WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Адекватність політичної еліти сучасним моделям політичного і соціально-економічного розвитку - Реферат

Адекватність політичної еліти сучасним моделям політичного і соціально-економічного розвитку - Реферат


Реферат на тему:
Адекватність політичної еліти сучасним моделям політичного і соціально-економічного розвитку
Після розвалу СРСР перед молодими незалежними державами постали практично аналогічні стратегічні завдання, а саме: пошук власної ідентичності (державної, національної, геополітичної, соціально-економічної, політичної, культурної тощо). Та кожна з цих країн йшла власним шляхом самоіндентифікації, доказом чого можна вважати створення, скажімо, в Білорусі, РФ та в Україні специфічних політичних і соціально-економічних моделей. Безперечно, і білоруси, і росіяни, і українці створили власні "пострадянські" (не за світоглядом, а за часом формування) еліти, які б мали визначати напрям і темпи перетворень. Втім, "винятковість" еліт у цих країнах полягає саме в тому, що сам факт їх існування ще не означає автоматичного домінування (владного, інтелектуального, фінансового тощо) у процесі пошуку країнами власної ідентичності.
Ситуаційні моделі існування замість модернізаційних концепцій
Аналіз ситуації в Білорусі, Російській Федерації та Україні дозволимо собі розпочати з пошуку відповіді на контрверсійне запитання: чи можна говорити про "модельність"/алгоритмічність розвитку в цих країнах? Чи не є розвиток Білорусі, Росії та України лише хаотичною реакцією на низку зовнішніх і внутрішніх політичних викликів? Отже, чи існують моделі, за якими відбувається розвиток цих пострадянських країн?
Отже, якщо ставити питання про існування модернізаційної моделі, яка передбачає визначення стратегічних геополітичних та внутрішньополітичних і соціально-економічних орієнтирів (як це відбулося в країнах Балтії та Центральної Європи), то потрібно констатувати, що повноцінних модернізаційних моделей тривалий час не було створено ані в Росії та Україні (які концентрувались на розумінні посткомуністичної модернізації у якості руху до політичної демократії та ринкової економіки), ані в Білорусі (яка не акцентувала на реформуванні економіки у напрямі ринку, а політичної системи - до демократії). Росія почала замислюватись і артикулювати глобальні вектори свого розвитку на початку XXI століття (з обранням президентом В. Путіна), Україна - після 2004 року (з обранням президентом В. Ющенка). Щодо "моделей існування" (не плутати з модернізаційними концепціями) то вони, безперечно, були (є) і втілювались (втілюються).
"Керована демократія" як форма ситуаційного розвитку РФ
Щодо Росії, то основними рисами діючої "моделі існування" є:
· нова політична система, побудована на принципах "керованої демократії" або "закритої гегемонії". За визначеннями російських дослідників, "керована демократія" є бюрократичним регулюванням політичного життя в країні, що передбачає ізоляцію політичних інститутів від суспільства. Головними її ознаками є перехід до управління країною президентом В. Путіним через довірених осіб; включення губернаторів у президентську вертикаль; підвищення прохідного бар'єра для політичних партій на виборах до Державної Думи до 7 %; консолідація влади та еліти з домінуванням над елітою політичною і діловою еліти бюрократичної;
· державний капіталізм, який втілюється у поверненні державі провідних позицій в стратегічних галузях російської економіки (нафтова та газова промисловість, електроенергетика, ВПК); впливі держави на соціальну політику;
· раціоналістична зовнішня політика, яка передбачає активну участь Росії у міжнародному економічному житті;
· прагматична внутрішня економічна політика, стратегічною метою якої є модернізація російської економіки, тактичною - реалізація на зовнішніх ринках того, що користується попитом (енергоносії).
Певний суспільний консенсус росіян навколо тренду "керованої демократії" (про що свідчать результати президентських і парламентських виборів, високий рейтинг довіри серед росіян президента В. Путіна) дозволяє ставити питання про реалізацію в Росії консолідаційної (чи стабілізаційної) моделі розвитку, легалізованої на виборах, з одного боку, російською елітою, з іншого - переважною більшістю росіян. Особисто В. Путін абсолютно відповідає описаній вище моделі, оскільки російський президент - і актор, і продукт, і один з активних фундаторів системи. В. Путін, як вважають російські дослідники, є історичною відповіддю на запит росіян щодо стабілізації ситуації в країні.
Втім, у нас є розуміння, що у кожної з груп, які підтримали запропонований В. Путіним варіант розвитку Росії, були свої, так би мовити, мотиви. Еліта вбачала в "керованій демократії" шлях збереження у взаєминах із владою статус-кво, який дозволяв би їй (за умови невтручання у політику) активно вести бізнес. Патерналістськи налаштоване населення, виховане за радянських часів, вважало, що саме "державний капіталізм" може забезпечити йому високий рівень стабільності та соціальних гарантій.
Така "стабілізаційна модель", на нашу думку, є досить комфортною формою існування соціуму. Найбільш комфортно мають себе відчувати еліти, оскільки в її (моделі) підгрунтя покладено своєрідний пакт про ненапад, укладений між владою та елітами.
Наскільки така стабілізація адекватна геополітичним викликам, з якими живе сучасна Росія, а, відповідно, не може їх ігнорувати - це питання жвавого політичного і політологічного дискурсу в самій Росії. Значна кількість російських дослідників наголошує на тому, що "державний капіталізм" в умовах "закритої гегемонії" (домінування одної елітної групи при формуванні державної політики) не сприятиме саморозвитку, інноваційним пошукам, а, відповідно, приречений на стагнацію. Найбільш радикальні експерти, аналізуючи майбутнє Росії в умовах "державного капіталізму" навіть вводять термін "периферійний капіталізм".
Визначальну роль у пошуку моделі розвитку країни, на нашу думку, має відігравати еліта, яка аналізує цілий комплекс можливих варіантів подальшого розвитку, обирає найефективніший (з точки зору державних і суспільних інтересів) сценарій та здійснює його провайдерство на рівні державної політики. З цієї точки зору, не можемо стверджувати, що "стабілізаційна модель", яка реалізується в сучасній Росії, відповідає стратегічним інтересам країни, а російська еліта виконує свою історичну місію щодо формування стратегії, посідаючи конформістську позицію з цілої низки питань, що визначають майбутнє країни. Втім, змушені визнати повну відповідність російської еліти сучасному алгоритму політичного та соціально-економічного розвитку РФ, більше того -зафіксувати, що саме еліта була одним з політичних акторів, які формували саме таку "модель існування" держави.
"Закрита країна" як модель ситуаційного розвитку Білорусі
Високий рівень підтримки білорусами президента О. Лукашенка, легалізований на президентських і парламентських виборах, що відбувались у 1995 - 2005 роках, також свідчить про існування в країні певної консолідуючої "моделі існування". На нашу думку, головними характеристиками цієї моделі є:
· чітко визначена геополітична орієнтація Білорусії в якості частини Євразійськогопросту;
· авторитарна політична
Loading...

 
 

Цікаве