WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Державотворчий прагматизм у відкритому суспільстві - Реферат

Державотворчий прагматизм у відкритому суспільстві - Реферат

і позанаціональна державність нашого нещодавнього минулого окрім схоластичного і неефективного ідеологізму залишила по собі цілу плеяду талановитих і досить прагматичних менеджерів, прагматичних творців у галузі тауки і техніки, обдарованих борців за збереження іскри людяності у мистецтві, однак все ж головне питання прагматичного впровадження нової інноваційної моделі суспільного розвитку вчасно так і не було вирішене. Тому будь-яка спроба паліативного перетворення "надлюдської позанаціональної державності" у "позалюдську національну" в умовах загострення міжнародної конкуренції виглядатиме абсолютно нелогічно. Український прагматизм матиме реальну перспективу лише тоді, коли базуватиметься на українській філософії серця. Стандартний, механістичний прагматизм може запровадити будь-хто, навіть не обов'язково українець. Та й самі українці, між іншим, для переможного утвердження "безсердечного" прагматизму на українських чорноземах зовсім не є обов'язковими, оскільки славнозвісне відкрите суспільство має фактично необмежений доступ до світового ринку робочої сили. Соціальність процесу суспільного виробництва не виникає сама собою.
За відомим висновком В.Парето, будь-який оптимум суто економічних зв'язків у суспільстві може успішно триматися досить довго і без усунення соціального дисбалансу. І хоча це також буде прагматизмом, та все ж прагматизмом не національного, а, скоріше, колоніального зразка. Що ж до громадської думки, то примусити широкий загал повірити у "справжність" свого вибору можна безліччю способів. Як пише Е.Фромм, те, що люди сприймають мундири і титули як реальні ознаки компетентності, не відбувається саме собою. Відомо, яким покірним і пластичним стає розум, приспаний заяложеними фразами.
Протягом політичної гіперактивності епохи незалежності відбулася помітна "демістифікація" політики. Разом з тим з'ясувалося, що творення морального простору суспільства залишається цілком прагматичним завданням всього суспільства. Істиний державотворчий прагматизм не руйнує мораль, а сворює надійні правові засади її ефективного функціонування, створює і дбайливо оберігає "правила гри", обов'язкові для всіх членів суспільства. Адже прагматизм і суспільна мораль не спроможні гарантувати своє існування за рецептами офшорної зони. Тож чи не призводять часом цілком зрозумілі прагнення деідеологізації, раціоналізації та деміфологізації до парадоксальної втрати потенціалу віднайдених раціональних онтологій?
На переконання Ф.Хайєка, весь елементарний інструментарій цивілізації є результатом спонтанного розвитку. Величезне значення спонтанної форми організації полягає для для цього вченого, перш за все, у можливості створення "великого і відкритого суспільства". У своїх теоретичних пошуках на ниві культурології він звертає увагу не стільки на генетичний відбір здібних індивідів, скільки на селективний розвиток правил, способів поведінки та інституцій, що лежать в основі людського співжиття. На відміну від дарвіністських підходів, згідно з якими відбір "переможців" не має нормативного наповнення, описаний Ф.Хайєком процес культурної еволюції діє на користь правил і способів поведінки, які у певному сенсі є корисними, вигідними або бажаними. Таким чином, культурна еволюція за допомогою селективного процесу призводить до появи "бажаної" концепції, яка реалізується і зберігається у подальшому.
У розумінні Ф.Хайєка ліберальний ринковий устрій може розглядатися як кінцева мета еволюції. Сам філософ найчастіше називає такого роду спонтанний устрій ринку каталаксією. Оскільки процес еволюції не піддається вольовому регулюванню, він завжди вестиме у невідоме, відкрите майбутнє. Тому й вимагає Ф.Хайєк створення та підтримання рамкових умов, що стимулюють еволюційний процес у такий спосіб, який ми вважаємо бажаним.
Німецька дослідниця Е.Кляйн абсолютно справедливо, на нашу думку, зауважує, що найсуттєвішою вадою теорії Ф.Хайєка є недостатнє врахування людської натури. Для конституювання "відкритого суспільства" у кінцевому підсумку повинна змінитися людина. Це означає, що реалізація ідей Ф.Хайєка потребує, на жаль, інших людей [7].
Схоже, щось подібне ми вже проходили. У даному випадку цікавить лише, чи спроможні ми нагромаджувати суспільні технології і чи налаштовані на це взагалі і зокрема? Тобто, налаштовані ми на нагромадження раціоналізму, чи нашим історичним покликанням є існування у царині ірраціональної свободи? Питання далеко не другорядне, оскільки ринкові процеси неухильно приводять окремих індивідів до дуже різних результатів, які, на погляд Ф.Хайєка, люди не мають права оскаржувати, коли вони один раз вже висловилися за цю форму економічної організації.
У зв'язку з цим видається доречним вчасно замислитися хоча б над самою назвою класичної праці Л.Ерхарда - "Добробут для всіх". Така соціалізована концептуальність не повинна занадто відлякувати запеклих "риночників". У подібному слогані немає нічого антиринкового, адже йдеться не про "багатство для всіх", якого, без сумніву, ніколи "на всіх" не вистачатиме, а лише про добробут, що в еру високих технологій і в межах цивілізованих уявлень про пристойне людське існування зовсім не видається утопією для держави з таким потенціалом, як українська.
Незважаючи на помітне посилення критики соціальної ринкової економіки, важко заперечувати, що саме така модель (оскільки вона побудована на принципах економічної свободи, субсидіарності та громадянськоїсолідарності) є суттєво прагматичнішою відповіддю на виклики глобалізації, аніж будь-які беззахисно відкриті чи безнадійно закриті та зарегульовані зразки організації державного життя. Адже й сам Ф.Хайєк, між іншим, наполягав, що головна проблема - визначити, які саме сподівання треба гарантувати, аби забезпечити максимальнy можливість справдження сподівань загалом [8].
Отже, у своїх пошуках прийнятної моделі прагматизму для початку ми маємо хоча б просто активніше і сміливіше впливати на процес формування правил навколишнього соціального світу, на ті обставини, які визначають стиль наших успішних дій, заздалегідь не лякаючись складностей їх осягнення і власної відповідальності. Реалістична програма національного оновлення може бути сформульована лише після прагматичного усвідомлення ідентичності незалежного існування держави і особистості, в результаті повноцінного тлумачення прав людини у їх соціально-економічному, політичному і суто духовному вимірі.
Література
1. Послання Президента України до Верховної Ради України "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 - 2011 роки". - Київ, 2002. - С. 21-22.
2. Фромм Э. Психоанализ и религия; Искусство любить; Иметь или быть? Пер. с англ. - К., 1998. - С. 251.
3. Франсуа Ж. Трактат об эффективности. Пер. с фр. - Москва - Санкт-Петербург, Московский философский фонд. Университетская книга. 1999. (Paris, 1996). - С. 51.
4. Швіммер В. Переднє слово. / Збірка договорів Ради Європи. Офіційне видання. - К., 2000. - С. 9.
5. Журкин В. Институт Европы РАН. Основные научные направления. // Новая и новейшая история. - 2001. - № 6. - С. 6.
6. Черковец О. Глобализация сотрудничества или конкуренции? // Экономист. - 2002, № 10. - С. 9 - 11.
7. Klein Е. Die Durchsetzung liberaler Marktwirtschaften - ein Evolutionsautomatismus? / Zwischen Krise und Konsolidierung. Geferdeter Systemwechsel im Osten Europas. Bundesinstitut fur ostwissenschaftliche und internationale Studien. Jahrbuch 1994/95. -Mьnchen/Wien. 1995. - С. 19 - 32.
8. Хайєк Ф. А. Право, законодавство та свобода. Нове викладення широких принципів справедливості та політичної економії: В 3 т. - Т.1.: Правила і порядок. К., 1999. - С. 31; 152 - 153.
9. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве