WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Громадська думка: історія і сучасність - Реферат

Громадська думка: історія і сучасність - Реферат


Реферат на тему:
Громадська думка: історія і сучасність
Одним з основних принципів демократичної організції суспільного життя є існування незалежної громадської думки. Після багатьох років нехтування думкою громадськості, в Україні, нарешті, почали рахуватися з нею. Більше того, зростає її роль як сили, спроможної впливати на політичний курс держави, формування законодавчого поля, визначення соціальної та економічної політики країни тощо.
Проте у середовищі вчених, політичних і державних діячів дискусії про місце громадської думки в суспільно-політичних процесах тривають. Думки часто полярні. Дехто зводить громадську думку в ранг "п'ятої влади", а дехто схильний повністю заперечувати її позитивну роль.
Посилаючись на історичні факти використання громадської думки видатними державними діячами та на висловлювання таких політиків і мислителів, як Т. Джефферсон, А. Гамільтон, Дж. Медісон, С. Адамс, Дж. Брайс, Ф. Харріс та інші, автор статті має на меті знайти відповідь на актуальні запитання:
· чи необхідно враховувати громадську думку при формуванні політики?
· чи спроможні рядові члени суспільства адекватно сприймати політичні реалії і кваліфіковано висловлювати свою думку відносно складних політичних процесів?
· як і наскільки повно слід використовувати громадську думку органам державного управління?
Громадська думка є одним із найдавніших суспільних феноменів. Ще з античних часів можна простежити дві тенденції: від ототожнення думки та істини софістами (як кому здається, так є і насправді) і до повного ігнорування правителями думки пересічних громадян. Одні кажуть: "Vox populi - vox Dei" ("Голос народу - голос Бога), а інші: "Che's volgare ignoronte ogn'un reprenda е parli piu di quel che meno intenda" ("Неосвічений простолюдин береться за все і говорить більш за все про те, про що він найменше знає") [2, с. 317].
Питання, чи повинні органи управління вести народ за собою, а чи навпаки - йти за народом, і в якій мірі рішення керівників повинні контролюватися громадськістю, досить не просте. Так, Х. Ортега-і-Гассет вважав, що міцною буде лише та влада, котра спирається на підтримку громадської думки. "Так було завжди: і десять тисяч років тому, і в наші дні; причому це справедливо для всіх - як для англійців, так і для племені батонудів. У всі часи суспільством можна було правити тільки спираючись на громадську думку" [6, с. 154-155]. Американський мислитель С. Адамс присвятив себе справі організації мас для встановлення контролю над державною владою. Він категорично протестував проти думки "буцімто не слід брати до уваги судження людей з вулиці" [1, с. 38]. Послідовний демократ А. Лінкольн вважав, що всьому, що підтримує громадська думка, гарантовано успіх [1, с. 39].
З іншого боку, відомі висловлювання визначних державних діячів, які скептично ставилися до громадської думки. О. Гамільтон: "Народ, народ! - це лише тільки величезний звір" [1, с. 39]. О. Гамільтон вважав, що за ситуації, коли інтереси народу розходяться з його бажаннями, для осіб, призначених самим народом охоронцями їх інтересів, завдання полягає в протидії тимчасовим оманам, аби дати народові час і можливість для спокійних розмислів. Політичний однодумець О. Гамільтона Дж. Медісон прямо стверджував, що будь-яке звернення до народу може свідчити, що в державі не все гаразд [1, с. 39]. А Дж. Адамс, шостий президент США, будучи відвертим противником демократії в будь-яких її проявах, підкреслював, що народні маси не можуть ні судити, ні діяти, ні висловлювати свою волю як політичне ціле [1, с. 40].
Одна з перших студій впливу громадської думки на державні рішення належала Г. Томпсону. Його праця "Громадська думка і лорд Біконсфілд" була опублікована в Лондоні 1886 року. Розглядався російсько-турецький конфлікт кінця XIX століття, що виник на ґрунті суперечок щодо захисту громадянських і людських прав християн на Балканах. Як твердить Г. Томпсон, громадська думка британців була на боці прихильників визволення балканських провінцій з-під гніту Туреччини. Але лорд Біконсфілд побоювався зростання російського впливу в Європі, і тому політика його уряду спрямовалась на підтримку Туреччини. Отже, виникла ситуація, коли британський уряд відкрито нехтував тиском громадськості, яка цікавилася міжнародними справами. Г. Томпсон дає живий і документально аргументований опис драматичних колізій, показує, як перебіг подій часом посилює одну з сторін протистояння, часом - іншу, і як вони реагували одна на одну.
Інший приклад розбіжостей між громадською думкою і політикою влади наводить Л. Кейс у книзі "Французька думка про війну і дипломатію в часи Другої імперії", опублікованій у Філадельфії 1954 року. Автор описує розгалужену систему збиранням французьким урядом Другої імперії рапортів про стан громадської думки. Ці рапорти надходили від чиновників урядової адміністрації з усіх районів країни. Це не були звичайні для тих часів рапорти-доноси на окремих осіб. Навпаки, це була вельми докладна інформація про реакцію різних соціальних груп на політику Наполеона III. У кризові періоди його правління такі донесення надходили щотижня. Зміст їх вивчався і використовувався для аргументації виступів під час дискусії на засіданні кабінету міністрів. 1866 року Наполеон III мав намір втрутитися в пруссько-австрійську війну, щоб не допустити перемоги Пруссії. Однак рапорти про стан громадської думки свідчили про таке сильне прагнення народу до миру і таку загрозу революції, якщо буде війна, що противники інтервенції в уряді здобули перевагу. Згодом же з'ясувалося, що вплив громадської думки на аргументи пацифістів в уряді мав негативні наслідки. Пруссія настільки зміцніла, що через чотири роки розпочала війну з Францією, наслідком якої було падіння режиму Наполеона III. Цей приклад дав підстави Л. Кейсу поставити під сумнів доцільність зважати на громадську думку в питаннях зовнішньої політики. [7, с. 69 - 70].
Але існує також багато прикладів вдалого використання політиками громадської думки. Так, класичним випадком були рекомендації Л. Харіса під час президентської кампанії Дж. Кеннеді, котрі врятували його від помилок. Л. Харіс встановив, що релігійна приналежність претендента на президентський пост дає поживу для багатьох пліток і спекуляцій. Підозра відносно кандидата-католика, за даними Л. Харіса, сягнула таких розмірів, що якщо й надалі обходити цю проблему мовчанкою, то можна зазнати поразки. За порадою консультанта Дж. Кеннеді виніс це питання на обговорення, внаслідок чого йому вдалося привернути на свій бік багатьох потенційних супротивників [9, с. 57 - 58].
Отже, приклади свідчать як про вдале, так і невдале використання громадської думки, що й дає підстави для сумнівів щодо
Loading...

 
 

Цікаве