WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Діяльність політичних партій у сфері військового будівництва України в період гетьманату 1918 року - Реферат

Діяльність політичних партій у сфері військового будівництва України в період гетьманату 1918 року - Реферат

було приділено впливові есерів на військо: "Засновувати партійні організації по військовим частинам, де таких організацій ще немає" [6, с. 13]. З'їзд Партії українських соціалістів-федералістів (10 - 12 травня 1918 року) наполягав на збереженні усезагального миру, нейтралітету України. Його делегати рішуче висловилися за самостійність України, категорично заперечували можливість федерації з Радянською Росією, поділяли позицію військового керівництва гетьманської держави та сформулювали умови, за яких могли увійти до складу Кабінету міністрів. Серед цих умов висувалася й вимога "систематизованого обеззброєння людності і організації армії постійної і аполітичної" [7, с. 54].
Суттєвим негативним чинником в діяльності українських політичних партій періоду гетьманату був брак внутрішньопартійної єдності та гостра боротьба між лідерами. Свідченням цього стали розколи партій і створення низки нових політичних утворень, що аж ніяк не сприяло консолідації українського національного руху, зміцненню української державності. Найбільшої гостроти внутріпартійна боротьба набула в УПСР, де стався поділ на радикальне ліве та помірковане праве крило.
V з'їзд Української соціал-демократичної робітничої партії (14 травня 1918 року) кваліфікував державний переворот 29 квітня як антиреволюційний. Враховуючи нову політичну ситуацію, українські соціал-демократи відмовилися від гасла федерації й висловилися за державну самостійність України. Цією ухвалою остаточно визначалися програмові завдання УСДРП в національно-політичній та військовій сфері.
Утворення в середині травня 1918 року Українського національно-державного союзу (УНС) стало першою серйозною спробою об'єднання опозиційних гетьманатові українських політичних сил. До цього об'єднання увійшли соціалісти-федералісти, соціалісти-самостійники, хлібороби-демократи, трудова партія та профспілки. 24 травня 1918 року делегація союзу подала гетьманові вироблений нею меморандум. В документі зазначалося, що Кабінет міністрів здійснює безоглядну реставрацію старого режиму в соціальному та національному розумінні [8, с. 392]. Протистояння між гетьманом та українськими партійно-політичними силами визначилося остаточно.
Український національний союз, створений "з метою координації дій українських політичних партій та організацій" [9, с. 6], свою діяльність спрямував на оволодіння владою. Для забезпечення можливості впливати на законотворчий процес при УНС було сформовано комісії внутрішніх справ, військову, земельну, фінансову, церковну, закордонних справ [9, с. 7] - фактично було створено опозиційний уряд. Конфлікт між П. Скоропадським і УНС став неминучим.
Політичні провідники соціалістичної ідеї так і не спромоглися усвідомити пріоритетність державницької ідеї над ідеєю класовою, національної ідеї над ідеєю соціальною. Керівництво УНС прагнуло не зміцнення державної влади, а соціально-економічних змін. Стратегія національно-демократичних сил в опозиції до гетьманської влади у загальних рисах зводилась до таких моментів: засудження гетьманського перевороту; відмова новій владі у підтримці; змагання за повалення гетьманського режиму. Це була деструктивна стратегія, що жодним чином не сприяла зміцненню української державності.
Однак відновлення козацтва підтримали як консервативні, так і соціалістичні кола і партії. У заяві хліборобів-власників зазначалося, що для корінних українських козаків необхідно відновити права колишнього козацтва. Одним з положень, яке захищали хлібороби-власники, було відродження традицій військово-державного устрою України. Сенс його полягав у тому, щоб зобов'язати козацтво власним коштом формувати кінні частини і "прикликати на службу Державі корінних військових старшин з війська українського" [10].
Цілком підтримувала формування козацтва Українська селянська спілка. Її позиція базувалася на загальній меті партії, що полягала в прагненні "до організації українського малоземельного та безземельного селянства в одну потужну організацію" [9, с. 8]. Козацтво, на думку керівництва Спілки, давало можливість втілити ці прагнення в життя. Бо законом про відновлення козацтва передбачалося вирішувати завдання "фізичного і духовного розвою козацтва, а рівно з тим завдання як взагалі культ-просвітницького, так і економічного характеру" [11].
Українська хліборобсько-демократична партія в резолюції ІІ Всеукраїнського з'їзду "Про оборону держави" вітала універсал про організацію козацтва і висловилася за те, щоб було припинено формування на українській території будь-яких не національних військових частин [5, с. 154].
Програмою УХДП передбачалося створення в Україні збройних сил "своєю організацією наближених... до типу всенародної міліції" [12, с. 136]. Армія, на думку хліборобів-демократів, повинна була мати гнучку організацію і змінюватися відповідно до міжнародної ситуації: в мирний час військо мало б форму міліційних формувань, а на період військової загрози або перебування держави у стані війни армія перетворювалася на регулярну. У програмі також зазначалося, що "всі члени нашої партії мають обов'язок приймати якнайбільше діяльну участь у всіх загальнонаціональних військових установах" [12, с. 140]. Водночас лідери УХДП обстоювали принцип повної безпартійності українського війська, яке мало боронити волю українського народу. "...армія єсть організація обов'язкова для всіх національно свідомих вояків-українців, без різниці поглядів та партій" [12, с. 140].
Українські соціалістичні партії, перебуваючи в опозиції до гетьманського режиму, також тримали в полі зору процеси військового будівництва. "Доки не буде усунений той економічно-суспільний лад, який спричиняється до вибуху військових чвар, - зазначали лідери УСДРП,- соціал-демократія не може ігнорувати таких соціальних явищ і питань, як війна, мілітаризм, військо" [13]. Більше того, вони висловлювали занепокоєння тим, що в країні немає регулярного національного війська. "Український народ не має досі збройної сили - цієї єдиної сили, котра в наші часи щось важить" [14].
Проте означена позиція не заважала соціалістичним партіям критично висловлюватися щодо розбудови української армії. Особливе здивуванняі побоювання в середовищі цих партій викликали заходи Військового міністерства щодо принципів формування збройних сил. Це обумовлювалося тим, що, на думку соціалістів, творці майбутньої української армії намагалися перенести в національне військо багато такого, що є неприйнятним, як довела практика військової справи Західної Європи [13].
УПСС визнавала Всеукраїнську організацію вільного козацтва "найкращим способом врятування Батьківщини, але для цього треба, аби ця справа була в певних руках, яким український народ довіряє" [15]. (Соціалістичні партії не довіряли військовому міністрові гетьманського уряду, вважали його ворожим до українства).
Українські есери, соціал-демократи і представники Селянської спілки встановили зв'язок з Особливим корпусом Січових стільців, що дислокувався у Білій Церкві. Незадоволення русифікаторсько-реакційною політикою гетьмана обумовило підтримку січовиками політики Українського національного союзу. Представники Союзу проводили роботу у військових частинах на всій території України з метою схилити військовиків до повстання. Серед військових частин, що підтримували тісний контакт з Національним союзом, був і Чорноморський козацький кіш. У цьому формуванні було багато українських старшин, які підтримували революційні ідеї українських політичних партій.
Оцінюючи політичну обстановку в Україні напередодні антигетьманського повстання, Н. Полонська-Василенко писала: "Усе разом - і грамота про федерацію, і новий склад кабінету, в якому більшість міністрів були неукраїнці, і маса росіян, які тікали до Києва від більшовиків, і російські військові частини, що формувалися на захист
Loading...

 
 

Цікаве