WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Боротьба з бідністю як орієнтир проєвропейської політики - Реферат

Боротьба з бідністю як орієнтир проєвропейської політики - Реферат

таке бачення не враховує ні новітніх підходів до формування цього бюджету, ні нових викликів етапу розширення, ні складну діалектику розкладу сил в ЄС та перспективний вплив України на зазначені процеси.
У Додатку 1 інформаційно-аналітичних та довідкових матеріалів, підготовлених до зазначених парламентських слухань, основною соціальною перевагою інтеграції до ЄС називається, приміром, очікуване включення до Хартії основних соціальних прав найманих працівників, яка передбачає право на вільне працевлаштування, адекватну оплату праці і гарантіїсоціального забезпечення, поліпшення умов їх життя, охорони здоров'я і безпеки праці. Однак фахівці не можуть не розуміти, що, по-перше, Хартія стосується лише працюючої частини населення; по-друге, вона аж ніяк не може вирішити всі можливі гострі соціальні проблеми невідворотної глибокої реструктуризації ключових секторів української економіки у період безпосередньої адаптації до жорстких умов конкуренції на європейському внутрішньому ринку; і, по-трете, Хартія взагалі відзначається декларативністю, оскільки не має жорсткого зобов'язуючого характеру.
Згадка в Додатку 1 однієї з основних соціальних переваг того, що співробітництво з ЄС сприятиме успішному реформуванню системи охорони здоров'я, освіти, культури, соціального захисту і соціального страхування, наближенню їх до європейських стандартів, також, на нашу думку, є занадто оптимістичною. Звичайно ж, міжнародне співробітництво - справа корисна. Однак не слід забувати, що і на рівні Європейської Комісії, і в рамках інших провідних європейських інституцій давно побутує думка, що життєвий рівень населення країн - членів та вибір оптимальної моделі соціального розвитку має бути, перш за все, турботою самих країн - членів. Таким чином, сам факт членства в ЄС автоматично не вирішує існуючих у цих країнах соціальних проблем. Сподіватися на це - означає відкладати їх вирішення на невизначений термін та ще й знову, свідомо чи несвідомо, вводити в оману широкі верстви населення. Тим більше, що адаптаційні труднощі, про які це населення не має ще жодного уявлення, неминучі. Відповідно до "Копенгагенських критеріїв", ЄС не бере на себе безпосередніх соціальних зобов'язань, а обмежується загальними жорсткими вимогами щодо:
· стабільності установ, що гарантують демократію, верховенство закону, забезпечення прав людини, повагу та захист прав меншин (політичні критерії);
· наявності діючої ринкової (О. Г. - а не соціально орієнтованої ринкової) економіки та спроможності витримати тиск конкуренції і ринкових сил у межах ЄС (економічні критерії);
· спроможності взяти на себе зобов'язання, що випливають із членства в ЄС, включаючи визнання цілей політичного, економічного та валютного союзу (так звані "членські критерії).
З приводу згаданих економічних критеріїв, як можна побачити з Додатку 1.6, безпосереднє соціально-політичне навантаження має лише скромно висловлене побажання "суспільного консенсусу щодо найважливіших питань економічної політики". Яким за своєю формою і змістом буде цей "консенсус" - залишається на совісті національного уряду.
Виступаючи на згаданих парламентських слуханнях у якості почесного гостя, заступник голови парламенту Грецької Республіки К. Вреттос нагадав, що до розряду спільних засад, які є непорушними і входять до колективної свідомості Європи, належать дотримання прав людини, соціальна справедливість, ліквідація тероризму, свобода слова, усунення осередків напруженості та збереження довкілля. Тобто, для нормального європейця поняття "соціальної справедливості" давно посідає чільне місце серед інших традиційних символів Європи. Шкода, що наші "європеїсти-практики" під час слухань сором'язливо обійшли це питання. Схоже, що дехто з них вже починає й сам щиро вірити, що Європа з нетерпінням чекає нашого вступу виключно для того, щоб, засукавши свої "європейські рукави" та вивернувши всі європейські кишені, вилікувати й ощасливити всіх наших хворих і убогих, відремонтувати всі занедбані каналізаційні мережі та прибрати все наше сміття, надбане за роки "європеїзації". А нам досить буде лиш передати до Брюсселя наш дорогоцінний суверенітет.
Та все ж не варто занадто буквально сприймати слова посла Європейської Комісії в Україні Н. Жустена про те, що "країни - члени делегують свою суверенність до органів, що репрезентують інтереси всього Європейського Союзу". Ця теза поки що залишається рожевою мрією європейської наддержавної бюрократії. Провідні європейці вміють захищати свій суверенітет. Заклики до відмови від національно-державної самостійності при визначенні національних інтересів постійно наражаються на критику європейської громадськості. Якщо в когось із наших "європеїстів" не вщухає бажання просто і швидко виміняти увесь національний суверенітет на автоматичну приналежність до європейського правового простору, тоді вже краще за міжнародним досвідом звертатися не до права США, Канади, Росії і Танзанії (як це на шляху в ЄС, за інформацією Центру порівняльного права при Міністерстві юстиції України, робиться в ході нашої нинішньої правової реформи), а до історичного досвіду правової співпраці з Брюсселем, набутого свого часу Бельгійським Конго [3]. Тож можна сміливо зробити висновок, що за такого бачення соціальної складової євроінтеграції навряд чи варто розраховувати на перемогу над бідністю по дорозі до Європи. Розрахунок робиться, мабуть, на те, що, як завжди, все вирішиться само собою.
Давно відомо, що реальне соціальне мислення і фантасмагорична соціальна демагогія поребують якісно різної розумової напруги. Надійної і в той же час соціальної стабільності, існуючої на засадах свободи, неможливо досягти без соціального партнерства. Однак справжнього соціального партнерства в епоху постмодерну не налагодиш виключно на загальнонаціональній паперті. Тим більше марними є надії на паперть загальноєвропейську. Адже, як відомо, міжнародна солідарність трудящих вщухає одразу після того, як "трудящі інших народів" опиняються на національному ринку праці. Європейські робітники не заперечують теоретичної цінності заклику "Пролетарі всіх країн, єднайтеся!" Але вони, зазвичай, рішуче проти практичної реалізації планів такого єднання на своїй національній території. Одразу ж розпочинаються запеклі дискусії стосовно "соціального демпінгу". Не брати цього до уваги означало б виходити з того, що у теоретичному плані демократичний капіталізм є лише унікальною останньою
Loading...

 
 

Цікаве