WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Деякі аспекти аналізу структурної самоорганізації політичної системи - Реферат

Деякі аспекти аналізу структурної самоорганізації політичної системи - Реферат

ціле, перетворюючи їх на компоненти політичної системи, визначає її структурну конфігурацію (актуальну і потенційну) та задає межі системної цілісності.
Основною підставою самозбереження політичної системи суспільства як повсякчасного самовідтворення системно-інтегративних рис взаємопов'язаних елементів політичного життя в умовах нелінійності, нерівновагомості та незамкненості системи є субстанційна самодостатність політичної влади як всезагального саморуху. Політична влада є універсальним простором самої себе, її процесуальність рефлексивна, тому вона не потребує якогось зовнішнього простору для свого руху, а існує як саморух, незмінна потенційність, "чисте становлення", яке завжди передбачає нескінченно тривалий зворотний зв'язок, містить у собі умови зростання, розвитку нового. "Влада є завжди, - пише Х. Арендт, - ... і вона потенційна, змінна, вимірна, надійна одиниця" [1, c. 153]. Таким чином, у системному аналізі політичного життя поняття "політична влада" набуває ключового значення, оскільки дозволяє концептуально виразити будь-який структурний елемент політичної системи або множину елементів та проаналізувати міжелементні системні взаємозв'язки. В теорії нелінійних систем подібна "змінна, через яку можна виразити всі інші" [13, c. 45], визначається як "керівний параметр" системи, що є її "макроскопічною характеристикою" [13, c. 45], "володіє здатністю до самовідтворення і діє як каталізатор" [25, c. 173]. Показово, що сучасний теоретик школи диференційованих соціальних систем Н. Луман так само пов'язує поняття "автокаталіз системи" з поняттям влади: "Владу можна порівняти з комплексною функцією каталізатора. Каталізатори прискорюють або уповільнюють хід тих чи інших подій. Вони змінюють час або ймовірність подій, очікуваних у межах випадкових відносин між системою і зовнішнім світом, самі при цьому не змінюючись" [18, c. 23, 53 - 54].
Політична влада не є структурним елементом політичної системи суспільства, вона не є локалізованим у нелінійному політичному середовищі процесом, а незмінно актуально існує як універсальне "між", яке "утримує громадську сферу", "передує усім формальним встановленням громадської сфери", виступає джерелом "творення нової дійсности" [1, c. 153], рушієм системної самоорганізації політичного життя суспільства.
Універсальну матрицю системної самоорганізації політичного життя задає процес структурної самоорганізації політичної системи суспільства. Сутність структурної самоорганізації політичної системи (як і низки інших відкритих нелінійних систем) полягає не стільки у створенні якихось нових структурних елементів системи, скільки у самозбереженні системної якості політичного цілого, що досягається через постійні порушення - відновлення рівноваги, зміни напрямків еволюції системи, чергування режимів прискорення процесів та їх уповільнення, процесів диференціації та гомогенізації структури системи. "В системах, описуваних синергетикою, - підкреслює І. Добронравова, - елементи, що організовуються в частини цілісності, яка формується, не утворюються заново в ході диференціації... Ці елементи передзнайдені для нової структури як елементи вихідного середовища; більше того, умовою утворення нової цілісності виявляються ті ж взаємодії між елементами, які існували і в умовах рівноваги" [13, c. 58]. Нелінійне внутрішнє середовище політичної системи суспільства є носієм різних форм майбутньої організації політичного життя. У ньому прихований, "перед-існує як неявне" спектр "цілей" еволюції системи, майбутніх можливих структур, заданих об'єктивно існуючими внутрішніми властивостями політичної системи як цілісності.
Такі наперед-задані структури, що втілюють і детермінують потенційні стани системи, отримали в теорії самоорганізації назву "атракторів порядку" (від англ. "attract" - притягувати), оскільки вони "притягують" самоорганізаційні процеси системи до тих зразків впорядкування, концентрованим описом яких вони слугують. Атрактивні структури, за Л. Бевзенко, - це "локальні зони підвищеної соціальної впорядкованості". Механізми такої локалізації, як вважає вчений, носять переважно культурний характер, тож "в атрактивній структурі завжди з незмінністю присутні ознаки більш чи менш стійкого субкультурного утворення" [3, c. 227]. Атракторами політичного порядку можуть виступати укорінені в суспільній свідомості культурні архетипи [6], міфи [3], політичні доктрини, ідеї, символи, а також персоніфіковані або інституційні суб'єкти політики, які їх уособлюють (суспільно-політичні лідери, партії, рухи тощо). Дослідники наводять, зокрема, такі історичні приклади атракторів політичної самоорганізації: у Російській імперії на початку ХХ століття - ідея російського парламентаризму та І Державна дума 1905 року, монархічна ідея та імператор Микола ІІ, ідея общинного соціалізму та партія більшовиків [26, c. 40, 48]; в СРСР 1991 року - ідея конфедерації, ідея економічного співтовариства, подібна до ЄЕС, ідея СНД [8, c. 59]; в сучасній Україні - ідея "Галицької республіки", ідея Кримсько-татарської автономії як локальні (регіональні) атрактори, слов'янська та українська ідеї як системні атрактори [3, c. 281].
Зміст структурної самоорганізації політичної системи суспільства становить "зміна якостей, притаманних її потенційній структурі, актуалізація нових стаціонарних станів цієї структури, що існували раніше лише потенційно" [17, c. 86]. Перехід потенційних стаціонарних станів самоорганізованої системи в актуальність ("фазовий перехід") здійснюється через критичність - момент системної самоорганізації, коли керівний параметр системи на певному етапі її життєдіяльності перевищує своє граничне значення, внаслідок чого система здійснює стрибкоподібний перехід до нового макроскопічного стану, що якісно відрізняється від її попереднього стану і, як такий, зумовлює структурну "перебудову" системи. Граничне значення керівного параметра системи в теорії самоорганізації розглядається як величина, що окреслює межу цілісності самоорганізованої системи.
Періодичні руйнування системної цілісності, пов'язані з критичними перепадами керівного параметра системи, виступають як неодмінні моменти її розвитку, оскільки мають своїм підґрунтям нелінійність і незамкненість - універсальні властивості самоорганізованої системи. Проте вони ж закладають основу і для становлення якісно нової впорядкованості у системі. Відкритість політичної системи та нелінійністьїї внутрішнього середовища зумовлюють високу чутливість її до різних зовнішніх і внутрішніх впливів (флуктуацій). В теорії нелінійних систем флуктуаціями називають спонтанні відхилення значень певних параметрів системи від своїх середніх значень, що описують рівновагу системи як найбільш ймовірний стан її елементів. У політичній системі суспільства флуктуаціями можуть вважатися усі явища і процеси, що провокують якісні метаморфози керівного параметра системи - політичної влади, порушуючи попередньо існуючу "рівновагу", усталений спосіб взаємозв'язку компонентів системи. Вони можуть мати як внутрішню природу (перерозподіл владних повноважень між різними політичними суб'єктами, реорганізація інституційної сфери, зміни законодавства, політичні угоди, ідеї, масовидні процеси тощо), так і зовнішнє походження (ресурси, інновації, інформація). Флуктуації провокують втрату
Loading...

 
 

Цікаве