WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Геополітика – геоекономіка – хронополітика Російський погляд на проблему - Реферат

Геополітика – геоекономіка – хронополітика Російський погляд на проблему - Реферат

економіки та відновлення її конкурентоспроможності, та й то лише так, щоб сама інтенсивність конкуренції слугувала стимулом розвитку та посилення ефективності національної економіки. В іншому випадку Росія може й збереже політичну самостійність, але геополітичну вагу безсумнівно втратить. Саме погляд на геополітику як на техніку просторового проектування, на думку В. Цимбурського, дозволяє переосмислити геоекономіку як інструмент національно-державного самоствердження передусім у спосіб актуалізації західних її смислів і конотацій як "інтегруючої стратегії для національних економічних структур"; як "геополітики" ресурсних (не лише фінансових) потоків; як "логіки конфлікту, що втілюється в граматиці торгівлі"; як "стратегії забезпечення найкращої можливої зайнятості для свого населення".
Крім цього, такий погляд на геополітику допомагає відкоригувати і її стосунки з хронополітикою, яка досліджує різні версії часових і стадіальних кон'юнктур, осмислюючи шанси, які з'являються у держав і суспільств через неоднорідність історичного і політичного часу та обмеження, пов'язані з такою неоднорідністю. Йдеться, передусім, про можливість зняття їх удаваної опозиційності. Адже спроектовані геополітикою suggestive maps мають не лише надавати культурно-історичним запитам суспільства відповідні територіальні обриси, а й забезпечувати своєчасну відповідь цього суспільства викликам історії, тобто оптимально вводити суспільство в "безпосередню очевидність" (М. Ільїн) динаміки глобального світу. "Якщо геополітика є проекцією політичної волі на географічні контури, то хронополітика шукає підстави політичної діяльності передусім у її своєчасності з точки зору історично-політичних обставин" [6, с. 58].
Хронополітика не стільки протистоїть геополітиці, скільки допомагає останній уникнути можливих волюнтаризму та прожектерства під час конструювання своїх suggestive maps. У напрямі синтезу геополітичних досліджень з хронополітичними рухаються дослідження М. Ільїна. Запропонована ним геохронополітична парадигма базується на розрізненні масштабів бачення політичної дійсності у просторі й часі. Темпоральним розрізненням такого бачення - Повсякденності, що емпірично фіксує поодинокі політичні зміни-миті в масштабі годин і діб, Історії, що знає історичні події та періоди в масштабі історичних зрушень-звершень, та Хроносу, що осягає переходи від одних якісних станів і характеристик політики до інших в масштабі узагальнених тенденцій-закономірностей політичного розвитку, - відповідають аналогічні просторові горизонти. А саме: місце розвитку як простір політики в її найближчому безпосередньому огляді; регіон як узагальнені простори типу "земля", "край", "країна"; світ в цілому як планетарний масштаб людської ойкумени. Рівень Хроносу є основою вироблення стратегії політичного розвитку, яка полягає у визначенні оптимальних шляхів проживання суспільством своїх Повсякденності і Історії шляхом з'ясування непрожитого та нездійсненого в них. Наприклад, стратегія приєднання до "загальноцивілізаційного розвитку" передбачає не стільки засвоєння якихось формальних його атрибутів, скільки притаманних йому хронополітичних елементів, пов'язаних не з учнівським, а критичним засвоєнням чужого (не лише західного) політичного спадку шляхом з'ясуванням способів його використання в певний час і в певному місці. Це дозволить увійти в Хронос не за рахунок чергового "доленосного рішення" чи "прориву", а завдяки стратегії "диференційованого проникнення", спрямованої не на фіксування небувалої політичної новації, яку в масштабі Повсякденності видно неозброєним оком, а на з'ясування того, як, чому і навіщо відтворюється (чи може відтворитися) через неї і завдяки їй минуле. "Інколи модифікація старого, наприклад, відтворення архаїчних принципів самодержавства - під виглядом диктатури пролетаріату, кріпацтва - під назвою колективізації, демократичного централізму - під ім'ям президентської вертикалі стають важливішими сутнісними характеристиками нового стану системи, аніж поверхові новації (прапори і лозунги)" [2, с. 57 - 58].
Так, зазначає М. Ільїн, досягнення хронополітики, зокрема, японської моделі "самодержавства" та уроків ранніх модернізацій ХVІ - ХVІІІ століть в Європі, можуть бути підказкою для реформування російської конфігурації влади. Оскільки розрив з традицією завжди загрожує катастрофою і потрясіннями, а традиція в Росії пов'язана саме з самодержавством, - факт функціональної тотожності царя, генерального секретаря партії та президента в усіх трьох системах правління, - потрібно останнє перетворити на своєрідну рамку нової конфігурації влади, наповнивши її новими смислами. Так свого часу вчинили японці, використавши форму реставрації автократії для забезпечення модернізаційного розвитку своєї країни. Крім цього, ідея Б. Константа про перетворення монарха на особливу проміжну владу, покликану стримувати негативні дії решти гілок влади, могла б бути застосована в Росії так, щоби президентська влада перебрала на себе роль інтегруючого політичного авторитету, який "на кшталт мікадо або монарха Б. Константа не міг би перебирати на себе якихось конкретних функцій, окрім функцій інтегратора і посередника" [1, с. 218].
Для геополітики ж підказкою з боку Хроноса може стати західноєвропейський та японський досвід постімперського розвитку і модернізації на власній основі. Йдеться, передусім, про досвід "окублення", що його здобули Західна Європа ХІІ - ХV століть і токугавівська Японія ХVІІ - ХІХ століть. Зміст "окублення" полягає в тому, що певна цивілізація, підірвавшись, але повністю не розпавшись, створює "метелика-хризаліду" - закриту систему, всередині якої на власній основі за рахунок універсалізації, створення системи договірних відносин,зміцнення корпоративності і сакральної консолідації зріють передумови для утворення суверенної територіальної держави і майбутніх модернізацій. Держава, що виходить з такого "метелика-хризаліди", має, по-перше, внутрішню стабільність, оскільки організовує свої інтереси шляхом одночасних їх піднесення до рівня національних і конкретизації на рівні приватних та навіть індивідуальних інтересів громадян. По-друге, має міжнародну вагу за рахунок можливості, з огляду на свою внутрішню потугу та згуртованість, брати активну участь в одночасному формуванні як міжнародної системи, так і сфери своїх інтересів. Росія, зважаючи на досвід "окублення", має, передусім, вирішити проблему створення "відносно закритого замиреного простору, в тому числі й за рахунок всезагального прийняття ролі консолідуючої вертикалі, покликаної забезпечити духовне (ідеократичне, сакральне) санкціонування політичного порядку" [2, с. 73].
Як бачимо, визначення геополітики в якості "техніки політичного проектування" виявляється цінним (та доцільним) і в методологічному, і в практичному смислах, а тому має бути враховане як на фундаментально-теоретичному, так і прикладному рівнях геополітичних розвідок.
Література:
1. Ильин М. В. Альтернативные облики российской политики // Политическая Россия: предмет и методы изучения. - М., 2001.
2. Ильин М. В. Хронополитическое измерение: за пределами повседневности и истории // Полис. - 1996. - № 1.
3. Кочетов Э. Ослепление геополитикой: глобализирующийся мир и евразийский континент у опасной развилки // Безопасность Евразии. - 2001. - №4.
4. Терентьев М. А. Россия и Англия в Средней Азии в борьбе за рынки. - СПб., 1876.
5. Цимбурский В. Л. Русские и геоэкономика // Pro et contra. - 2003. - Т. 8. - №2.
6. Чихарев И. А. Хронополитические исследования: опыт синтеза // Полис. - 2003. - №6.
7. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве