WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Авторитарна і демократична моделі політичної модернізації - Реферат

Авторитарна і демократична моделі політичної модернізації - Реферат

"Демократичні ініціативи" в листопаді 2005 року, перші три позиції серед визначень демократичної держави посідають такі висловлювання: "захист прав людини" (43 %), "забезпечення роботою" (42 %), "свобода слова" (41 %). На запитання "Чи є Україна демократією?" 50 % опитаних відповіли негативно (як і в січні 2000 року). Тільки 26 % респондентів дали позитивну відповідь [12]. Отже, песимізм в оцінках рівня демократичності суспільства збігається з браком чіткого усвідомлення його сутності та основних чинників.
В Україні не існує згоди стосовно мети політичного розвитку, і це найсерйозніша перешкода на шляху демократичної модернізації. Щоб зупинити дезінтеграційні та деградаційні процеси і розпочати кардинальні перетворення, важливо стабілізувати політичну ситуацію і таким чином розширити модернізаційні можливості політичної системи. Тому доцільно докладніше зупинитися на понятті "стабільність суспільства" та розглянути модель демократизації, яка грунтується саме на досягненні суспільногоконсенсусу. Т. Парсонс, наприклад, приділяв значну увагу проблемі подолання суспільством людської ірраціональності, недопущення переростання соціальних конфліктів у глобальні катаклізми. На його думку, влада, заснована на примусі, не є основним фактором збереження порядку в соціумі, ефективнішим є встановлення ціннісної парадигми, якої дотримувалася б більшість громадян. Така парадигма може бути встановлена на основі узгодження базових інтересів і потреб членів суспільства. Вирішальним фактором наведення порядку, за Т. Парсонсом, є самообмеження людей, добровільне визнання загальноприйнятної моделі поведінки та культурно-ціннісної системи. С. Хантінгтон більше уваги в цьому аспекті приділяв необхідності дотримання конституційного ладу [13].
Консолідації політичного режиму, що здійснює демократичну модернізацію, приділяє значну увагу А. Лейпхарт у своїй концепції со-суспільної демократії. Але, попри те, що ця теорія набуває особливої актуальності, дослідники скептично оцінюють її придатність для консолідації розколотого українського суспільства. Обмеження придатності моделі А. Лейпхарта для України полягають, перш за все, в нездатності створювати ефективний уряд на грунті широкої коаліції політичних сил, де співпрацюють політичні лідери всіх впливових частин складного суспільства. Особливість політичної ситуації в Україні перед парламентськими виборами 2006 року полягала в тому, що не тільки правляча та опозиційна еліти не могли домовитися про конструктивну співпрацю, але й найближчі політичні союзники. До того ж, формально створити велику коаліцію політичних сил замало, щоб досягти ефективної співпраці. Треба, щоб усі політичні актори були готові до компромісу.
На підставі аналізу наукової літератури та розвитку політичного процесу в Україні, можна запропонувати концептуальну модель демократизації українського суспільства, яка має такі складові:
1. Розвиток громадянського суспільства та зниження ступеня відчуження між владою і громадянами. Постійний діалог представників владних структур і решти суспільства. Високий рівень відповідальності влади і громадян за стан справ у суспільстві.
2. Сприйняття демократії як цінності більшістю громадян, відносно високий ступінь політичної освіченості населення, який дозволяє людям робити свій вибір свідомо, на основі знань і раціонального розрахунку. "Демократичне самовизначення може мати місце лише у тому випадку, коли народ держави перетворюється на націю громадян, які самостійно розпоряджаються власною долею" [14].
3. Формування політичної еліти, яка сповідує демократичні цінності. Створення серед представників еліти консенсусу стосовно основних принципів демократії.
4. Подолання протиріччя між демократичною формою та недемократичною сутністю інститутів влади. Набуття політичними інститутами не тільки демократичної форми, але й демократичного змісту, продукування ними реальної демократичної політики. Приведення у відповідність до цих вимог таких складових, як форма правління, тип партійної системи, рівень репрезентації політичних партій на всіх щаблях виконавчої влади, механізм захисту прав меншин, характер взаємодії виконавчої та законодавчої гілок влади, тип виборчої системи.
Література:
1. Сравнительная политика. Основные политические системы современного мира / Под. общ. ред. В. С. Бакирова, Н. И. Сазонова. - Х.: ХНУ имени В. Н. Каразина, 2005. - С. 437.
2. Ростоу Д. А. Переход к демократии: попытка динамичной модели // Полис. - 1996. - №5. - С. 6.
3. Трипольський В. О. Демократія і влада. - К.: Парламентське видавництво, 1999. - С. 23.
4. Ортега-и-Гассет Х. Старая и новая политика // Полис. - 1992. - №3. - С. 137.
5. Кіндратець О. Модернізація в Україні та її вплив на стабільність суспільства // Людина і політика. - 2004. - №3. - С.17.
6. Головаха Є. Суспільство, що трансформується. - К., 1996. - С. 12, 13.
7. Полохало В. От авторитаризма к авторитаризму // Зеркало недели. - 2004. - №34. - 28 августа. - С. 4.
8. Степанова Н. Є. Традиції та інновації у політичному розвитку сучасної України // Вісник ОНУ. - 2003. - Т. 8. Вип. 9. - С. 600 - 605.
9. Хорошилов О. Український варіант демократизації // Політичний менеджмент. - 2005. - №1 (10). - С. 56 - 57.
10. Карпец А. Бог не играет в кости // Зеркало недели. - 2004. - №36. - 11 сентября. - С. 18.
11. Курас І., Михальченко М. Політичні реформи як гасло і реальність модернізації // Актуальні проблеми внутрішньої політики. - К.: Вид-во НАДУ, 2004. - Вип. 1. - С. 11
12. Макуха С., Котляр А., Ведерникова И. Психология выбора // Зеркало нелели. - 2006. - №8 (587). - 4 - 10 марта.
13. Хантингтон С. Политический порядок в меняющихся обществах. - М.: Прогресс-Традиция, 2004. - 187 - 201; Ашин Г. К., Кравченко С. А., Лозанский Е. Д. Социология политики. Сравнительный анализ российских и американских политических реалий. - М.: Экзамен, 2001. - С. 85 - 90; Макарычев А. С. Стабильность и нестабильность при демократии: методологические подходы и оценки // Полис. - 1988. - №1. - С. 149 - 157; Курас І., Михальченко М. Політичні реформи як гасло і реальність модернізації // Актуальні проблеми внутрішньої політики. - К.: Вид-во НАДУ, 2004. - Вип. 1. - С. 13.
14. Хабермас Ю. Постнациональная констелляция и будущее демократии // Политические работы / Сост. А. В. Денежкина; пер. с нем. Б. М. Скуратова. - М.: Праксис, 2005. - 368 с. - С. 269 - 340. - 275 с.
15. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве