WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Буковинська етнополітична мозаїка. Історична спадщина та сучасні тенденції - Реферат

Буковинська етнополітична мозаїка. Історична спадщина та сучасні тенденції - Реферат

радянської влади 1944 року не принесло жаданого миру і спокою. Хто не встиг або не захотів покинути рідний край з відступаючими окупаційними військами, мав змогу відчути на собі всі принади сталінського режиму - масових репресій, примусової колективізації, кампаній боротьби з буржуазним націоналізмом тощо [13].
У післясталінський період політика місцевих властей щодо міжнаціональних відносин стала стриманішою. Влада намагалася продемонструвати переваги "ленінської національної політики", пролетарського інтернаціоналізму та дружби народів, що "розквітли в СРСР". При цьому приділялася показна увага, з одного боку, українському населенню, що виявлялося у формальній українізації освітніх і культурних закладів. З іншого боку, мережа освітянських закладів та діяльність засобів масової інформації, в певному наближенні, враховувала мовно-культурні запити місцевого населення, в тому числі й румуно-молдовського. Щоправда, переважно у сільській місцевості.
Все це мало переконувати: проблем з національними меншинами в краї не існує. А насправді їх не бракувало [14]. Варто згадати, наприклад, про заходи з русифікації місцевої культури та освіти, особливо в Чернівцях. На жаль, ці події ще належно не вивчаються українськими дослідниками. І це дивує, бо певною мірою свідчить про брак критичної і водночас науково виваженої оцінки спадщини радянського періоду чи не в найголовнішій царині наших знань про недавнє минуле. А тому й доводить "нездоланність" радянської теоретичної спадщини та практики в її негативній частині. Відтак ця спадщина для певної частини населення, та й управлінців, залишається ледь не взірцем вирішення національних питань. Що не викликає захоплення.
Уникаючи необгрунтованих узагальнень, звернемо увагу тільки на окремі проблеми того періоду. Наприклад, на активно стимульовану партійними й радянськими органами та КДБ антисемітську за сутністю кампанію з часу першої масової хвилі єврейської еміграції, існування радянського варіанту "заборони на професії" для осіб єврейського походження, в тому числі й при вступі на окремі факультети Чернівецького університету. Чимало перепадало від влади українській та румунській творчій інтелігенції за найменшої підозри в "націоналістичних ухилах". Час від часу влаштовувалися закриті або показові засудження винуватців у цих "збоченнях" [15]. Треба згадати і сумнозвісну "процентівку", яка, за задумом номенклатурних бонз, мала переконати в повноцінному представництві та врахуванні інтересів усіх соціальних, національних і навіть статевих категорій населення в органах управління, виборних партійних і радянських органах.
Традиційна для першої половини ХХ століття етнічна структура краю зазнавала суттєвих деформацій внаслідок демографічних змін і штучно стимульованих міграційних процесів. Урбанізація аграрного регіону також давалася взнаки на рівні етнокультурних суперечностей. Варто лиш згадати поширення, якщо не культивування побутуючих досі на теренах області небезневинних анекдотів як про євреїв, так і про молдован [16]. З іншого боку, незважаючи на всі вади, радянський час відрізнявся стабільністю (хоч і примусовою) етнонаціональних взаємин, що засвідчувалося, наприклад, тенденцією до зростання міжнаціональних шлюбів у той період.
Проблеми, які існували, але не вирішувалися та ще й приховувалися, почали виходити назовні з початком перебудови. Саме тоді стала формуватися нова етнополітична ситуація. Вона відзначалася, зокрема, відродженням національних культур етнічних громад. Ця доба принесла не лише радість повернення до своєї ідентичності та культури, але й нові або забуті проблеми, які вимагали формування навичок публічної політики, діалогу та демократичних форм співпраці влади з національними громадами й товариствами та організаціями, що їх репрезентують. А швидкі і не завжди позитивні зміни в українському суспільстві накладали додаткове навантаження на чутливу тканину міжнаціональних стосунків. У ній тісно переплелися природні почуття гордості за власну націю та її минуле з задавненими етнічними фобіями і навіть шовіністичними комплексами, де бажання домогтися повноцінного забезпечення своїх прав межує зі спокусою зазіхнути на такі ж права інших громадян. До того ж, ситуація в регіоні ніколи не була ізольованою від загальнодержавної соціально-економічної, політичної і духовної кризи, вихід з якої хіба що тільки розпочинається.
З 1991 року міжетнічні стосунки в області набули особливого політичного значення. Адже в перші роки незалежності України не тільки окремі політики, але й державні інституції сусідньої Румунії виявляли наполегливе бажання перекраяти міждержавні кордони, висували претензії на повернення до меж Румунії взірця 1918 року. Все це дестабілізувало взаємини українського і румунського населення. На щастя, незважаючи на намагання створити іредентистський рух, до конфронтаційної фази етнонаціонального конфлікту не дійшло. До того ж, під тиском зовнішніх чинників, головне з боку НАТО та ЄС, керівництво Румунії пішло на врегулювання відносин з Україною. Хоча цей процес не повністю завершено, поліпшення румуно-українських стосунків позитивно впливає на становище в Чернівецькій області. Регіональна влада в ці кризові роки намагалася (не завжди вдало й послідовно) приділяти належну увагу розвиткові національних громад, задоволенню їх законних потреб [17]. Чимало ще належить зробити, але як вітчизняна правова база, так і прагнення України відповідати в своїй етнонаціональній політиці стандартам Ради Європи сприяють вирішенню все ще існуючих проблем у правовому полі української держави [18].
Проте й надалі, уже в ХХІ столітті, прикордонне становище регіону продовжує викликати специфічну увагу до нього з боку сусідніх держав (Румунії та Молдови). Насамперед з боку політичних сил, які відверто проголошують ідеали історичного реваншу та жадають ревізувати нинішні кордони. Вплив цих факторів ускладнює подальша зміна етнічної структури краю. Як свідчить перепис населення 2001 року, еміграційні процеси практично повністю вимили з області єврейський елемент. Відбувається зміна національної ідентичності в середовищі громадян, які до 1989 року вважали себе росіянами. Зменшується питома вага представників польської і білоруської громад. Чимала частина населення, яка раніше вважала себе молдованами, приймає румунську національну ідентичність [19]. Отже, етнічна структура регіону суттєво спрощується, а національна ідентичність помітної частини його жителів змінюється, і ми схильні бачити в цьому певний виклик регіональній стабільності. Адже залишається в минулому той специфічний баланс значення і впливів національних громад, регіональної полікультурності, який складався протягом тривалого історичного періоду.
Проблема щодо сприйняття румунської ідентичності частиною молдовського населення пояснюється не лише успіхами пропаганди ідей єдиної румунської нації та єдиної (велико)румунської держави, хоч і вониспостерігаються. Більше впливає поліпшення соціально-економічного становища Румунії, її перспективи вже 2007 року стати
Loading...

 
 

Цікаве