WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Деякі аспекти аналізу структурної самоорганізації політичної системи - Реферат

Деякі аспекти аналізу структурної самоорганізації політичної системи - Реферат

інтенсивно розвивається та відзначається розмаїттям і різноспрямованістю теоретичних розробок і прикладних досліджень та орієнтацією на широкий міждисциплінарний діалог. Сучасна теорія самоорганізації, "орієнтована на пошук універсальних патернів (зразків, моделей - Ю. К.) еволюції і самоорганізації відкритих нелінійних систем будь-якого роду, незалежно від конкретної природи їх елементів чи підсистем" [16, c. 243], володіє цілим набором специфічних методологічних інструментів - понять, принципів, дослідницьких методик, узагальнень, застосування яких у системному аналізі політичного життя дозволить дослідити особливості структурної самоорганізації політичної системи суспільства, виявити ті специфічні риси її структури та процесів, які складають мікрофізику політичного впорядкування. Наукова апробація понятійного апарату та методологічного інструментарію теорії самоорганізації була здійснена в ряді досліджень, проведених у різних галузях природничих наук відомими вченими - починаючи від Г. Хакена й І. Пригожина та закінчуючи плеядою російських дослідників, серед яких - О. Князєва, С. Курдюмов, В. Аршинов, В. Буданов, Г. Малинецький, А. Потапов, В. Войцехович та ін.; у філософії і теорії культури - К. Майнцер, В. Стьопін, І. Добронравова, В. Василькова, Ю. Климонтович, Ю. Данилов, В. Моїсеєв, М. Попович; в соціології - Д. Тарнавський, А. Назаретян, Л. Бевзенко [див. 2; 3; 5; 6; 16; 19; 20; 22; 24; 25; 29; 33].
Успіхи синергетичного аналізу соціальних за своєю природою явищ, процесів і систем (масовидних явищ суспільного життя, інформаційних процесів, економічних явищ, соціокультурних феноменів) поряд із вже традиційним для теорії самоорганізації аналізом фізичних і біологічних нелінійних систем наштовхують на думку про перспективність аналізу політичного життя суспільства під кутом зору процесів самоорганізації.
У російській політології та політичній соціології вже спостерігалися спроби синергетичного аналізу політичних процесів. Зокрема, наприкінці 1980-х років деякі вчених, працюючи над проблематикою демократизації та самоуправління в різних суспільних сферах, висунули ідею політичної самоорганізації [28]. Так, правознавець А. Венгеров здійснив досить вдалу аплікацію концептуального апарату синергетики на дослідження суспільно-політичного життя та сфери права [8; 9], Г. Пушкарьова окреслила евристичні можливості синергетичного підходу для аналізу політичної системи суспільства крізь призму політичної соціології [26].
У цій статті робиться спроба осмислити перспективи, особливості та напрямки застосування методологічного інструментарію теорії самоорганізації в аналізі політичної системи суспільства як провідного об'єкта політичної науки та центральної категорії теорії політики. Концептуальний апарат теорії політики і політичної філософії, застосований у поєднанні з методологічними засобами теорії самоорганізації, дозволить, як уявляється, здійснити найбільш повноцінний аналіз політичної системи суспільства як якісно-специфічного феномена, котрому притаманна універсальна характеристика цілісності, що саморозвивається.
Розглянута крізь призму самоорганізаційних процесів, політична система суспільства постає як відкрита нелінійна система, спроможна адаптуватися до зміни зовнішніх умов шляхом перебудови своєї внутрішньої структури. Внутрішню структуру політичної системи суспільства розуміємо як набір опосередкованих системними взаємозв'язками компонентів, складених, у свою чергу, з сукупності елементів, що перебувають у всезагальному зв'язку взаємозумовленості.
Самоорганізаційні процеси в громадсько-політичній сфері являють собою когерентні, кооперативні ефекти різноспрямованих ціннісно забарвлених комунікативних взаємодій індивідуальних та колективних політичних суб'єктів персоніфікованої та інституційної природи, що володіють певними обсягами політичних владних повноважень. Неоднорідність суб'єктного складу політичної системи, багатовимірність та різнорівневість міжсуб'єктних взаємодій у політиці, поліваріантність детермінант політичного розвитку, інтерактивний характер політичного процесу, де когерентні ефекти політичних дій сягають далеко за їх межі й перетворюються на самостійні елементи політичного життя, - все це конституює внутрішнє середовище політичної системи суспільства як поле нелінійності, що потенційно містить у собі різні типи локалізації політичних процесів, а отже - різні типи політичних структур. Тож політична система суспільства як нелінійна система характеризується не лише наявністю певної актуально існуючої структурно-функціональної організації, але й набором потенційних структур, що перебувають між собою у відносинах альтернативності. Розгляд політичного процесу як нелінійного феномена дає змогу глибше проаналізувати явище структурного впорядкування політичної системи суспільства, оскільки це дозволяє розширити розуміння цілісності політичної системи, структура якої, втілюючи одночасно актуальність і потенційність, володіє здатністю до самоздійснення та самовідтворення у найрізноманітніших формах при збереженні інваріантності своїх системно-інтегративних характеристик.
Системна цілісність, автомодельність та структурна впорядкованість будь-якої самоорганізованої системи грунтуються на якісній визначеності її елементів. Якісну специфіку політики як особливої сфери життєдіяльності суспільства становить владне наповнення усіх її явищ та процесів: "Політика, - як писав свого часу М. Вебер, - означає прагнення до участі у владі або до здійснення впливу на розподіл влади" [7, c. 646]. Владні відносини є атрибутивною характеристикою політичного - це досить вдало ілюструє К. Гаджієв: "Влада виникла з появою людської спільноти і разом з нею пройшла тривалий шлях розвитку. Весь історичний досвід переконливо свідчить, що вона - необхідний елемент суспільної організації, без якого неможливі життєдіяльність і функціонування суспільства, вона покликана регулювати взаємовідносини між людьми, поміж ними, суспільством і державно-політичними інститутами" [11, c. 263 - 264]. Більше того, влада є всезагальним креативним началом політичного життя суспільства як цілісної динамічної системи, адже вся структурно-функціональна багатоманітність, що складає мікрофізику політичної системи суспільства, існує в дійсності як результат самовияву та обособлення сутнісної, засадничої для даної системи взаємодії - владної взаємодії. У зв'язку з цим всі суб'єкти політичної системи (персоніфіковані та інституційні) виявляють свою сутність та діють як носії влади, а всі комунікативно-діяльнісні та ціннісно-нормативні складники політичного процесу постають як владні явища різного масштабу. Отже, влада, як "оживляюче начало, "душа" політичного" (Г.Фігал) [31, c. 57], незмінно актуалізується на всіх структурних рівнях політичної системи суспільства, різнобічно втілюється у множині елементів політичного життя та знаходить вияв на кожному етапі політичного процесу, надаючи йому змісту і спрямування. Політична влада, як "домінування в суспільних відносинах волі певного суб'єкта, виходячи з інтересу спільноти як цілісності" (М. Кляшторний) [15], є конститутивним началом політичної системи суспільства - вона пронизує всі сфери суспільного життя, надаючи різним соціальним явищам політичного змісту, інтегрує множину політичних явищ у єдине
Loading...

 
 

Цікаве