WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Боротьба з бідністю як орієнтир проєвропейської політики - Реферат

Боротьба з бідністю як орієнтир проєвропейської політики - Реферат

(ECHP), що функціонує у вигляді репрезентативного опитування населення в усіх країнах-членах ЄС (окрім Швеції) [12]. Ще одним корисним джерелом інформації слугує так звана "євромодульна ініціатива", в рамках якої європейські дослідники узагальнюють матеріали доповідей про стан розвитку соціальної сфери та досліджень якості життя.
Європейське співтовариство предметно опікується проблемою подолання бідності з середини 70-х років. У першій (1975 - 1980 роки) та другій (1984 - 1988 роки) програмах боротьби з бідністю йшлося переважно про дефініції для визначення бідності, а також про порівняльний аналіз політичних заходів, спрямованих проти неї. Пріоритетна роль у процесі аналізу бідності надавалась, зазвичай, показникам рівня доходів, хоча вже тоді визнання отримало й визначення бідності на основі плюралістичних формулювань.
За цією методологією бідними вважалися особи, сім'ї та групи осіб, "котрі мають у своєму розпорядженні настільки незначні (матеріальні, культурні та соціальні) засоби, що вони є виключеними з того способу життя, який відповідає мінімальним вимогам тієї країни-члена, де вони проживають" [13].
Однак лише третя програма боротьби з бідністю (1989 - 1994 роки) внаслідок певного пом'якшення жорстких обмежень фінансових ресурсів уперше дозволила ретельніше врахувати як багатовимірний характер бідності, так і фукціональні дефіцити європейського інтеграційного процесу. Центральною проблемою підготовки базових європейських документів та європейської соціально-політичної дискусії стає не лише безпосередньо питання боротьби з бідністю, а й проблема подолання соціального розшарування.
У березні 2000 року на засіданні Європейської Ради у Ліссабоні держави - члени дійшли згоди щодо десятирічної стратегії формування соціальної єдності в Європі. Ця стратегія, зокрема, передбачає кроки щодо зміцнення європейської соціальної моделі та розробки заходів, орієнтованих на подолання соціального розшарування. На основі спільної стратегії вироблено національні плани дій. Ключовим аспектом усіх останніх декларацій про наміри у галузі протидії поглибленню соціального розшарування в країнах ЄС залишається ефективність підтримки повноцінної адаптації європейців додинамічних змін на ринку праці. При цьому дослідники звертають увагу і на одночасне зростання різного роду політичних спекуляцій у процесі дискусії щодо масштабів бідності та обгрунтованості тих чи інших параметрів соціального розшарування.
Складною проблемою залишається обмеженість можливостей коректного емпіричного дослідження соціального розшарування. На відміну від дослідженя бідності, аналіз соціального розшарування ще не має змоги спиратися на визнані дослідницькі традиції. Поки що більш-менш визнаними можна вважати лише такі оціночні напрямки соціального розшарування, як виключення (ізольованість) та маргіналізація. Завдяки транскордонним репрезентативним опитуванням прийнятний інструментарій може бути створений у першу чергу для вивчення процесів маргіналізації.
Порівняльний аналіз квот бідності та ресурсного забезпечення засвідчує значну гетерогенність умов життя в межах ЄС. Однак спостерігаються й суттєві перепади життєвого рівня при просуванні з півночі на південь. Аналіз ситуації 1996 року, самостійно здійснений П. Бьонке на основі низки досліджень та інформації Євростату, дає досить предметне уявлення щодо соціального виміру європейського регіоналізму. Найнижчі квоти бідності характерні для скандинавських країн, котрі практикують надання універсалістських гарантій захисту від соціальних ризиків (соціал-демократичний тип держави добробуту). І, навпаки, у південноєвропейських країнах, що мають найвищі квоти бідності (Іспанія, Італія, Португалія та Греція), приблизно п'ята частина населення має у своєму розпорядженні менше половини середньодушового доходу. Державні механізми захисту від бідності та безробіття в цих країнах розвинуті слабо (рудиментарний тип). Щоправда, певним їх доповненням можуть вважатися сформовані мережі підтримки сімейного типу. У англосаксонських країнах квота бідності тримається на рівні 20 %. Велику Британію та Ірландію, з огляду на їх системи соціального забезпечення, можна зарахувати до розряду прихильників ліберальної моделі, в рамках якої держава хоча й гарантує мінімальний соціальний захист, однак населення все ж залишається скоріш малозахищеним від соціальних ризиків, таких як, приміром, безробіття, і головна ставка в турботах про майбутнє робиться на приватну ініціативу.
Тим часом існує гетерогенний середній клас (консервативно-корпоративний тип), активно орієнтований на відповідний рівень заробітної платні та досягнення певного суспільного статусу. До цієї групи дослідники зараховують, наприклад, Німеччину з її показником квоти бідності 1996 року на рівні 13,7 %. Хоча, на нашу думку, небезпідставними є й міркування тих, хто за соціально-політичними критеріями вважає Німеччину переважно адептом соціал-демократичної моделі. (Взагалі ж сама по собі типологія "держав добробуту" також залишається досить складною і багато в чому дискусійною проблемою) [14].
Характерно, що за показниками забезпеченості мінімального стандарту життя відбувається поступове зближення "держав добробуту" соціал-демократичного і консервативного типу при певному відмежуванні від помітно слабших країн європейського півдня. Звичайно, існує й певна специфіка: так, приміром, Фінляндія, незважаючи на відносно низький рівень показників бідності за критерієм доходів, має значну частку населення, котра скаржиться саме на фінансові проблеми і мусить відмовлятися від базових сегментів споживання. У Німеччині ж, навпаки, потенціал базового споживання є скоріш реалізованим, хоча її квота бідності у європейському порівнянні 1996 року перебуває близько до верхньої межі середнього рівня.
Неупереджені європейські експерти та більшість відповідальних європейських політиків переконані в тому, що з розширенням ЄС ідеї гетерогенності умов життя, загальнокультурні та, зокрема, соціально-політичні традиції справлятимуть все більший вплив на перебіг політичних процесів у масштабах всього континенту. При цьому проблеми соціальної диференціації ще не матимуть перспективи вирішення в рамках певної транскордонної стратегії. Навпаки, вони й надалі перебуватимуть у тісному зв'язку з національною специфікою стратегій підвищення добробуту населення країн - членів ЄС і залежатимуть, головним чином, від загальної якості життя в тій чи іншій
Loading...

 
 

Цікаве