WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Демократична інституціалізація в Україні: євроінтеграційний контекст - Реферат

Демократична інституціалізація в Україні: євроінтеграційний контекст - Реферат

рішень, гарантує єдність державної політики.
Поряд із запропонованими змінами важливе значення матиме новий формат відносин між Верховною Радою і Президентом. У сфері законотворчості пропонується надати право підпису на оприлюднення законів Голові Верховної Ради, якщо Президент протягом п'ятнадцяти днів не підпише ухваленого парламентом нормативного акту. Розширення повноважень Голови Верховної Ради відображено також в його праві виконувати обов'язки Президента у випадку дострокового припинення повноважень останнього. В компетенції глави держави - внесення подання до парламенту щодо призначень Прем'єр-міністра та міністра закордонних справ і міністра оборони. Такі новації спрямовані на усунення перекосів у системі "стримувань і противаг" та приведення у відповідність реального і юридичного статусу глави держави.
Поділ влади жодним чином не відкидає цілісності державної влади і державної політики з боку владної еліти. Тому цілком логічним є покладення на парламентську більшість, тобто на партійну коаліцію, яка одержала найбільшу підтримку на парламентських виборах, політичної відповідальності за склад, програму і результати діяльності уряду. Призначення ж міністрів закордонних справ і оборони, яке здійснюється за поданням Президента, цілком вписується у його статус глави держави, Верховного головнокомандувача і гаранта державного суверенітету й територіальної цілісності країни.
Передбачено новації і щодо законодавчого процесу. Так, право законодавчої ініціативи збережено тільки за трьома суб'єктами: Президентом, народними депутатами і Кабінетом Міністрів. Національний банк, який ніколи не відзначався активністю в реалізації законодавчої ініціативи, таке право втрачає. Отже, серед суб'єктів права законодавчої ініціативи залишилися тільки суб'єкти найвищого політичного рівня, що цілком логічно. Водночас збережено прерогативу Президента визначати певні законопроекти невідкладними, що обумовлює їх позачерговий розгляд Верховною Радою.
Отже, конституційний процес на нинішньому етапі не може бути зупиненим. Основні напрями конституційного реформування мають і далі розвиватися, доповнюватися, змінюватися, вдосконалюватися з урахуванням актуальних реалій. Головне, щоб реформи, які пропонувалися до президентських виборів 2004 року, й ті, що пропонуються нині політичною елітою в межах розподілу функцій влади, були чітко орієнтовані на високі цілі досягнення суспільного миру і злагоди, на засадах яких стає можливим демократичний розвиток держави.
Загалом можна виокремити дві концепції вирішення проблеми втілення саме європейських інтерпретацій принципу поділу влади.
Згідно з першою, конституційно визначені моделі організації та здійснення державної влади гармонізуються з європейськими. Йдеться про практичне наповнення їх змістом, що відзначає практику роботи західноєвропейських інституцій (суворе дотримання закону, повага прав людини, невтручання у компетенцію інших державних органів, судовий, зокрема - адміністративно-процесуальний порядок розв'язання спорів між громадянином і державою, між різними функціональними суб'єктами влади, утвердження й використання механізмів конституційного судочинства тощо).
Йдеться також про створення необхідних механізмів взаємодії державних органів і погоджене вирішення ними багатьох питань з визначення стратегії і тактики суспільного державного-правового розвитку, що випливають з європейського вибору країни, шляхом функціонального переоблаштування існуючих державних інституцій. Причому, проблема, яка має бути розв'язана в Україні, полягає не у позбавленні органів виконавчої влади повноважень нормотворчості, а в тому, щоб чітко законодавчо зафіксувати її межі, принципи і завдання [4].
Згідно з другою концепцією, на сьогодні ресурси зміни існуючої моделі влади виявились вичерпаними. Зокрема, чинна система влади неспроможна забезпечити незворотний характер процесу демократичних трансформацій, виявляє свою обмеженість у здатності запобігати конфліктам, які розбалансовують політичну систему. Тому оптимальним виходом з цієї ситуації видається курс на конституційну реформу, яка б чітко збалансувала роль і функції різних органів влади.
Нині слід наголошувати на тому, що донедавна не усвідомлювався очевидний факт: немає сенсу сліпо наслідувати західні моделі у готовому їх вигляді. По-перше, всі західні країни утверджували свої моделі розподілу влади під впливом різних за характером причин і за різних обставин, що зумовило значне розмаїття принципів вирішення цієї проблеми. По-друге, ці системи часто формувалися протягом десятиліть, а то й століть.
Очевидно, що європейська модель розподілу влади, якщо мати на увазі узагальнений її зріз, передбачає поєднання демократизму та ефективності як загальносистемну закономірність функціонування національної моделі розподілу влади. В іншому випадку вона не стала б спільним надбанням багатьох розвинених країн, зорієнтованих на максимальну відкритість, прозорість влади і, водночас, раціональність, легітимність її, чого так прагне сучасна владна еліта України.
В нашій країні, зважаючи на те, що громадянське суспільство ще не досить розвинуте, головні важелі формування ефективної влади та рекрутування відповідальної владної еліти далекі від досконалості. Внаслідок цього виникає проблема: держава (яку персоніфікує владна еліта) відмежована від суспільства. Через це у громадян поняття еліти асоціюється здебільш з верхівкою виконавчої і законодавчої влади, а також з багатіями. Громадяни в цілому досить песимістично характеризують нинішню політичну еліту та владні органи усіх рівнів. Однією з найбільш негативних їх ознак вважаються хабарництво, корупція.
Можливий вихід з такої ситуації полягає встимулюванні розвитку інститутів громадянського суспільства та супутніх їм механізмів - прозорих виборів і справді незалежних засобів масової інформації. Однією з головних умов зміни ситуації в країні на краще є усвідомлення владною елітою необхідності власного самовдосконалення. Тобто, першочерговим її завданням має бути формування владних інститутів і розподіл функцій між ними задля захисту прав громадян. Саме така політика сучасної еліти може бути надійною гарантією динамічного суспільного і державного розвитку.
Проблемою номер один сучасного політичного життя України є процес трансформації політичної влади. Нині в Україні практично так і не сформульовано науково виваженої концепції демократичної держави. В законодавчому органі влади склалася суперечлива ситуація постійного протистояння політичних сил, що цілковито унеможливлює будь-який рух до правового демократичного суспільства. Необхідно продовжувати й модернізацію органів виконавчої влади. Уряд сильний, коли він працює на базі закону і для виконання законів.
Отже, для підвищення ефективності діяльності законодавчої і виконавчої влади потрібна хоч якась консолідація окремих груп керівної еліти заради інтересів народу.
Стабілізуюча і конструктивна роль еліти в процесі розбудови правової держави в Україні полягає в тому, щоб підтримувати й розвивати цей процес, прагнути діяти прозоро й відкрито і відповідати за свої дії. Структура української влади має визначати взаємозалежну систему відповідальності, в основі якої завжди повинні бути компетентність і професійний досвід представників владної еліти. Принцип розподілу державної влади, закріплений в Конституції України, не повинен означати самостійність кожного владного органу у межах його повноважень, а навпаки - має означати їх взаємодію, що обумовлюється єдністю державної влади, завданням якої є консолідація суспільства, сприяння соціальній злагоді, захист основ конституційного ладу і, звичайно, забезпечення прав людини. Це можливо лише в умовах стабільності суспільства, злагоди політичних сил, взаємодії законодавчої, виконавчої і судової влади, закріплення і функціонування ефективного, демократичного механізму розвитку політичної системи.
Література:
1. В. Карасев. Лучший "якорь" - евроидеология // День. - 2005. - 17 июня. - С. 7.
2. Beck U. The Reinvention of Politics. Rethinking Modernity in the Global Social Order. - Cambridge, 1997. - Р. 40.
3. А. Коваленко. У чому сила виконавчої влади // Віче. - 2004. - №7. - С. 49.
4. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве