WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Аналіз державної політики і політологія - Реферат

Аналіз державної політики і політологія - Реферат

змістовими особливостями для поняття public policy адекватним є "державна політика", і зворотний переклад (в анотаціях до статей, в авторефератах тощо) англійською мовою як state policy не відповідає сфері вживання дефініції "державна політика" в українській практиці та не сприяє кристалізації аналізу державної політики. Компромісним, на нашу думку, варіантом є термін "суспільна політика" - як підкреслення важливості, що вона проводиться в суспільстві, для суспільства і в умовах розбудови громадянського суспільства. Отже, зважаючи на утвердження в українській практиці де-факто терміна "державна політика", вважаємо за доцільне рекомендувати його до вживання.
Дефініція "аналіз" у звичному розумінні тлумачиться як розчленування, розкладення. "У загальному значенні слова є душевна діяльність, що розкладає цілу думку на її складові, в протилежність синтезу - створенню цілого з частин" [7]. Термін "аналіз" (політики) має свою специфіку, і у необізнаних з проблематикою аналізу державної політики він асоціюється з процедурами аналізу, що передбачають передусім аналітичний розгляд того, що вже фактично відбулося, що вже виконано. Аналіз у контексті розуміння терміна "аналіз державної політики" - це комплекс аналітичних процедур, спрямований насамперед на пораду щодо майбутніх (конкретних) дій [5, c. 14]. Доречним є поширене визначення: "Аналіз державної політики - це порада щодо державних рішень (дій), орієнтована на клієнта й базована на суспільних цінностях" [2, с. 11]. Тобто, термін "аналіз" у контексті "аналізу державної політики" застосовується подібно до нашого розуміння поняття "стратегія". Хоча важливим напрямом дослідження є стратегічне планування, стратегічний менеджмент у виробленні державної політики.
Визначення політології як комплексної науки, що поєднує вивчення змісту, інституційно-організаційних форм політичної діяльності та способів взаємодії учасників політичного процесу, свідчить про вживання терміна "політологія" переважно в країнах колишнього СРСР. У французьких та італійських навчальних посібниках цей термін вживається в контексті порівняльного дослідження політичних режимів, інституцій та сил громадянського суспільства. Цікаво, що у багатьох університетах Америки вивчається така дисципліна, як "порівняльне урядування" [17].
Історія становлення політичної науки свідчить: дослідження у цій сфері почали набувати системності з другої половини ХІХ століття переважно у зв'язку зі створенням спеціалізованих дослідницьких центрів: Гуманістична школа політичних наук у Парижі (1872 р.), Школа політичних наук в Італії (1875 р.) тощо. Важливим чинником становлення політичної науки як окремої наукової дисципліни було створення (1880 р.) у Колумбійському університеті США Школи політичної науки із системою підготовки наукових кадрів.
Визначальним етапом у становленні політичної науки було проведення (1948 р.) під егідою ЮНЕСКО в Парижі першої міжнародної конференції, де вона отримала статус окремої дисципліни. Основними сферами політичних досліджень, згідно з рішенням ЮНЕСКО, є:
· політична теорія (й історія політичної думки);
· політичні інститути (конституція, влада центральна, реґіональна і місцева, публічна адміністрація, економічні й соціальні функції уряду);
· партії, групи і громадська думка;
· міжнародні відносини (міжнародна політика, міжнародні організації і міжнародне право).
Наприкінці 1980-х та на початку 1990-х років викристалізувались три основні підходи до розуміння предмета політичної науки.
1. Традиційна політична наука (political sсience), що поєднує політико-філософські й інституційні підходи до політики. Сферою дослідження є загальні принципи й організаційні основи політичного життя, а за методами й предметом дослідження вона сусідить з політичною філософією, історією, теорією держави.
2. Емпірико-аналітична політична наука як протилежний до традиційної академічної школи підхід, оскільки зосереджує увагу на розгляді політики на індивідуальному рівні, спирається на емпіричну соціологію, соціальну психологію і частково на економічні науки. Узагальнено цей підхід одержав назву "електоральна політологія" завдяки докладному вивченню індивідуальної поведінки у виборчих процесах та аналізі політичних взаємодій, що існують за межами однієї країни. Він близький до аналізу політики, оскільки дозволяє зосередитися на політичному аналізі політики як складникові середовища аналізу політики.
3. Критико-діалектичний підхід, пов'язаний з марксистськими та неомарксистськими дослідженнями, - характеристика взаємозв'язку політичних інститутів і процесів та суспільних умов їх функціонування. Представники цього напряму дотримуються політекономічної орієнтації і критикують інші напрями за іґнорування відносин власності і трактування політичної сфери як автономного утворення, відокремленого від інших сфер суспільного життя.
Усі ці напрями взаємопов'язані, їхні межі досить прозорі. Окрім того, політику (в значенні politics) досліджує багато інших дисциплін: теорія держави і права, історія, політична філософія, політична соціологія тощо. Отже, перспективи розвитку політичної науки зосереджені на дослідженні стиків цих підходів - наприклад, політичного менеджменту, політичного маркетингу, парламентської політології тощо. Диференціацію політичних досліджень на сучасному етапі має таке схематичне зображення (див. схему 2):
Схема 2
Диференціація політичних досліджень на сучасному етапі
Розгляд цієї схеми свідчить, що фактично сфери політики (в значенні policy) не існує. Хоча змішування понять політики (politics і policy) досить часто відбувається на рівні розуміння рішення. Політичне рішення - рішення, що ґрунтується на врахуванні різних політичних інтересів, і рішення щодо політики (оптимальна назва для сучасного суспільного розвитку - державно-політичне рішення) - рішення щодо курсу політики, тобто конкретної дії.
Прихильники політичного аналізу зосереджують увагу на охопленні політичної системи в усьому її розмаїтті і навіть виносять дослідження за межі суто політичної системи у сферу тих суспільних відносин, які, перебуваючи поза відносинами політичної влади, можуть відчутно на неї впливати. Отже, їхня увага спрямована вшир, у нескінченний простір суспільних відносин, але цей аналіз зосереджений винятково на politics.
Цікавим є погляд політичних дослідників на місце і роль аналізу політики [9, с. 15 - 24], які вважають, що "зрештою, якісний аналіз політики зводиться до політичного аналізу" [9, с. 18]. Цей висновок дещо суперечить логіці дослідження, адже результатом політичного аналізу є прогноз, а результатом аналізу політики - порада щодо конкретних дій. Тобто порада не може бути складником прогнозу, оскільки прогнозвикористовується під час вироблення порад-рекомендацій. І в окремих аспектах політичний аналіз є складником аналізу політики (як і соціальний чи економічний аналіз), окремим аспектом майбутнього курсу дій.
Аналіз державної політики був предметом уваги численних досліджень у минулі сторіччя, хоча її докладне вивчення розпочалося тільки в середині ХХ віку. Сучасний термін "аналіз політики" вперше, 1958 року, увів Ч. Ліндблом. Пізніше ним охоче користовувався Е. Дрор. (Докладніше про інституціоналізацію аналізу
Loading...

 
 

Цікаве