WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Діяльність політичних партій у сфері військового будівництва України в період гетьманату 1918 року - Реферат

Діяльність політичних партій у сфері військового будівництва України в період гетьманату 1918 року - Реферат

уряду від повстанців, - усе це створювало в широких колах населення ворожий настрій. Лави повстанців зростали" [16, с. 101].
Зрештою, останні кроки гетьманського правління перекреслили багато з того позитивного, що було зроблено для розбудови української державності, і призвели до серйозного перегрупування політичних сил та перемоги антигетьманського повстання.
Ідея розбудови держави на підвалинах консерватизму не виправдалася. Ні національні, ні соціальні аспекти консервативної ідеї не знайшли підтримки в суспільстві.
Втім, у військовій політиці гетьманського уряду були значні помилки. На процесі військового будівництва позначилося політичне протистояння політичних сил України. Концентрація політичної влади в руках політичних партій проросійського спрямування (навіть з числа українців) породжувала деукраїнізацію державотворчих процесів і військового будівництва.
Більшість українських політичних партії опозиціювала військовому будівництву в країні. Та вони здебільш тільки критикували військове будівництво, конструктивних пропозицій щодо напрямів і критеріїв утворення національних збройних сил від них (за винятком соціалістів-самостійників), не надходило.
Реальна практика створення військових частин з яскраво вираженою проросійською орієнтацією та відмова від формування національного війська на широкій соціальній основі, зволікання з призовом і укомплектуванням збройних сил Української Держави були основними помилками у військовому будівництві гетьманської держави. Така політика призвела до того, що Україна фактично не мала власної надійної військової сили. Через політичні та соціальні розбіжності у поглядах політичної опозиції і правлячого режиму на державотворчі процеси, українські політичні партії не брали активної, конструктивної участі у військовому будівництві, а відтак бракувало раціональних ідей і пропозицій щодо створення українського війська. Сукупність цих причин та протидія німецьких окупаційних властей призвели до того, що збройні сили Української Держави були малочисельними, їх соціальна база і національний склад не відповідали завданням зміцнення самостійності України.
Успіх українського національно-визвольного руху на тому етапі залежав від консолідації в єдиний національно-державницький фронт усіх патріотичних сил, незалежно від їх суспільно-політичних програм. Потрібен був національний компроміс між політичними силами і рухами на основі державотворення. Тільки це могло врятувати українську державність.
Події періоду гетьманату свідчать, що загострення соціальних проблем, незавершеність і гальмування реформ, політична нестабільність дають реальну можливість деструктивним силам як всередині країни, так і за її межами, зорганізувати соціальний вибух, використавши для цієї мети і збройні сили.
В умовах сучасних державотворчих процесів в Україні кожен крок політичних сил сфері військового будівництва має бути ретельно зваженим. Лише раціональний, глибоко продуманий підхід до розбудови Збройних Сил України, всієї системи державної безпеки може бути запорукою державної незалежності країни.
Нині, як і за часів революційних подій 1917 - 1920 років, важливим чинником державотворення є формування провідної верстви суспільства - еліти, як політичної, наукової, економічної, так і військової. Україна зможе втриматися як незалежна держава лише за умови її згуртованості на засадах національної ідеї. Історичний досвід державного і військового будівництва, якого набули українські політичні партії в період національно-демократичної революції, є історичним і політичним надбанням сучасних політичних лідерів України. І цим досвідом (навіть негативним) не варто нехтувати.
Невдачі України на шляху відродження державності в період гетьманату певною мірою були спричинені внутрішніми проблемами: глибокими суперечностями, розбратом, неспроможністю політичних партій об'єднати зусилля в боротьбі за Українську Державу. Розпад найвпливовіших тоді партій став однією з найбільших втрат українського суспільства. У час вирішальних подій боротьби за національно-державні інтереси в широкі маси не було внесено чітких політичних ідеалів, яскраво визначених орієнтирів як у розбудові держави, так і в такій її важливій складовій, як створення національних Збройних Сил.
Політичний провід українських політичних партій доби національно-демократичної революції припустився багатьох стратегічних і тактичних помилок. Міжпартійна боротьба була однією фатальних причин втрати української державності. Зокрема, намагання політичних партій використати військові формування для досягнення влади призвели до зруйнування, знищення організаційних структур армії.
Історичний досвід свідчить, що необмежений вплив політичних партій та рухів на збройні сили, процеси військового будівництва призводить до втрати інститутами державної влади контролю над армією. Взаємозв'язок Збройних Сил і політичних партій, на думку автора, має регулюватися положеннями законодавчих актів, які забезпечать виконання армією своєї основної конституційної функції - захисту державного суверенітету.
Важливим уроком тих історичних подій є, зокрема, проблема консолідації українського суспільства. Події періоду української революції свідчать, що процесам розбудови української державності та створення національних збройних сил ставали на заваді бракнаціональної єдності і згоди, ворожнеча між політичними партіями різного спрямування. Політичні зверхники українського руху не створили єдиної загальнонаціональної ідеології. Багато зусиль спрямовувалося на міжпартійну боротьбу, а не на розв'язання нагальних завдань державотворення, одним з найважливіших було й створення регулярної національної армії, спроможної захистити країну.
Сучасне законодавство України забороняє військовослужбовцям створювати партійні організації у військових частинах і підрозділах. Конституцією України визначено, що політичні партії не можуть мати воєнізованих формувань. Завершеність цього питання, на думку автора, має полягати в прийнятті законодавчого акту, який би політичну діяльність політичних партій в Україні серед військових формувань обмежував рамками передвиборчих кампаній - згідно з чинним законодавством.
Література:
1. Якупов Н. Большевики во главе революционных масс. 1917 - январь 1918. - К.: Издательство Киевского университета, 1967. - 247 с.
2. "Воля". Орган Бюро ЦК УСДРП. - 1917. - 9 липня.
3. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, фонд 458, спр. 2.
4. Голуб П. А. Солдатские массы юго-западного фронта в борьбе за власть Советов (март 1917 - февраль 1918 гг.). - К.: Госполитиздат УССР, 1958. - 254 с.
5. Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції. -Прага, 1921. - Т. ІІІ. - 160 с.
6. "Самостійник". - 1918. - 7 квітня.
7. "Самостійник". - 1918. - 2 червня.
8. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. У 2-х т. - Т. 1. 4 березня - 9 грудня 1917 р. - К.: Наукова думка, 1996. - 589 с.
9. "Робітнича газета". - 1917. - 13 жовтня.
10. Центральний державний архів громадських об'єднаньУкраїни, фонд 43, спр. 21.
11. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, фонд 3563, спр. 119-а.
12. Українські політичні партії кінця ХІХ - початку ХХ ст. Програмові і довідкові матеріали. - К.: "Консалтинг", "Фенікс", 1993. - 336 с.
13. Центральний державний архів громадських об'єднань України, фонд 43, спр. 19.
14. Центральний державний архів громадських об'єднань України, фонд 43, спр. 21.
15. Центральний державний архів громадських об'єднань України, фонд 44, спр. 1.
16. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. - Т. 2. Від середини XVII століття до 1923 року. - К.: Либідь, 1993. - 608 с.
17. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве