WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Боротьба з бідністю як орієнтир проєвропейської політики - Реферат

Боротьба з бідністю як орієнтир проєвропейської політики - Реферат

можливістю побудови комунізму в одній окремо взятій сім'ї.
Слід визнати, що на зміну фанатичній відданості соціальній справедливості досить часто в світовій і європейській історії приходило не менш фанатичне її заперечення. Приміром, той же Олівер Кромвель, похапцем обідравши золото з церков у запалі своєї боротьби за соціальну скромність та духовне очищення, сам згодом не гребував хизуватися у золотій кареті. Навіть найрозвиненіші країни переживали епохи, коли панувало переконання, що бідність - це продукт взаємодії лінощів та гріха, і, відповідно, держава не повинна заохочувати перше та має карати за друге.
Однак цілком виправдане неприязне ставлення до бідності у цивілізованому світі все ж не є ненавистю до бідних. Відтворення вузького і досить суверенного світу багатства давно визнається значно менш складним управлінським завданням, ніж якісний політичний менеджмент соціальної сфери в цілому. Світ багатих завжди прагне до абсолютної свободи, не визнаючи позаекономічних управлінських рішень. Світ бідних, навпаки, залюбки схиляється до застосування позаекономічних важелів, щобврятуватися від принизливої економічної несвободи. Саме тому політичний менеджмент бідності в умовах вільного ринку завжди й був таким складним питанням. Окрім того, цілком очевидно, що такий менеджент є й залишатиметься ключовим питанням у справі формування середнього класу. Адже потужність і впливовість середнього класу є, у першу чергу, реальним підсумком загальносуспільної протидії поширенню бідності, результатом зростання кількості "небідних" громадян та конструктивних змін на рівні загальносуспільного стилю життя.
В рамках актуальної наукової дискусії щодо взаємозв'язку стилю життя та соціальної структури суспільства німецька дослідниця У. Бехер, авторка цікавої праці "Історія сучасного стилю життя" (1990 р.), звертає, зокрема, спеціальну увагу на необхідність з'ясування характеру взаємодії і взаємовпливу категорій "стиль життя" і "споживча поведінка" [4].
Повоєнна Європа справедливо асоціюється з послідовним зростанням життєвих стандартів. Яскравим прикладом таких зрушень можуть слугувати хоча б зміни у структурі харчування. Приміром, у той час, як споживання м'яса у повоєнний період постійно зростало, споживання картоплі та виробів з борошна, котрі становили основу харчування в часи скрути, стабільно знижувалося. Паралельно суттєво зростало і споживання різноманітних солодощів. Тобто, в цілому життя європейця ставало дедалі "солодшим". Цей приклад, звичайно, не дає повного уявлення про динаміку життєвих стандартів, однак для категорії "картопляного" населення пострадянського простору достатньо зрозуміло ілюструє європейське тлумачення "складних часів". Категорія тих заможних східноєвропейців, що у карколомному стрибку своїх споживчих уподобань вже далеко випередила навіть основну масу "старих" європейців, не визначає, на жаль, загальний підсумок багатоаспектних міжнаціональних порівнянь. У загальноєвропейській науковій дискусії з цих питань побутує навіть термін "демонстративне споживання". Мається на увазі, що придбання дуже дорогих речей може слугувати не стільки задоволенню потреб, скільки перетворюватися на елемент престижу і суспільної репутації представника певної верстви. Це стає особливо помітним у тих випадках, коли за своїм сукупним комплексом соціально-економічних ознак та чи інша економічно активна особистість насправді все ж трохи "не дотягує" до справжньої "вищої касти" ринкового посткомунізму. Одним з наслідків такого роду деформації ціннісних орієнтирів ряд дослідників вважає фіксацію громадської думки на максимізації добробуту та накопичення товарів широкого споживання при одночасній відмові від основоположних духовних запитів. Для пострадянського простору це є досить поширеною моделлю публічної легітимації нової економічної еліти. Інколи це перетворюється на своєрідну сублімацію комплексу меншовартості вчорашнього жебрака.
Насправді реальні проблеми виникають тоді, коли занадто велика частка співгромадян непередбачувано і швидко падає униз, не маючи змоги в національних умовах суттєво вплинути навіть на траекторію свого "вільного падіння". Таке суспільство напрочуд швидко вражається своєрідним "соціальним остеопорозом", стає крихким і надзвичайно вразливим для всіх типів смертельно небезпечних соціальних хвороб.
Суворо засудивши попередній бездержавний стан України, у першу чергу за соціальними і моральними критеріями, ми у своїй Конституції проголосили головною метою не лише всенародне щастя і добробут, але й щастя та добробут окремої особистості. На рівні індивідуальної психології взагалі всі масові уявлення про соціальний оптимум, як і раніше, крутяться навколо співвідношення багатства і бідності. Дивуватися цьому не слід, оскільки це є досить усталеною як радянською, так і європейською традицією.
Приміром, щасливі жителі Міста Сонця, якщо вірити Томазо Кампанеллі, були глибоко переконані, що крайня бідність робить людей негідниками, хитрими, лукавими, злодіями, підступними, брехунами і т. д., а багатство - пихатими, гордими, невігласами, зрадниками, які розмірковують про те, чого вони не знають, обманщиками, хвальками, черствими і т. д. Тоді як громада робить всіх одночасно і багатими й разом з тим бідними: багатими тому, що у них є все, бідними - тому, що у них немає ніякої власності; і тому не вони служать речам, а речі служать їм [5].
На нашу думку, таке бачення соціального оптимуму є ні чим іншим, як народженою у тенетах середньовічно-ренесансного світогляду тугою за "середнім класом", який, щоправда, вбачається такою собі суцільною масою, а не зібранням раціонально співіснуючих особистостей, і який формується виключно на основі спільності ознак рівня добробуту. Хоча, коли уважніше придивитися до формулювання Т. Кампанелли з точки зору невблаганної формальної логіки, то виходить, що описана ним віртуальна спільнота геть позбавлена індивідуальної і, тим більше, приватної власності, має однакові шанси успадкувати або чесноти, або ж всі перелічені жахливі недоліки як бідних, так і багатих. Адже, як наголошує автор, члени його гомогенного суспільного організму є одночасно і багатими, і бідними… Недаремно ж свого часу стурбований Л.Толстой по-дружньому радив молодому М. Горькому : "…серед крадіїв і жебраків не можна шукати героїв, не треба!" [6].
Тож чи повинно нас занадто дивувати колективне моральне обличчя перманентної ринкової революції в умовах прогресуючої
Loading...

 
 

Цікаве