WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Буковинська етнополітична мозаїка. Історична спадщина та сучасні тенденції - Реферат

Буковинська етнополітична мозаїка. Історична спадщина та сучасні тенденції - Реферат


Реферат на тему:
Буковинська етнополітична мозаїка. Історична спадщина та сучасні тенденції
Стосунки провідних національних спільнот України не випадково привертають увагу вітчизняних і зарубіжних науковців, політиків та громадськості. Стабільність етнополітичної ситуації, продумані заходи з гармонізації міжетнічних стосунків з боку влади є запорукою демократичного розвитку країни, важливим стимулом і складовою формування громадянського суспільства. Обравши за базову модель творення української політичної нації демократичні стандарти європейської спільноти, ми повинні поважати як нагромаджений за сторіччя досвід міжнаціонального діалогу, так і ретельно вивчати сучасні тенденції у цій царині. Необхідно своєчасно реагувати на чинники, які можуть загрожувати напруженістю, а тим більше появою конфліктів у стосунках національних громад. Насамперед ці питання вимагають уваги у поліетнічних регіонах, де поруч з українцями віддавна компактно живуть представники інших націй та національностей. Один з таких регіонів - Чернівецька область.
Генеза буковинського феномена
Незважаючи на карколомні повороти історії, минуле сформувало у теперішнього жителя Чернівеччини доволі стійкі традиції стихійної "мультикультурності". Їм притаманні повага до мови та звичаїв сусідів - представників інших націй, уміння підтримувати з ними толерантні стосунки. Як у минулому, так і тепер міжнаціональні стосунки в регіоні відзначаються досить високою стабільністю й елементами компліментарності ролей одних етнічних громад щодо інших. Утім не слід ігнорувати й фактів, які нагадують, що і в минулому траплялися періоди напруження та прояви конфліктності між представниками основних етнічних громад. Наголосимо, що вони, як правило, виникали не з ініціативи місцевого населення, а штучно підбурювалися тогочасною владою.
Найвагоміший внесок у формування культури етнічної та конфесійної толерантності жителів краю було зроблено в австрійський період історії Буковини (1774 - 1918 роки). Роздуми на тему міжетнічних стосунків у попередні періоди матимуть надто умоглядний характер, адже тогочасні літописні матеріали здебільш не брали до уваги таких аспектів взаємин або згадували про них епізодично [1]. Навряд чи виправдано спиратися й на археологічні факти [2]. Отже, за відправну точку у формуванні феномена традиційної місцевої багатокультурності і толерантності слід взяти час приходу Австрійської імперії на цю до того периферійну територію Османської імперії.
Проте не варто давати однозначну оцінку австрійському періодові [3]. Адже, з одного боку, буковинський регіон здобув у ті часи вагомі результати в економічному, соціальному та духовно-культурному розвитку. З середини ХІХ століття бурхливо розвивається місцева урбаністична культура, виникають комунікації, які міцно пов'язують регіон з Центральною Європою. Край поступово втягується в процеси модернізації. Культурне піднесення засвідчує створення тут 1875 року університету, пізніше - театру [4]. Значення і статус етнічних громад засвідчувала поява в Чернівцях народних домів - румунського, польського, єврейського, німецького, українського. Центральне місто автономного краю перетворюється на справді європейський науковий та культурний осередок.
Ці й досі вражаючі прикмети періоду Габсбургів відзначені не лише здобутками. Варто згадати, що в рамках Австрійської імперії Буковина була однією з найбідніших, економічно нерозвинутих провінцій, її культурною окраїною. Це накладало відбиток і на взаємини провідних національних громад. Дві найчисельніші з них, українці та румуни, перебували все ще у стані доіндустріального, аграрного суспільства з панівною патріархальною культурою. Їх соціальна структура була неповною. При цьому румунам більше пощастило, адже ця громада мала земельну аристократію, передусім нащадків бояр середньовічної Молдови. Переважно її представники керували багатою і впливовою православною митрополією з резиденцією в Чернівцях. Значну підтримку статусу та діяльності цієї громади надавало існування Румунської держави, яка плекала мрію про оволодіння територією Буковини.
Проте не цим численно найпотужнішим громадам належали панівні позиції в політичному, адміністративному, а тим більше у фінансово-комерційному житті регіону. Якщо провідну верству місцевої бюрократії складала німецька громада [5], вагомі позиції в ній нерідко посідали представники досить нечисленної, але активної та освіченої громади польської [6]. Вони були помітні на посадах бургомістрів, послів сейму тощо. Урбаністичний пейзаж тогочасної Буковини неможливо уявити без єврейського населення, яке було відносно або й абсолютно домінуючим серед інших національних громад у містах і містечках краю [7].
Поступовий розвиток місцевого і міського самоврядування, ліберальні конституційні реформи в Австрії закладали в краї традиції європейської демократичної політичної культури, а змагання за парламентське представництво і доступ до інших виборних та призначуваних посад обумовлювали необхідність досягати порозуміння між кандидатами, які представляли різні етнічні групи та соціальні верстви населення. В таких умовах вироблялися "типово буковинські" політичні якості тогочасної регіональної еліти. Тут високо цінувалося і навіть культивувалося мистецтво досягати компромісів, уміння домовлятися ціною взаємних поступок. До того ж, деконфліктизації стосунків між етносами сприяло те, що різні політичні або соціальні інтереси нерідко "перекривалися" релігійно-конфесійною ідентичністю. Наприклад, румуни та українці, що виборювали статус автохтонного населення, в переважній більшості належали до православної церкви. Значна частина німецького і єврейського населення належала до німецькомовно-культурної спільноти. Перелік регіональних підсистем ідентичностей, що взаємно перекривалися, можна продовжити. Відтак мешканцям краю була притаманна виразна регіональна самосвідомість, вбудована, щоправда, у систему загальноімперської лояльності до правлячої династії та культивованого вихованням почуття відданості особисто монархові. До цих стабілізуючих чинників, які перешкоджали ескалації місцевих суперечок за етнонаціональними ознаками, треба додати і вплив "високої" німецької культури, яка була насправді інтегруючою, а не тільки панівною в регіоні.
Процеси націоналізації місцевих етнічних громад, неухильне набуття їх представниками національної самосвідомості, формування відмінних, а то й вороже налаштованих щодо інших етносів національних ідентичностей бурхливо розгорнулися в Східній Європі на рубежі ХІХ і ХХ століть. Утім навіть це докорінно не змінювало стосунків представників різних етнічних груп краю. Житель регіону нерідко сприймався насамперед як "буковинська людина", а вже потім - українець, румун, єврей і т. д. Це все було унікальним феноменом для Дунайської імперії, яка трималася на балансуванні між запитами та вимогами різних народів і регіональних еліт.
В основі буковинської етнополітичної стабільності було й те, що в краї не існувалоодного панівного етносу, а два чисельно
Loading...

 
 

Цікаве