WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Авторитарна і демократична моделі політичної модернізації - Реферат

Авторитарна і демократична моделі політичної модернізації - Реферат

визначена як успішна трансформація, що обумовлює прогресивний розвиток.
Як відомо, авторитарна модель найчастіше використовується в країнах ендогенно-екзогенної та екзогенної модернізації. Для неї характерна підвищена роль політичного фактора, що обумовлюється недостатністю внутрішніх, органічних умов для модернізації. Саме тому держава та модернізаторська еліта мають певний час виступати ініціаторами й організаторами політичного процесу. Тобто, започатковується так званий "авторитаризмрозвитку", який в подальшому, з формуванням об'єктивних засад модернізаційного процесу, еволюціонує до демократичної моделі. Характер і спрямування авторитарного режиму залежатимуть, передусім, від якісних характеристик держави та еліти. Якщо більшість політичної і владної еліти зацікавлена в модернізаційних реформах і має достатню компетентність для їх проведення, то авторитарне правління може створити реальне підгрунтя для позитивних суспільно-політичних змін, сприяти концентрації суспільних ресурсів та оперативності управління. Із зменшенням суспільної напруги та одержанням перших позитивних результатів модернізації розпочинається процес демократизації.
Коли ж авторитарний режим встановлюється правлячою верствою, об'єктивно не зацікавленою в реальній модернізації, то модернізаційні гасла будуть використовуватися як камуфляж зовсім інших цілей. Це спричинить поглиблення прірви між гаслами і реальністю, дестабілізацію суспільного життя, внаслідок чого відбудеться посилення репресивно-карального управління і авторитарного впливу.
На підставі проведеного аналізу можна запропонувати порівняльну характеристику авторитарної і демократичної моделей політичної модернізації (див. таблицю).
Таким чином, головна різниця між авторитарною і демократичною моделлю модернізації полягає в тому, що авторитарна покладається на волю правлячого класу та ефективність бюрократичного примусу і контролю за виконанням його розпоряджень. Демократична ж грунтується, передусім, на самоорганізації суспільства, де держава і політична еліта відіграють роль творця сприятливих умов для цього процесу.
Українські вчені дають різні, але переважно песимістичні оцінки розвитку демократії в нашій країні. Так, В. Полохало класифікує політичний режим в Україні як "напівавторитарний", створений вітчизняними лідерами, що прагнули, передусім, захистити власні інтереси, але при тому зберегти видимість демократії [7]. Водночас дослідник знаходить реальні передумови для успіху процесу демократизації українського суспільства. Вони, на його думку, полягають в поступовій активізації громадянського суспільства та наявності в країні демократичної контреліти. Справді, розвиток та активізація громадянського суспільства в Україні підтверджується багатьма фактами, але якщо говорити про наявність демократичної політичної еліти, то події 2005 - 2006 років поставили це під сумнів.
Н. Степанова, вибудовуючи схему демократизації українського суспільства, стверджує, що особливість її полягає у переважному використанні технологій імітації, запозичення результату або форм політичної модернізації (коли декларуються певні принципи, проте фактично відбувається їх симуляція) [8].
Існує також точка зору, що в Україні реалізується досить консервативний варіант демократизації за "процедурним" сценарієм, великою вадою якого є неспівпадіння темпів модернізації інфраструктури політичної системи та цінностей і настановлень масової свідомості [9].
Таблиця
Порівняльна характеристика авторитарної і демократичної моделей політичної модернізації
У загальному вимірі особлива складність суспільних перетворень в Україні полягає в тому, що українське суспільство здійснює потрійну трансформацію: одночасно виконуються завдання ринкового реформування економіки, демократизації та створення національної держави. Наша країна намагається перейти від тоталітарного режиму до абсолютно протилежного - демократичного. Як відомо, на відміну від демократії, сутність тоталітаризму полягає в монополізації всіх суспільних відносин партійною державою, запереченням будь-яких прав людини та свободи вибору в економіці, політиці і духовній сфері життя, нищенні громадянського суспільства та встановленні жорсткого контролю держави за життєдіяльністю громадян; використанні репресій і масового залякування як провідного стимулу трудової мотивації; використанні державної ідеології як регулятора духовної і практичної сфери діяльності громадян. Тому здійснення такого транзиту (від тоталітаризму до демократії) набуває додаткових ускладнень: спочатку необхідно за короткий час створити об'єктивні передумови для демократичного розвитку, а вже потім розпочинати розбудову демократичного суспільства. Про недостатність таких передумов свідчать і результати соціологічних досліджень. Так, директор Центру соціального прогнозування А. Тихолаз стверджує, оперуючи результатами всеукраїнського опитування, що демократичні цінності мало турбують пересічного громадянина, українці можуть легко відмовитися від демократичних інститутів і погодитися на нерепресивний авторитаризм для "наведення порядку, підвищення рівня життя та соціальних гарантій. В Україні побутує авторитарно-приспособленський тип соціального характеру маси" [10].
До того ж, розбудова національної суверенної держави в контексті створення демократичного суспільства значно ускладнює процеси суспільної консолідації, набуття національної єдності та політичної ідентичності. Нерозвиненість громадянського суспільства, обмеженість демократичного досвіду при досить високій політичній активності громадян спричиняє надмірну політизацію суспільних процесів та гіпертрофію ролі владної еліти.
Ці особливості ускладнюють можливість побудувати зв'язки реального об'єкта української дійсності з нормативним поняттям "демократія", яке має свої загальновизнані якісні риси, унеможливлює приведення соціальної реальності у відповідність з існуючими зразками. Йдеться, передусім, про реальні показники демократії, зафіксовані в документах ООН, Європейського парламенту, ЮНЕСКО. До сьогодні в українському суспільствознавстві не вироблено комплексного, концептуального уявлення про сутність демократичного ладу в Україні, не визначено, які конкретні завдання мають виконувати політичні інститути і громадяни, щоби прискорити демократизацію суспільного життя [11].
Такі висновки підтверджують і емпіричні дані. Згідно з результатами дослідження "Суспільна думка в Україні", що проводилося IFES разом з фондом
Loading...

 
 

Цікаве