WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Бідність і багатство в наукових теоріях і сучасних дослідженнях - Реферат

Бідність і багатство в наукових теоріях і сучасних дослідженнях - Реферат

населення на умовні групи за фактом наявності матеріальних ресурсів та виключенням з нормального життя за існуючими у суспільстві стандартами [18, с. 9].
Відносна концепція отримала поширення у повоєнний період, особливо наприкінці 1960-х та у 1970-х роках. Вона й нині використовується у деяких країнах. Прихильниками цієї концепції є, зокрема, П. Таунсенд, Т. Маршалл, А. Сен, Л. Рейнвотер, Т. Заславська та інші. Вони вважають, що бідність - поняття відносне. Якщо порівнювати з минулими століттями, то сучасні бідні живуть значно краще; а у порівнянні з біднотою країн, що розвиваються, біднота розвинених країн - люди заможні [19, р. 106 - 108].
Прибічники відносної концепції зазначають, що вимір еталона бідності через прожитковий мінімум або межу бідності породжує певні проблеми, а тому пропонують використовувати дані розподілу доходів (витрат) з урахуванням середніх норм, стандартів, звичаїв споживання в суспільстві. Відтак бідними вважаються особи або сім'ї, яким бракує ресурсів для участі в суспільному житті, для підтримання певного типу харчування, відпочинку, звичок тощо.
П. Таунсенд дав таке узагальнене визначення відносної бідності: "Індивідів, сім'ї, соціальні групи населення можна вважати бідними, якщо вони не мають ресурсів для участі у суспільному житті, підтримання типів дієти, умов життя, праці та відпочинку, звичних або прийнятих у суспільстві, в якому вони живуть. Їхні ресурси нижчі за ті, якими володіє середній індивід чи середня сім'я, унаслідок чого вони виключені із звичайного стилю життя, загальноприйнятих моделей поведінки, звичок і типів діяльності" [20, р. 31]. Вчений стверджує, що близько 25 % мешканців Великої Британії - бідні, а 50 % відчувають страх перед цим явищем. Ефективним заходом запобігання бідності він вважає перерозподіл національного доходу.
Відповідно до визначення Ради Європи від 1984 року, бідними є особи, сім'ї та групи, які мають настільки незначні матеріальні, культурні й соціальні засоби, що не можуть дозволити собі спосіб життя, прийнятний для тієї країні ЄС, у якій вони живуть [22]. Це визначення близьке відомому вітчизняному поняттю: бідність - це "неможливість унаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період" [23].
Отже, бідність за відносною концепцією - це не брак доходів, а їх недостатній обсяг порівняно з доходами інших членів суспільства.
Різновидом відносної концепції бідності є теорія "відносних позбавлень", оскільки люди мають не тільки фізіологічні потреби, а й право брати повноцінну участь у суспільному житті. Тому визначення бідності має обов'язково будуватися на результатах опитувань населення щодо достатності власних доходів і доступності до базових стандартів суспільної активності [24]. Методику такого опитування розробив Т. Гьодерхард [25]. Для визначення бідності респондентам адресується запитання: "Скільки, на вашу думку, грошей потрібно для покриття витрат вашого домогосподарства?" Основна проблема тут у тому, що уявлення людей про власні мінімальні потреби можуть не збігатися з мінімальним прожитковим стандартом, гарантованм суспільством. Крім того, індивідуальні уявлення про достатність коштів утруднюють визначення універсальної межі, яку можна було б використовувати в соціальній політиці.
Тож визначення бідності за самооцінками рівня доходу навряд чи можна вважати достатнім і об'єктивно обґрунтованим. Матеріально забезпечена, але, можливо, не дуже щаслива й не дуже задоволена своїм життям людина може вважати себе бідною; навпаки, фактично бідна людина може бути задоволена тим, що має.
Прикметно, що не кожен, хто перебуває за межею бідності, схильний визнавати себе бідним. Цей феномен пояснюється тим, що таке визнання є немов би зізнанням у своїй неповноцінності чи неадаптованості. Внаслідок цього деякі люди намагаються зберегти незмінним свій спосіб життя, принаймні для оточуючих [26, с. 71]. Тобто ідентифікація за рівнем доходу не завжди співпадає з ідентифікацією за соціальним статусом і способом життя.
У 1970-х роках сформувалася уява про бідність як неможливість користуватися громадянськими правами. І справді, бідні люди часто беззахисні перед суспільством, їхні права порушуються. Натомість багаті нерідко мають більше реальних прав.
Гуманістична концепція трактує бідність як позбавлення людини ресурсів для розвиватку, оскільки вони не можуть задовольнити свої базисні потреби - в якісних медичних послугах, в достатньому та збалансованому харчуванні, в можливості жити в нормальному соціально-економічному середовищі (особиста безпека, житло, транспорт, засоби зв'язку тощо), в освіті, професійній підготовці, дозвіллі [18, с. 18].
Як стан економічної залежності (для виживання потрібна допомога), уперше на початку ХХ століття розглядав бідність Г. Зіммель. Він вважав, що бідність - це не брак ресурсів. Бідний той, хто внаслідок нестачі ресурсів змушений отримувати допомогу (або мав би її отримувати) згідно з соціальними нормами.
В розвинених країнах під бідністю розуміють і "стан домогосподарства, у якому його основні потреби не задовольняються доходами" [27, с. 283]. Та є і критики такого підходу. Зокрема, П. Мак-Грегор вказує на існування багатьох інших факторів, крім прибутку, які забезпечують ресурси для існування [28]. Серед таких ресурсів С. Рінген називає грошові позички та цінні папери [29, р. 358]. До цього можемо додати: безплатна (чи дешева) освіта, медична допомога, житло, відпочинок, соціальні пільги тощо.
За визначенням С. Рінгена [30, р. 12], бідність - це комплекс позбавлення не тільки матеріальних, але й соціальних благ. На жаль, таке формулювання не має чітких критеріїв "позбавлення" для певного часу та певної країни.
Свою традицію у побудові різних пояснень явищ багатства й бідності мають макроекономічні теорії. Це, наприклад, теорія "порочного кола зубожіння", що народилася в західних економічних школах у 1940-і роки [31]; теза К. Маркса щодо прогресуючої поляризації суспільства та пауперизації пролетаріату; праці М. Вебера; неоеволюціоністські теорії стратифікації [32]. В останнє десятиріччя набуло певного поширення поняття "соціального виключення" (праці Ф. Бородкіна [33], М. Локшина, Р. Ємцова [34]).
Існують і суто філософські погляди на проблему бідності (багатства). Як зазначає О. Сергієнко, бідність - це протилежний економічний полюс багатства [35, с. 47]. Та це лиш просте протиставлення явищ. О. Сергієнко пропонує сукупність ознак, переважна більшість яких засвідчує бідність домогосподарства [35, с.50]:
· неповноцінне харчування (автор наголошує, що до офіційного "кошика" мають входити лише основні продукти - хліб, молоко, картопля, сало тощо);
· житло, що не відповідає санітарним нормам;
· наявність трьох і більше дітей до 18 років;
· неможливість отримання дітьми початкової освіти;
· неможливість отримати вищу освіту;
· важкі хронічні захворювання чи інвалідність у членів домогосподарства;
· житло без водопостачання, каналізації, комунальних послуг;
·неможливість придбати основну побутову техніку (холодильник, телевізор, праска, пральна машина);
· у домогосподарстві немає нерухомості, яку можна продати чи здати в оренду.
На нашу думку, такий перелік не можна вважати вдалим. До "офіційного кошика" мають обов'язково входити вітаміни, м'ясо, риба, яйця та інші необхідні для організму людини продукти. Троє дітей у сім'ї не може
Loading...

 
 

Цікаве