WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Бідність і багатство в наукових теоріях і сучасних дослідженнях - Реферат

Бідність і багатство в наукових теоріях і сучасних дослідженнях - Реферат

вважатися ознакою бідності: незаможні молоді сім'ї іноді взагалі не дозволяють собі мати дітей, тоді як забезпечені можуть мати і трьох, і більше. (Ще Т. Мальтус зауважував, що майже у всіх країнах для найнижчого класу існує межа зубожіння, "за якою припиняються шлюби та продовження роду" [3, с. 94]). Те, що людина не має пральної машини, нерухомості, яку можна здати в оренду чи продати, також не може бути достатнім критерієм бідності і т. д.
Деякі вчені, зокрема О. Льюіс, виокремлюють риси, притаманні бідним: слабка участь і критична установка щодо суспільних інститутів - державних структур, політичних партій, релігії, шлюбу; мінімальний рівень організованості поза межами сім'ї; життя без дитинства; переважання таких установок, як безпомічність, залежність, принизливе становище, низька мотивація до праці, невміння планувати тощо. Ці установки, на думку О. Льюіса, ніби фіксують бідність і роблять її подолання неминучим [36, р. 49 - 53].
Світовий досвід свідчить, що тягар бідності найбільше тисне на плечі певних соціальних груп. При цьому самі бідні не є однорідною групою: хронічна бідність найчастіше спостерігається серед маргіналів; погранична бідність є переважно випадковою - наприклад, бідність тимчасово безробітних тощо. Прикметно, що третина бідноти живе в сільській місцевості. Але останнім часом бідність швидко урбанізується.
Бідність має і гендерний характер: жінки перебувають у гіршому становищі, ніж чоловіки. В незаможних сім'ях їм випадає більше роботи. Вони менш освічені та мають обмеженіший доступ до престижних, високооплачуваних видів діяльності. Бідність характерна також для представників певних етнічних груп і національних меншин.
Дослідження О. Льюіса, В. Бойкова [37; 38] зафіксували кореляцію між тривалим погіршенням умов життя та зниженням у багатьох осіб соціальних і матеріальних потреб, цілеспрямованості, трудової активності тощо. Для таких людей характерне "життя одним днем", орієнтація на примітивне виживання. Це підтверджують також дослідження К. Муздибаєва [39].
ООН визначає чотири основні прояви бідності: 1) коротке життя; 2) низька професійно-освітня підготовка; 3) позбавлення економічної бази нормального життя - чистої питної води, медичних послуг, якісного харчування; 4) вилучення з суспільного життя [40, р. 5].
Бідність також розрізняється як за стандартами цивілізації в цілому (стосовно певного періоду), так і за стандартами конкретної країни. Першим типом бідності охоплене майже все населення "третього світу". Бідність за стандартами певної країни існує скрізь.
Виділяються й такі форми бідності, як об'єктивна і суб'єктивна, абсолютна і відносна, тимчасова, застійна, прихована тощо.
Об'єктивна бідність визначається за прийнятими в країні критеріями доходу чи доступу до суспільних благ на основі легітимних рішень і законодавства. Суб'єктивна, навпаки, визначається на базі особистих оцінок. Останнім часом вона все більше привертає увагу дослідників.
Слід зазначити, що почуття бідності виникає в індивідів найчастіше не в результаті її співставлення з абсолютними показниками, а через порівняння власних можливостей зі стандартами споживання інших людей або зі своїми можливостями в минулому. Нині, в умовах поглиблення майнового розшарування, вважати себе бідною за подібними оцінками може переважна більшість населення України: у порівнянні з кількома відсотками найзаможніших всі інші наші громадяни - бідні. Але якщо згадати повоєнні роки, то люди тоді відчували себе менш бідними, хоча в дійсності були значно біднішими, ніж нині.
Поєднання даних об'єктивної та суб'єктивної бідності - продуктивний підхід, який ще чекає свого визнання серед науковців і практиків державного управління, оскільки містить інформацію щодо соціального самопочуття та соціальної напруги в суспільстві.
Прихована бідність, це, по суті, нереєстрована, нефіксована бідність. Справа в тому, що багато бідних не звертається по допомогу чи субсидії, не виявляє себе як таких через низку причин (непоінформованість, гордість, самовідсів тощо).
За тривалістю бідність може бути тимчасовою або застійною. Застійна бідність часто призводить до тяжких наслідків - маргіналізації, проблем зі здоров'ям, передчасної смерті. Помічено, що цей тип бідності здатний самовідтворюватися. Так, діти, що народилися у застійній бідності здебільш ніколи не стають успішними, заможними чи принаймні забезпеченими.
С. Ровентрі запропонував визначення первинної і вторинної бідності: первинна включає сім'ї з недостатніми засобами для задоволення основних потреб навіть при оптимальному використанні коштів, а вторинна викликається неоптимальною структурою витрат домогосподарства (купівля дорогих речей, сплата фінансового відшкодування, пияцтво тощо). Вчений пов'язував бідність з рівнем зарплатні, безробіттям, житловими умовами.
В цілому будь-які концепції, визначення, класифікації проявів бідності мають свої вади. Їх недосконалість спричиняє дискусії щодо доцільності обрання тієї чи іншої моделі бідності для використання в доктрині соціальної політики. Кожна країна, виходячи з власних міркувань, а також з урахуванням економічних можливостей обирає певний варіант.
На нашу думку, відносна концепція бідності хоча й ліберальніша, але за умов її застосування бідність усунути неможливо, оскільки її межа постійно підвищуватиметься. В реальності відносна бідність, за визначенням, існує в будь-якому суспільстві. Ми поділяємо також думку О. Кангаса та В.-М. Рітакалліо, які зауважують, що коли зосереджуватися на якомусь одному вимірі бідності, то можна втратити багато цінної інформації [41, с. 21]. Тож вважаємо, що бідність не можна визначати тільки в рамках абсолютної чи відносної концепції. З одного боку, бідність має абсолютну сутність - голод і нужденність. З іншого - вона залежить і від стандартів життя суспільства, а нужденність у кожному суспільстві має свої межі та особливості. Тому видається доцільним поєднувати обидві концепції.
Узагальнення існуючих підходів і численних визначень бідності дає авторові підстави запропонувати таке визначенняцього поняття: "Бідність - це відсутність ресурсів чи їх недостатній обсяг, що призводить до виникнення цілої системи обмежень у різних сферах повсякденного життя людей".
Багатство також може бути як об'єктивним, так і суб'єктивним. У першому випадку багатими можна вважати всіх, хто одержує доходи вище певного рівня. У другому - всіх, хто має більші доходи, більший доступ до життєвих благ порівняно із середнім у суспільстві. Проте, як і у випадку з бідністю, досить важко визначити конкретні межі, при перевищенні яких індивід чи домогосподарство можуть бути віднесені до категорії багатих. Визначення багатства за самооцінками породжує такі ж проблеми, як і при визначенні бідності за самооцінками. Частина респондентів з середнім рівнем достатку суб'єктивно вважатиме себе багатими, тоді як певна частка багатих з різних причин вважатиме себе бідними.
Так само, як і бідність, багатство може бути відкритим чи прихованим. Останнє, на нашу думку, зустрічається частіше. Багаті переважно не схильні афішувати свої статки, зокрема, з таких причин:
· приховування доходів від оподаткування;
· прагнення не потрапити в поле зору злочинців;
· нелегальне вивезення капіталів за кордон;
· традиції утаємничення скарбу тощо;
· приховування коштів, набутих кримінальним шляхом;
· запобігання заздрощів з боку менш
Loading...

 
 

Цікаве