WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Деякі аспекти аналізу структурної самоорганізації політичної системи - Реферат

Деякі аспекти аналізу структурної самоорганізації політичної системи - Реферат

внутрішньої когерентності розвитку структурних елементів самоорганізованої системи. У зв'язку з цим відбувається структурно-функціональна диференціація елементів системи - посилення взаємодії різнорівневих груп однорідних елементів (інтеграція) та одночасне послаблення взаємодії різнорідних елементів у межах окремих підсистем, внаслідок чого в структурі самоорганізованої системи з'являються певні "новоутворення", спроможні виступити носіями системної якості іншого порядку. Отже, структура відкритої нелінійної системи на певний час надміру ускладнюється - поряд з актуально існуючим компонентно-елементним набором вона включає також ряд потенційних структур. Відповідно змінюється кількість та стійкість можливих станів рівноваги системи.
Зміну числа і стійкості можливих станів об'єкта в синергетиці (з посиланням на теорію катастроф) прийнято називати біфуркацією [19, c. 95]. Ситуація біфуркації характеризується втратою стійкості актуальної структури самоорганізованої системи та появою одночасно кількох (щонайменше двох) рівно-можливих, з точки зору відповідності сутнісним характеристикам системи, напрямків її еволюції до стану нової структурної стійкості як актуалізації однієї зі стійких потенційних структур. Переходячи у новий стаціонарний стан, система посилено флуктуює, причому в ситуації біфуркації флуктуації вже не є відхиленнями від певних середніх значень параметрів, що описують рівновагу системи (оскільки біфуркація сутнісно не містить в собі ані "середніх значень", ані "рівноваги"), а постають як чинники порядкоутворення, здійснюючи випадковий вибір між рівно-ймовірними варіантами структурної самоорганізації системи. В якості "причини, дією якої є утворення нового цілого" (І. Добронравова) [12, c. 345], може виступити множина когерентних флуктуацій або ж одна потужна флуктуація, що розвивається швидше за інші, та, характеризуючись значною амплітудою, охоплює велику кількість елементів системи й надає їх рухові певного спрямування, забезпечуючи когерентність міжелементних взаємодій. Відтак вибір певного напрямку еволюції самоорганізованої системи є випадковим, оскільки визначається флуктуацією, але кожен випадково обраний шлях розвитку системи одночасно є і закономірним, бо визначається об'єктивно існуючим станом системи перед фазовим переходом. У зв'язку з цим І. Добронравова констатує: "Випадковість виявляється доповненням необхідності, причому ця необхідність за будь-якого варіанту вибору має свою підставу та умови реалізації, а крім того й значимість флуктуації, і сама ситуація вибору об'єктивно обґрунтована" [13, c. 106].
Процес структурної самоорганізації відкритої нелінійної системи, змістом якої є випадковий перехід у дійсність лише однієї зі спектру необхідно заданих можливостей, передбачає в якості своєї атрибутивної характеристики незворотність розвитку системи. Еволюція політичної системи як цілісності, що перебуває в неперервному русі становлення, має незворотний характер, оскільки не можуть бути відтвореними ані попередні стани системи, ані моменти критичності, коли посилюються флуктуації та відбуваються біфуркації. Однак незворотність розвитку політичної системи не заперечує її самозбереження як цілісності через самовідтворення системної якості на всіх етапах політичного розвитку суспільства. Незворотність, пов'язана не тільки з появою, але й з утриманням нового, хоч і передбачає в якості своєї умови нестійку поведінку вихідного середовища, проте з необхідністю вимагає стійкості щойно сформованих систем [13, c. 62 - 63].
Стійкі результати самоорганізації відкритих нелінійних систем у теорії самоорганізації прийнято характеризувати як "дисипативні структури" [13, c. 63]. "Дисипативні - пов'язані з втратами (розсіянням) енергії структури виникають у відкритих, далеких від рівноваги системах внаслідок самоорганізації й існують за рахунок постійного розсіювання енергії, одержуваної ззовні" [12, c. 341]. Поняття "дисипативна структура" означає структурну стійкість сталого цілого, що є відкритим до середовища, яке його породило, та відтворює себе у постійному обміні енергією і речовиною з середовищем [13, c. 86].
Структурне впорядкування політичної системи суспільства як становлення з сукупності різнорідних, різновікових та різнопорядкових її елементів певного цілого, що є якісно незвідним до суми цих елементів, сутнісно пов'язане з дією дисипативного чинника, аналогом якого у політичному житті виступає множина процесів розподілу, взаємообміну, різнорівневих інтерперсональних та міжустановчих зв'язків, процесів інституціалізації, соціалізації, структуралізації, легітимації - тобто всього, що когерентно пов'язує елементи політичної системи суспільства у єдине ціле, синхронізує темпи їх розвитку, узгоджує їх функціональну динаміку. Власне, й сам спосіб еволюції відкритих самоорганізованих систем нерозривно пов'язаний із дисипативними процесами. Вважається, що під час фазового переходу "зреалізовуються ті з умоглядно можливих (віртуальних) форм організації, що здатні максимально поглинати зовнішню енергію і (або) речовину" [21, c. 28].
Після переходу відкритої нелінійної системи у новий стаціонарний стан специфіку її структурної самоорганізації визначають також структури, які володіють потужнішим дисипативним потенціалом. За спостереженням Г. Пушкарьової, "виникнення дисипативної структури у політичному просторі пов'язане з насиллям щодо інших структур, завдяки чому останні "випалюються", звільняючи місце для поширення підтримуваної системи відносин". Авторка вказує, що в Росії 1917 року такою дисипативною структурою стала партія більшовиків, оскільки саме їй випало відіграти роль системотворчого центру, який в умовах кризи відструктурував політичні взаємодії, позначивши проходження політичної системи через точку біфуркації та початок нового шляху її розвитку [26, c. 48].
Структурна самоорганізація складної системи з великою кількістю елементів здійснюється в ході різноспрямованих міжелементних взаємодій більшого чи меншого ступеня когерентності. Когерентні взаємодії деяких множин елементів породжують дисипативні структури-процеси, здатнірозвиватися швидше від інших, задаючи елементам системи певні зразки колективного руху - "патерни самоорганізації" (від англ. pattern - образ, зразок), тим самим підпорядковуючи собі самоорганізаційні процеси системи. "Ці колективні змінні, - пояснює В. Буданов, - "живуть" на вищому ієрархічному рівні, ніж елементи системи, і в синергетиці, наслідуючи Г. Хакена, їх прийнято називати параметрами порядку - саме вони описують у стислій формі смисл поведінки і цілі-атрактори системи" [5, c. 290].
Самоорганізаційні процеси політичної системи суспільства детермінуються значною кількістю параметрів порядку найрізноманітнішої природи, які здійснюють взаємний вплив, розвиваючись або в режимі конкуренції, або в режимі "стримувань і противаг". Параметрами політичного порядку виступають ті структури або процеси політичної системи, які задають умови для кооперації елементів системи, визначають когерентний характер їхньої поведінки. Це - всі ті феномени політичного життя, які характеризуються надіндивідуальною, інтерсуб'єктивною природою та мають більш або менш загальнозначимий статус. Вони належать до сукупності елементів мікрорівня політичної системи як елементи більш
Loading...

 
 

Цікаве