WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Взаємовідносини США з політичними структурами Євросоюзу - Реферат

Взаємовідносини США з політичними структурами Євросоюзу - Реферат

коли вона буде членом ЄС, що "став європейською наддержавою". ЄС має розвиватися як військово-політична організація, котра має власні військові сили (на базі національних) та узгоджений і довготерміновий порядок денний. При цьому "кожен з необхідних кроків до європейської наддержавності наражатиметься на спротив, травми, викликатиме необхідність досягати консенсусу серед еліти, а такожзустрічатиме електоральну опозицію". Д. Уїлкінсон, до речі, визначає строк, яким має вимірюватися шлях до європейської "наддержавності" - сторіччя [22].
Фахівці з "РЕНД Корпорейшн" також уважно розглядають відносини США з політичними органами ЄС. Так, у збірці з питань американо-європейського співробітництва "Америка та Європа: партнерство в нову епоху" (1997 р.) вони проаналізували як їх сучасний стан, так і потенціал. Р. Зеллік, віце-президент РЕНД, у передмові до збірки окреслив групу основних проблем, що постали перед сторонами. ЄС, наприклад, він трактує як організацію, розвитком якої важко керувати навіть її членам. Європа може не реалізувати усі свої ідеї. Причина - організаційна слабкість та брак волі "ламати принципи" у традиційних сферах власної політики держав-членів (зовнішня політика, безпека тощо). Тому слід бути обережними та не покладати на Європу надто високих сподівань на нинішньому етапі її розвитку. Старий континент має обмежені можливості. Проте не слід відмовлятися від амбітних проектів. Адже Європа може розвивати значно ширше партнерство з США, для яких можуть стати в нагоді механізми ЄС. Принципи "змішаної компетенції" та розподілу повноважень, поєднання національних і міжурядових інститутів, дух і традиція компромісу - усі ці фактори сприятимуть реновації американо-європейських відносин [23].
Аналогічну думку мають "рендівці" Д. Гомперт і С. Ларрабі. Вони вважають проблему інституціалізації співробітництва США та ЄС "нелегкою справою" і радять дотримуватися певних базових принципів: урахування американської позиції при прийнятті рішень у ЄС, збільшення рівня партнерства у Вашингтоні та Брюсселі, використання двосторонніх зв'язків з окремими європейськими країнами для зміцнення співробітництва США - ЄС [13].
Як бачимо, поради цих аналітиків оригінальністю не відзначаються: на перше місце висувається саме "врахування американської позиції", тобто йдеться про реалізацію давнього наміру Вашингтона - впливати на рішення Євросоюзу. Саме цю пораду європейські союзники, при усій їх готовності зміцнювати й поліпшувати двосторонній діалог, по суті ігнорують.
Р. Хантер, також відомий "рендівець", є віце-президентом Асоціації трансатлантичної угоди. Він розглядає "доцільність" відносин США з ЄС крізь призму проблем безпеки, в першу чергу в рамках взаємодії ЄС - НАТО. Кожне об'єднання, пише він, має амбіції, якими не поступається іншому - навіть в обопільно важливих справах, таких як просування демократії та вирішення економічних проблем. Відносини двох головних євроінституцій Р. Хантер характеризує як такі, що розташовані на відстані "простягнутої руки". Але історія знає й інші приклади. Так, на початку 1950-х років план Дж. Маршалла та функціонування НАТО сприймалися як частини цілого, однієї справи - стримування комунізму. Зараз, на думку Р. Хантера, варто повернутися до такої форми взаємодії, як, наприклад, саміти обох структур, підготовка спільних декларацій, що стосуються широкого кола трансатлантичних питань [14].
Ч. Купчан з Джорджтаунського університету свого часу резонно зауважував, що в економічній царині ЄС з його вузькоторговими інтересами не може конкурувати з Північною Америкою. Але з політичної точки зору Союз має значний позитивний потенціал. Ч. Купчан "захищає" Євросоюз від звинувачень в іманентній неспроможності сформувати загальну оборонну політику та нездатність відігравати оборонну роль поза власними межами. "Метою ЄС є керування всередині, а не поза Європою", - пише він [16]. ЄС, як геополітичний експеримент, удався, бо мета Євросоюзу - не військова безпека, а економічний розквіт та економічна стабільність.
Європа подає світові зовсім інший приклад, ніж Північна Америка, зазначає Ч. Купчан. Сучасна Європа тримається на культурі компромісу. У ній, незважаючи на велику кількість над- та міждержавних інституцій, фундаментальні рішення багато в чому залежать від франко-німецького консенсусу. Головні ідеї, на яких виріс ЄС, - єдиний ринок, монетарний союз та розширення на схід - вийшли більше з Парижа та Бонна, пише дослідник, аніж з інших європейських столиць чи бюрократичних організацій Брюсселя. Еволюція ЄС стала переважно історією розподілу повноважень між країнами-членами на засадах консенсусу. Зараз Європа має багато атрибутів, щоб вважатися справді однополярною формацією. Але ЄС, за Ч. Купчаном, є взірцем тієї "доброзичливої гегемонії", якою мають бути саме Сполучені Штати. Тобто Європа демонструє переваги та вади економічної сили, не підкріпленої військовою силою і політичною волею, сили, ключові механізми якої грунтуються на компромісі і консенсусі. Такий механізм був благом для Європи, що народжувалась та міцніла тоді, коли США одноосібно захищали субконтинент від радянської загрози. Зараз перед європейцями постали інші виклики: Європа стала заручником однобічного розвитку й практики пацифізму і компромісу.
Дж. Гудбі, відомий дипломат, колишній політичний радник США при НАТО та заступник помічника Держсекретаря у європейських справах, розглядає ЄС у контексті своєї базової ідеї про "неподільну Європу" - великий проект американської адміністрації, що активно пропагувався у клінтонівські часи. На думку Дж. Гудбі, "Європейський Союз - необхідний, але недостатній крок на шляху до створення порядку в Європі. В сучасних умовах не можна ігнорувати ситуацію, якою б неймовірною вона не здавалася, що ЄС розпадеться під тиском націоналістичних настроїв". Більше того, Дж. Гудбі вважає, що "внутрішня структура ЄС не має демократичної системи управління, а подальше поглиблення інтеграції може загальмуватися через труднощі реалізації Маастрихтської угоди. Недостатньо енергійна зовнішня політика та неефективні механізми безпеки ЄС обмежуватимуть рамки його можливих дій на міжнародній арені ще протягом багатьох років" [3].
С. Серфаті, провідний фахівець університету Олд Домініон (Норфолк, Вірджинія), вважає, що для США прийнятним був би Європейський Союз, який поділяє їх ціннісні орієнтації та соціальну політику. Серед критеріїв, яким має відповідати ЄС з точки зору американського політикуму, фігурує традиційний набір з відкритості, гнучкості та конкурентоспроможності [21]. "Це Європа, яка добре слугувала Сполученим Штатам у період
Loading...

 
 

Цікаве