WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Буковинська етнополітична мозаїка. Історична спадщина та сучасні тенденції - Реферат

Буковинська етнополітична мозаїка. Історична спадщина та сучасні тенденції - Реферат

переважаючі - українці та румуни перебували в позаурбаністичному середовищі. Тому їх етнополітична мобілізація була малоймовірною. До того ж на роль "мобілізаторів" не могла повноцінно претендувати еліта цих громад, вихована в дусі австрійського державного патріотизму та лояльності до імператора. В центральній владі керівники національних громад регіону вбачали свого бажаного й найпотужнішого союзника, арбітра в конфліктних ситуаціях.
Соціальні ролі провідних етнічних громад переважно не призводили до конфліктного зіткнення інтересів. Хоча зовсім безхмарним це співжиття не було. Але "хмари" якщо й збиралися, то все ж до загального збурення і трагедій не доходило. Центральна влада у Відні та місцева в Чернівцях високо цінували внутрішню стабільність прикордонного регіону, котрий у будь-який час міг стати (і справді став у роки Першої світової війни) плацдармом бойових дій конкуруючих імперських потуг [8]. Ось тому австрійські урядовці також мали добру нагоду проходити гідну школу політичного маневрування та етнополітичної дипломатії, ведучи справи з представниками різних національних груп і конфесійних громад з широкого кола питань, погляди на розв'язання яких у них не часто співпадали. Банальний факт, що засвідчує соціолінгвістичні процеси того часу: пересічний буковинець і державний службовець вільно могли спілкуватися 4 - 5 основними мовами (наприклад, німецькою, українською, румунською, польською, ідиш).
З таких історичних "констант" відносного спокою та уповільнено-поступального розвитку "Східного Тиролю" імперії й склалася основа буковинського міфу - про спокійний, гостинний, багатомовний та поліконфесійний, дещо патріархальний і провінційний, але в цілому приємний для відвідин край, який не спричиняє владі багато клопоту.
Культивування традицій підтримання балансу й певного паритету інтересів в їх регіональній ієрархії, культура діалогу та компромісів, притаманна австрійському періодові, виявилися зайвими, коли буковинський регіон разом з Бессарабією (яка розвивалася з 1812 року у суттєво інших політичних, адміністративних, соціально-культурних рамках російської імперії) опинився 1918 року під владою Румунії [9]. "Велике возз'єднання", яке донині є не лише державним святом, а й свого роду національним ідеалом для значної частини румунського суспільства, стало спершу драмою, а потім і трагедією для національних меншин регіону. Тоді у краї, вперше за історію його існування як окремої території, з'явилася панівна нація. Її чільні діячі хотіли бачити в цій території прояви виключно румунської історії, культури та національних традицій. Офіційний Бухарест ставився до представників національних меншин як до підозрілого і потенційно небезпечного чинника нестабільності як ніколи великої територіально, але бідної та політично вкрай нестійкої Румунії.
Боротьба з інститутами і традиціями австрійського періоду з боку нової влади не обмежилася ліквідацією автономії Буковини. З початку 1920-х років все більше посилювалися тенденції до румунізації населення нерумунського походження, від чого потерпали практично всі національні громади краю. Позицію нової влади лаконічно сформулював румунський історик та політичний діяч Іон Ністор, стверджуючи, що після "воз'єднання" Буковини з Румунією тут немає місця для homo bucovinensis, але є тільки для civis Romaniae [10]. Особливо ж загострюються міжнаціональні суперечності в 30-х роках.
До етнокультурних протиріч додаються аграрне питання, проблема контролю над місцевими капіталами, боротьба за робочі місця. На всі кращі позиції претендує і заохочується урядом саме румунське населення. В краї, звісно зі схвалення центральної влади, розгортаються кампанії з повернення до "румунських коренів" місцевого українського населення. Відтак українці, які не поспішали відцуратися свого походження, зазнавали утисків. Дискримінаційні заходи здійснювалися й щодо єврейства, в якому представники румунського капіталу вбачали небезпечного конкурента.
Мало якими досягненнями за передвоєнні роки можуть похвалитися й інші національні громади регіону. Та все ж основним етнонаціональним конфліктом стає румуно-український. Він загострюється ще й тому, що серед українського населення розгортало діяльність як прорадянське, так і українське націоналістичне підпілля. Ці сили становили загрозу для Румунії, а відтак українці зазнавали різних обмежень, потерпали від репресій.
Показово, що в боротьбі за румунізацію регіону центральній та місцевій адміністрації вдавалося нейтралізувати прояви цілком доречної в таких випадках антидискримінаційної солідарності різних етнічних груп. Наприклад, офіційний антисемітизм знаходив певний відгук і серед деяких місцевих румунів та українців, а також серед німців, що все більше підпадали під вплив націонал-соціалістичної ідеології. І, навпаки, антиукраїнські почуття зовсім не обмежувалися колом великорумунських шовіністів.
Це наводить на думку, що австрійський час не сформував нічого абсолютно непохитного і самодостатнього в місцевій елітарній чи масовій культурі міжетнічних взаємин. Відносини конкуренції в боротьбі за опанування місцевих ресурсів, за кращі можливості для власного розвитку, за землі, капітали, освіту, духовний вплив на суспільство - все це було і в попередній період. Інша річ, що суперечності тепер роздмухувалися, схвалювалися та культивувалися офіційним Бухарестом і його місцевими представниками.
Прихід 28 червня 1940 року радянської влади докорінно змінив як політичну, так і економічну, соціальну та духовно-культурну ситуацію в краї. Проте, за винятком низки пропагандистських і репресивних заходів (в останніх побачити якісь етнічні преференції вкрай важко), нова влада не встигла виробити особливої політики щодо національних громад. Сам прихід радянських військ у результаті підписання пакту Ріббентропа - Молотова й досі слугує яблуком розбрату в оцінках подій 1940 року політикам та історикам незалежної України і постчаушеської Румунії [11]. (Аналіз цього сюжету не входить до завдань статті). Відзначимо, що прихід радянської влади вперше радикально вплинув на етнічну і соціальну мозаїку краю. Відбулася масова еміграція німецького за походженням населення [12], а також втеча питомої частини місцевої інтелігенції і представників ділової еліти, які не страждали на радянофільство і мали уявлення про дійсність у сталінському СРСР. До того єдиний край припиняє існування. Натомість в полі нашого зору надалі перебуває тільки утворена 1940 року Чернівецька область УРСР.
Зауважимо, що другий прихід румунських військ на ці терени 1941 року надзвичайно негативно позначився на етнонаціональній ситуації. Це, без сумніву, найгірша сторінка в історії місцевих національних відносин. Адже здійснювалася відверто окупаційна, терористична політика, стимулювався побутовий антисемітизм до рівня погромів, а потім відбувся і плановий етноцид щодо єврейського населення. Жертвою репресивної політики стало й українське населення. Існувалиплани стосовно тотального очищення Буковини від українців.
Проте повернення

 
 

Цікаве

Загрузка...