WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Геополітика – геоекономіка – хронополітика Російський погляд на проблему - Реферат

Геополітика – геоекономіка – хронополітика Російський погляд на проблему - Реферат


Реферат на тему:
Геополітика - геоекономіка - хронополітика Російський погляд на проблему
В сучасній російській геополітичній думці можна зустріти визначення геополітики як "техніки політичного проектування". Згідно з ним, геополітика націлена на: 1) відкриття в багатоманітності географічних даних певних політичних можливостей - як позитивних, так і негативних; 2) з'ясування таких комбінацій цих даних, які дозволили б своєрідно "заземлити" деякі суспільні запити і проблеми у спосіб надання їм чітких територіальних контурів; 3) пропозицію вирішення таких проблем у формах просторового дизайну, які або пронизані відносинами протистояння/співробітництво, суперництво/кооперація, панування/підпорядкування, або ж передбачають усунення таких відносин [5, c. 178].
Визначення геополітики як виду проектної діяльності дозволяє російським вченим дещо по-іншому поглянути на традиційно проблемні стосунки геополітики з геоекономікою та хронополітикою. Фіксуючи здатність геополітики "оригінально оперувати з різнорідними знаннями", зазначене визначення знімає опозицію між класичною і сучасною геополітикою, оскільки передбачає можливість перетворення будь-якого фактора на фактор геополітичний, тобто такий, що може забезпечити перетворення географічного об'єкта на певну привабливу політичну програму, надавши простору якості "ставки" (Р. Арон).
Зважаючи на завдання такого перетворення, економічні чинники і стають геоекономічними, суто територіальні (простір як театр, за Р. Ароном) - геостратегічними, культурні - геокультурними, історичні - геоісторичними і так далі. "...варто було б уникати словесних конструкцій, які розміщують геоекономіку і геостратегію на одному таксономічному рівні з геополітикою, лишаючи останньої сенсу, і, навпаки, використовувати контексти, які описуюють поєднання геостратегічних і геоекономічних (а також геокультурних) прийомів і технологій для вирішення національних геополітичних завдань" [5, с. 210]. Дотримання таких акцентів зумовлюється тим, що геоекономіка, як і будь-яка технологія, є ціннісно-нейтральною, а тому може використовуватися як для конституювання державного простору (геоекономіка є тому передусім засобом внутрішньої геополітики), так і для його демонтажу.
Саме перше розуміння геоекономіки, до речі, обстоюють і її творці. Так, Е. Люттвак, якому належить сам термін "геоекономіка", визначив її як втілення "логіки конфлікту в граматиці торгівлі" з метою забезпечення найкращої можливої зайнятості для якомога більшої частини свого населення, навіть, якщо це буде необхідно, на шкоду населенню чужих країн. Геоекономіка у Е. Люттвака покликана забезпечити внутрішню згуртованість держави перед лицем економічної загрози, допомогти державі освоїти невідоме їй досі поле світової економіки, гарантувати державі підтримку в цій справі з боку її громадян.
Італійські вчені К. Жан та П. Савона тлумачать геоекономіку як принцип поєднання всіх економічних настановлень і структур певної країни в єдину стратегію, що має враховувати загальносвітову ситуацію. На їх думку, геоекономіка є інструментом геополітики, для якої головними акторами на міжнародній арені є держави. Оскільки суперництво між ними перемістилося з воєнно-стратегічної сфери в економічну, то постало завдання оволодіти економічним простором, який на сьогодні є глобальним. Процеси глобалізації, зазначають К. Жан і П. Савона, спричинили феномен детериторизації та дематеріалізації багатства. Тобто, територіальні кордони держави втратили своє призначення бути перешкодою в економічному сенсі й не можуть використовуватися як інструмент протекціонізму чи меркантилізму, а багатство рухається глобальними мережами, які й перетворюються на справжнє багатство країни. Перед державою постає завдання вплинути на економічну глобалізацію у власних інтересах. Якщо це завдання виявиться нерозв'язаним, то багатство або залишить територію цієї держави, або ж держава втратить свою монолітність і легітимність. Головну загрозу державі становить, отже, "втеча капіталу" з її території; особливою формою цієї "втечі" може бути підрив національної згуртованості успішнішими регіонами і містами, які все менше спираються на підтримку держави і тому не бажають спонсорувати сусідні депресивні території, утворюючи такі собі архіпелаги "з островів багатства посеред океану бідності".
Інструментом запобігання "втечі капіталу" і має стати геоекономіка, яка, використовуючи геополітичну логіку у вигляді "логіки потоків" (не лише фінансових) та геостратегію у вигляді "територіальної політичної логіки", покликана зробити територію своєї держави найбільш привабливою для багатства, потоки якого підпорядковані численним суб'єктам глобального економічного процесу. "В будь-якому випадку і Люттвак, і Жан з колегами мислять геоекономіку не інакше, як державний курс, що забезпечує живучість націленому в нове століття національному Левіафану" [5, с. 182].
Російські ж геоекономічні розвідки (Е. Кочетов, А. Неклеса) спрямовані переважно проти геополітики й фактично передбачають демонтаж держави як суб'єкта національних інтересів. Так, Е. Кочетов вказує на небезпеку надмірного захоплення геополітикою в світі, який зазнає глобальних зрушень. "Засліплення геополітикою", вважає вчений, є новим видом загроз і викликів світовій спільноті, адже її адепти відстоюють пріоритет суто силових, ідеологічних способів мислення та вирішення міжнародних справ і проблем людства загалом та ігнорують економічну складову розвитку. "Ми засліплені геополітикою - на карті немає економічних кордонів, а тому ми їх не бачимо і не розуміємо, що національні утворення, вже давно розірвані економічною інтернаціоналізацією та господарською транснаціоналізацією, стали ланками окремих безперебійно працюючих глобальних відтворюючих інтернаціоналізованих циклів (ядер)" [3, с. 291]. Тоді як світ запрацював в геоекономічній системі координат, геополітика продовжує наполягати на грандіозних ідеологічних та інших міфологемах, культивувати прагнення влади на великих просторах, перетворюючи останні на однорідні "світові поля". Новітня ж геоекономічна картина світу потребує не площинної, геополітичної панорами, а об'ємного геоекономічного атласу, де погляд на політику держав як таку, що наперед визначена географічними чинниками (геополітичний горизонт), має поступитися ідеї глобального підприємництва (геоекономічний горизонт), за якої стратегічною метою для кожної держави є участь у формуванні та перерозподілі світового прибутку. Геополітика, якщо цей термін зберігається, покликана "виправдовувати" цю мету і як така має бути переведена на рейки обгрунтування геоекономічних інтересів. "Не усвідомивши цього, ми ще довго будемо вправлятися в міфотворчості, малюючи на політичній карті світу різні цивілізаційні комбінації, конфігурації, полярності та центри сили і осі (лякаючи цим себе й інших) тощо" [3, с. 292], наближаючи тим самим світ до небезпечного роздоріжжя.
А. Неклеса констатує факт формування нового світу транснаціональних мереж -фінансових, інформаційних, неурядових організацій тощо. Статус і членство держави в такому світі визначаються не стільки її регіональною належністю, скільки відповідними соціально-економічними характеристиками, зокрема - домінуючим стилем господарської діяльності, що передбачає те чи інше джерело додаткового продукту. Сам А. Неклеса визначає чотири стилі господарювання в сучасному світі: 1) природовитратна, геосферна економіка, яка базується на експлуатації природи як самостійного джерела додаткового продукту; 2) інноваційна економіка, де традиційна роль праці витіснена інтелектуально-творчою активністю; 3) фінансова постекономіка -
Loading...

 
 

Цікаве