WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Буковинська етнополітична мозаїка. Історична спадщина та сучасні тенденції - Реферат

Буковинська етнополітична мозаїка. Історична спадщина та сучасні тенденції - Реферат

членом ЄС, а ще раніше - учасником НАТО [20]. До того ж декого з румуномовних громадян спокушають додаткові можливості отримати румунський паспорт (нехай навіть незаконно з точки зору українського права). Це, поряд з іншими заходами сусідньої держави щодо своєї діаспори на теренах області, порушує низку питань, на які ще треба відшукати адекватні відповіді.
Ці фактори негативно впливають на міжетнічні взаємини, змушуючи регіональну й частково центральну владу вдаватися до різних кроків для їх врегулювання і профілактики небажаних ексцесів.
Необхідно належно враховувати нові реалії, адже Чернівецька область за кілька років стане прикордонною територією України не лише щодо Румунії і Молдови, але й стосовно таких потужних структур, як НАТО та ЄС. Залишається низка проблем щодо місця українських інтересів та перспектив участі Чернівецької області в діяльності єврорегіону "Верхній Прут" [21]. Ось тому важливо помічати не тільки основні позитиви існуючих традицій міжетнічного діалогу і співпраці в регіоні, але й своєчасно звертати увагу на ті, здебільш малопомітні на поверхні соціально-політичного життя краю, небезпеки, які становлять потенційну загрозу для регіональної стабільності. Без адекватного й своєчасного реагування на них саме вони в недалекому майбутньому можуть стати серйозним головним болем усієї української політичної й управлінської еліти.
Міжнаціональні взаємини в дзеркалі національних історіографій
Науковий підхід до історії та сучасного стану буковинської поліетнічності є одним із важливих засобів формування виваженої, ефективної етнонаціональної політики як на регіональному, так і на загальнодержавному рівнях. Поряд із здобутками вітчизняних і зарубіжних дослідників цієї проблематики, сумлінне звернення до наукової літератури виявить, що, на жаль, у ній не все і не завжди сприяє розумінню історичних умов творення буковинської поліетнічної толерантності і тих викликів, які загрожують її подальшому розвиткові. Аргументи "від історії" у з'ясуванні джерел сучасних взаємин між провідними етнічними громадами краю не завжди слугують як об'єктивному розумінню процесів, що відбуваються, так і виробленню ефективної державної і регіональної політики. Адже той дослідник, та й практик, який зануриться у вивчення феномена "Європи в мініатюрі", "Східноєвропейської Швейцарії", відкриє для себе архіпелаги наукової та публіцистичної літератури, розташовані ізольовано в морях-океанах різних національних історіографій. Отже, в інтелектуальному вимірі існує не одна "Буковина", а кілька різних її національних образів, кожен з яких має своїх творців і споживачів.
Визначальними для формування інтелектуального клімату, який створює масові стереотипи, в тому числі й етнонаціональні, впливає на ідеологічні настанови лідерів національних громад, місцевих громадських і політичних діячів, стала українська та румунська історіографія минулого буковинського регіону й побіжно, в цьому контексті, історії різних етносів, що населяли край. Між представниками двох національних історичних шкіл відбувалися то відкриті "зіткнення", то позиційна дискусія, яка у своїх крайніх виразах була скристалізована парадигмою радикально-націоналістичного підходу.
З румунського боку уособленням такого підходу став відомий діяч румунської науки та освіти, свого часу професор Чернівецького університету історик І. Ністор. Саме йому належить історіографічна концепція, яка стверджувала виключно румунський характер Буковини (в цілому) та погляд на українське її населення як на зайд, мігрантів або ж слов'янізованих румунів [22]. Під різними інтерпретаціями ця "класична" модель історичного минулого зберігає, на жаль, своє значення й для наступних поколінь румунських дослідників. Якщо сьогодні вони й не виступають з тезою про виключно румунський характер Буковини, то, вже напевне, наголошують на ексклюзивному, автохтонному, корінному тощо статусі та правах саме румунської громади в Чернівецькій області [23]. Дивно, але навіть у шкільному вихованні учнів румуномовних шкіл краю можемо знайти пропозицію вивчати регіональну історію з погляду виняткової автохтоності румунського населення. В "невичерпній криниці Ністорової мудрості" продовжують знаходити політичне натхнення й ідеологи нинішньої націоналістичної "правиці" в Румунії, передовсім діячі націонал-царанистської партії, які не полишають надій, що так чи інакше, але кордони Румунії 1918 року стануть реальністю в новій, об'єднаній Європі (!).
Агресивно-зневажливе ставлення з боку творців такої історіографічної та політичної традиції до українців породили відповідь з українського боку. Вона знайшла свій академічний вираз у "класичній", але вже для української історіографії Буковини, праці професора А. Жуковського "Історія Буковини". В ній він фактично розплатився з І. Ністором його ж монетою, "перелицювавши" румунську формулу прочитання історії регіону на український лад. В його розумінні українська Буковина постає як забороло проти румунської агресії для всієї Великої України [24]. Книга А. Жуковського цікава й важлива як пам'ятка певного етапу формування національної історіографії. Вона гостро полемічна щодо поглядів апологетів "класичної" румунської історіографії. Зустрічаємо в ній і радикальні, а часом і однобічні оцінки, які відбивають інтелектуальну та політичну атмосферу 1930 - 1940-х років, що сформувала світогляд і творчий стиль цього дослідника.
Навряд чи такі праці, чи то румунського, чи то українського походження, створені в епоху агресивної національної конфронтації, тоталітарних і авторитарних експериментів над усією Європою, можуть послужити нині теоретичною основою толерантного полікультурного розуміння історії краю. Сучасні українська та румунська історіографії в особі деяких представників їх нових генерацій прагнуть відшукати нові форми і засоби професійного діалогу. Поступово починає приходити розуміння потреби спільно розпочати вироблення наукових, європейських підходів до пізнання минулого україно-румунських взаємин, у фокусі яких чимале, якщо не провідне місце посідає "проблема Бессарабії та Буковини" [25]. Так, наприклад, з українського боку на повагу заслуговують зусилля таких чернівецьких науковців, як О. Добржанський, І. Буркут, Г. Скорейко, С. Гакман, І. Піддубний. З румунської сторони над цими проблемами працюють сучавські історики, серед них Ф. Пінтеску та Ш. Пурич (до речі, випускник Чернівецького університету). Важливим кроком до порозуміння між дослідниками стало проведення у травні 2001 року першої за всю історію україно-румуно-молдовських відносин міжнародної наукової конференції "Україна - Румунія - Молдова: історичні, політичні та культурні аспекти взаємин" [26]. Вона виявила певні труднощі діалогу між науковцями. Але водночас допомогла визначити пріоритетні напрямки спільної роботи над подоланням спадщини національного романтизму і радикального націоналізму, а такожчисленних фальшувань соціалістичного періоду. Задля цього, зокрема, було рекомендовано створити спільні експертні групи, а на їх основі - колективи авторів для
Loading...

 
 

Цікаве