як одна з підсистем суспільства - "соціальної системи", поряд з іншими підсистемами - економікою, культурою, наукою тощо. Конфігуративно політична система, як і інші підсистеми суспільства, уявлялася у вигляді "конструкції будинку з балок, блоків, цеглин, що утворюють систему приєднаних один до одного та структурно співвіднесених компонентів" [18, c. 225]. Очевидною є надмірнасхематичність такої методологічної лінії, що не дає можливості дослідити самоорганізаційні процеси політичної системи та не виявляє її якісної специфіки - того особливого, що відрізняє політику від інших суспільних підсистем. Основними ознаками політичної системи та інших систем постулюються цілісність та самовідтворення, забезпечувані через взаємодію її компонентів; поза тим, у жодній із систем не зазначається, на основі чого відбуваються взаємодії між елементами - що виступає конститутивним началом кожної з них. Є лише вказування на так звані "символічні посередники" [23, c. 239] чи "генералізовані комунікативні коди" (влада, гроші, цінності, істина, любов) [18, c. 229], що носять так само описовий характер, позначаючи кожну з підсистем суспільства та слугуючи для дослідників індикаторами віднесення певних соціальних явищ до певних підсистем.
Відтак як кібернетичний, так і системний підходи, попри їх вагомі методологічні здобутки в царині аналізу політичної системи суспільства (серед яких поняття "політична система", поняття цілісності системи, загальносистемної рівноваги, середовища системи, розкриття механізмів функціонування політичної системи, класифікація функцій системи, типологізація політичних систем та їх порівняльний аналіз, розробка понять "підсистема", "елемент", "відношення", "структура", "функція" тощо) все ж "грішать" надмірним функціоналізмом, переважним інтересом до проблем стабільності й рівновагомості політичного життя суспільства,
Loading...

 
 

Цікаве