WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Державотворчий прагматизм у відкритому суспільстві - Реферат

Державотворчий прагматизм у відкритому суспільстві - Реферат

яка, власне, і звабила нас стати на слизький шлях радикальних суспільних перетворень? Адже навіть такий сучасний ідеологічний інтерпретатор класичного європейського прагматизму, як Рада Європи, наполягає на тому, що зміни якісних характеристик політичного середовища мають реально сприяти економічному і соціальному поступу [4].
Тобто, у європейському розумінні будь-яка прагматична орієнтація, спрямована на досягнення якісних змін політичного середовища, вважається нонсенсом, коли вона не сприяє економічному і соціальному поступу. Такий прагматизм просто не може вважатися "державотворчим", хоча й цілком може при цьому відповідати критеріям індивідуального прагматизму найкмітливіших членів суспільства.
Попри всі сучасні складності й суперечності, очевидним є те, що навіть коли б на нинішньому етапі національного розвитку нам заманулося взагалі відмовитися від будь-якої інтеграції (а ЄС останнім часом досить відверто глузує з наших невтомних євроінтеграційних реляцій), все одно ретельно вивірена програма загальнодержавного "євроремонту" залишилася б самоцінною. Адже, приміром, саме таким шляхом оновлення прямує наш провідний зовнішньоекономічний партнер - Росія, випереджаючи нас, до речі, за багатьма показниками впровадження європейських стандартів. За існуючої ситуації патетично обгрунтована відмова від вивчення та практичного врахування багатого російського як позитивного, так і негативного досвіду була б кроком не прагматичним, а навіть шкідливим для сприйняття досвіду європейського. Кваплива "втеча від Росії" означала б лише визнання нездоланної історичної переляканості, прогресуючої власної інтелектуальної недолугості та глибинної невпевненості у власних силах. Окрім того, це було б відчутним ударом і по російській демократії, що неодмінно створило б серйозні загрози для демократії української.
Близькість треба відчувати і використовувати для спільного лікування застарілих історичних хвороб або ж хоча б для звичайного збагачення досвіду використання лікувальних методик. Адже якби свого часу уславлений хірург М.Пирогов в умовах польового шпиталю раптом вирішив орієнтуватися лише на поранених одного етнічного типу, то навряд чи це посприяло б зростанню його майстерності.
Для розуміння міжнародного досвіду як методологічного аспекту спілкування з навколишнім світом має виключно важливе значення питання цілісності. На переламних етапах історії ця проблема завжди постає особливо гостро.
Симпатики прагматизму витримують шалений тиск як з боку глобалістів, так і з боку ізоляціоністів. Їм доводиться балансувати між одними й іншими задля власного збереження. Глобальне середовище, набуваючи інколи знайомих ознак "незбагненного всесвіту", багато кого навіть розхолоджує. Це позначається також і на суперечливому процесі пошуку, селекції, засвоєння та практичного використання міжнародного досвіду, і, зокрема, досвіду європейського. В таких умовах державотворчий прагматизм вимагає нарощування власних зусиль і власних інтелектуальних ресурсів.
Проблема вибору парадигми для нашого суспільства завжди була надзвичайно гострою. Інколи досить кумедно виглядає одночасна практична реалізація кількох майже несумісних парадигм. Всеохопна "багатовекторність" нашого мислення, неповторне вміння "твердо дотримуватися всіх принципів" переважає будь-які історичні аналоги, але не може замінити реальну комплексність. Набуті таким чином нові знання неможливо перевірити практикою, оскільки при невдачах завжди залишається нез'ясованим, чи викликані вони помилковістю відбору концепції, чи колективним небажанням і неспроможністю реалізовувати будь-що. Державницька "непрагматичність" на певному етапі набула ознак характерної складової нашого типу культури. Парадоксально, але це відбулося саме тоді, коли постала потреба сформувати якісно нові, значно прагматичніші зв'язки між державою і людиною.
Безумовному врахуванню підлягає й та обставина, що цивілізаційна сумісність відіграє дуже суттєву роль. Один з провідних російських європеїстів академік В.Журкін нагадує загальновідомі чинники європейського єднання, а саме той незаперечний факт, що унікальні успіхи і риси європейської інтеграції суттєво обумовлюються приналежністю всіх держав європейської спільноти до однієї й тієї ж цивілізації. В основі культури цих держав лежить одна й та сама світова релігія, в них утвердилася однотипна суспільна система, базовими елементами якої є ринкова економіка, організоване громадянське суспільство, демократична і правова держава, розвинута система соціального захисту. Як виявилося, турбулентний розпад "нової історичної спільноти - радянського народу" розвів національні складові колись, здавалося, єдиного організму дуже далеко. Держави - члени СНД є значно різноріднішими, ніж європейські. Виявилося, що попередні національні "розбіжності у розумінні несвободи" були значно меншими за нинішні "розбіжності у розумінні свободи". Демократично налаштовані прихильники поглиблення інтеграції пострадянського простору говорять, що потрібно активніше рухатися у напрямку досягнення економічної, соціальної та політичної стабільності на базі ринкових і демократичних перетворень [5].
Ймовірно, український державотворчий прагматизм потребує раціональної гармонізації двох стратегічних напрямків інтеграції як двох напрямків включення у потік всесвітньої історії. Цілком очевидно, що втрата Росії на шляху до Європи означала б для нас втрату потужної складової потенціалу національної історії (попри всю суперечливість структури цього потенціалу). В той же час, втрата Європи на шляху до СНД означала б втрату життєво необхідної складової всесвітньої історії. Шлях гармонізації - це методологічно вивірений шлях набуття нового рівня власної внутрішньої зрілості за всіма ключовими цивілізаційними показниками із прагматичним використанням та дбайливим ставленням до всього вигідного і конструктивного у галузі міжнародної співпрації. Можливо, це єдиний шлях виживання в умовах гострої міжнародної конкуренції. Адже для визначення сучасного всеосяжного за охопленням сфер господарського і соціального життя та максимально жорсткого змагання деякі зарубіжні фахівці пропонують навіть ввести новий термін - "гіперконкуренція". Тепер від успіху (абонеуспіху) у такій конкуренції залежить уже не тільки доля десятків галузей економіки, але й збереження мільйонів робочих місць, а відповідно - добробут величезних мас працівників, що безпосередньо пов'язано зі стійкістю всієї системи соціальної стабільності в суспільстві [6].
Цілком очевидно, що романтична епоха українського державотворення вичерпала себе. Однак чи прийшла їй на зміну прагматично твереза самооцінка та рятівний раціоналізм? І чи так вже й потрібно повністю позбавлятися самої ідеї романтичної України? Романтичної у цілком прагматичному сенсі спільної любові до рідної землі? Практика будь-якої національної державності більш ніж переконливо доводить, що державотворення за межами етичного простору швидко втрачає будь-які ознаки прагматизму, оскільки прагматизм і цинізм - це різні речі. Якщо метою прагматизму є стабільність і сталий розвиток, то цинізм може гарантувати лише швидкий зиск з великим потенціалом невиліковної суспільної кризи. І чи не є це насправді ключовою проблемою перехідного етапу, на якому населення перетворюється в народ, коли "формальні громадяни" створють якісно нове суспільство з відповідною системою загальновизнаних моральних цінностей та якісно новими підвалинами державно-правової свідомості?
Прагматизм, який здатний лише клонувати українських політичних "зомбі", який не забезпечує справжньої економічної і духовної свободи особистості, а знову робить громадянина заручником гри "потойбічних сил" - такий прагматизм навряд чи потрібен Україні як незалежній державі. І хоча "надлюдська"
Loading...

 
 

Цікаве