WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Громадянське суспільство та народовладдя в сучасній Україні - Реферат

Громадянське суспільство та народовладдя в сучасній Україні - Реферат

повинен ретельно дотримуватисясвоїх прав і обов'язків та виконувати свої соціальні функції. Цей процес спонукає різні соціальні (економічні, політичні, ідеологічні) структури пристосовуватися одна до одної, враховувати різницю у поглядах. Взаємне пристосування - необхідний елемент ефективно діючої соціальної організації. Внутрішньополітичні ідеологічні орієнтації соціальних сил і лідерів, якщо вони домовляються з кардинальних проблем, можуть стати стабілізаторами держави і гармонізувати її взаємодію з інститутами громадянського суспільства.
В Україні, зазначає М. Михальченко, побутує кілька підходів до визначення громадянського суспільства: а) недержавний сектор економіки, сфери політичного і духовного життя; б) сукупність громадських об'єднань і організацій; в) опозиційні, напівопозиційні та нейтральні до влади соціальні сили. В усіх цих визначеннях є сильні й слабкі сторони. Але доповідач категорично відкидає як деструктивну позицію: "В Україні громадянського суспільства немає". Такі твердження, вважає він, свідчать про політичну та юридичну неосвіченість.
Громадянські суспільства найчастіше узагальнено поділяють на два типи - американо-англійський та континентально-європейський. В Україні, на думку М. Михальченка, використовується переважно континентально-європейська модель. Така ж тенденція простежується і в інших постсоціалістичних країнах Європи. Вона уявляється досить ефективним інструментом стримування держави в нестабільній ситуації.
Вирішення проблем модернізації суспільства і держави, зокрема в соціально-правовій і гуманістичній сферах, у сферах економіки і політики, заявив доповідач, неможливе без розробки й реалізації концепції взаємовідносин держави і громадянина, держави та інститутів громадянського суспільства.
В дискусії, що розгорнулася після виголошення доповідей, першою взяла слово доктор політичних наук Ірина Кресіна. Вона погодилася, що в середовищі вчених-політологів немає єдності в тлумаченні поняття "громадянське суспільство". І найгостріше питання - чи є держава його складовою? Професор І. Кресіна вважає: якщо громадянське суспільство відокремити від держави і визнати його формою реалізації тільки приватного інтересу, як пропонують деякі дослідники, то втрачають сенс будь-які дискусії стосовно участі громадян у здійсненні державної влади, ухваленні важливих політичних рішень - тобто стосовно питань народовладдя, його суб'єктів та меж їх політико-правової діяльності. Якщо ж визнати державу складовою громадянського суспільства як результат його діяльності, то цілком коректно говорити про народовладдя як систему демократичних процедур і механізмів участі громадян у прийнятті політичних рішень, закріплюваних на рівні державної влади.
Основною формою виявлення суспільних настроїв і важливим чинником впливу на суспільне життя є громадська думка. Вона дістає виявлення через такі інститути безпосередньої демократії, як всенародні обговорення, колективні та індивідуальні звернення громадян, народні ініціативи, петиції тощо. Однак у нас і досі не всі ці інститути дістали правове закріплення. А тому одним з найважливіших напрямків розвитку українського законодавства є прийняття відповідних законів та інших нормативних актів, які сприяли б адекватній та якомога повнішій інституціоналізації громадської думки, а відтак і розширенню сфери громадянського суспільства.
Провідний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України Олександр Дергачов зосередив увагу на проблемі критеріїв оцінки рівня демократичності держави, в першу чергу - на її позанаукових оцінках. Побутує кілька варіантів розуміння демократії і практичного ставлення до її вимог: кланово-олігархічний, чиновницький та комуністичний. Вони користуються здебільш однаковими аргументами, посилаючись на національну специфіку та суверенне право тлумачити принципові питання на власний розсуд, щодо яких, тим часом, існують загальновизнані судження. Якщо додати до цього низьку самокритичність, бажання видавати бажане за дійсне, спроби звести все до формальностей, навіть до декорацій, та ще й прагнення подбати про власний імідж, а "по дорозі" заплямувати конкурентів, то матимемо пояснення поширеного у нас сприйняття зарубіжних оцінок наших суспільно-політичних процесів і стану нашої демократії.
На переконання О. Дергачова, звернення політологів до строго наукового визначення критеріїв та методики оцінки рівня демократії має вирішити крім суто наукової ще й інші проблеми, а саме: заповнити лакуни знання про демократичний устрій і нівелювати свідомі спроби підмінити поняття, заплутати ситуацію і дискредитувати демократію як таку. В суто практичному плані це може слугувати й оптимізації як внутрішньої, так і зовнішньої політики, якщо вони справді базуються на європейському виборі. Універсалізація засад внутрішнього життя в Європі дедалі тісніше поєднує можливості пратнерства з моделлю національного розвитку і стає основою вирішення питань міжнародної безпеки та поглиблення співпраці. Отже, реальне зближення з об'єднаною Європою перетворюється для нас на нагальну потребу, ігнорування якої означатиме ізоляцію та маргіналізацію країни.
Кожна країна, що розвивається демократичним шляхом, зазначає О. Дергачов, виробляє власну форму демократії, яка відповідає її особливостям і задовольняє її потреби. Проте очевидно, що уточнювати і розвивати демократичні принципи можна лише в режимі реальної демократчної практики. Але в Україні така практика "трапляється лише епізодично, анклавно і не виходить на національний рівень. Україна ще не готова безпосередньо долучитися до захисту і розвитку демократії. Більше того, їй ще належить витримати екзамен на здатність утвердити демократію. При цьому звернення до наробок світової, передусім європейської цивілізації є неминучим".
Доктор політичних наук Галина Щедрова має оптимістичніший погляд на сучасні українські реалії. Вона вважає, що, попри всі суперечності трансформаційного періоду, в Україні формування громадянського суспільства спостерігається в усіх сферах життя. Політико-правову його основу створює політичний плюралізм, демократичне законодавство. З прийняттям 1996 року Конституції розпочався якісно новий період у розвитку суспільства й держави. В Основному Законі закладено підвалини не тільки нинішніх, але й майбутніх перетворень. Становлення громадянського суспільства проявляється у формуванні його інститутів - політичних партій, громадських організацій, груп інтересів, органів місцевого самоврядування, недержавних ЗМІ тощо. Однак на сьогодні ці інститути ще не стали фундаментом для проведення назрілих змін, бо не набули достатнього досвіду роботи в умовах демократії, а значна частина їх учасників ще не позбулася тоталітарної свідомості. Такі обставини пригальмовують трансформаційні процеси.
Проблемі подолання політичного відчуження як передумови формування громадянського суспільства присвятила свій виступ кандидат політичних наук Галина

 
 

Цікаве

Загрузка...