WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Авторитарна і демократична моделі політичної модернізації - Реферат

Авторитарна і демократична моделі політичної модернізації - Реферат


Реферат на тему:
Авторитарна і демократична моделі політичної модернізації
Трансформація політичних систем країн пострадянського простору демонструє багатоманітність моделей і форм демократичного транзиту. Та оскільки модернізаційні перетворення здійснюються переважно за двома основними моделями - демократичною і авторитарною, автор вважає актуальним розгляд саме їх особливостей, значення їх потенціалу для розвитку суспільства.
Згідно з класифікацією "Фрідом Хаус", за рівнем демократизації можна виокремити такі політичні режими: консолідовані демократії (Естонія, Литва, Латвія), гібридні режими (Грузія, Україна, Молдова), напівконсолідовані авторитарні режими (Вірменія, Росія, Азербайджан, Киргизстан, Таджикистан), консолідовані авторитарні режими (Казахстан, Узбекистан, Білорусь, Туркменістан) [1].
Політичну модернізацію більшість авторів розуміє як зростання динамізму політичної системи, її здатність адекватно реагувати на зміни політичних реалій; формування нової модернізаторської політичної еліти; зниження ступеня відчуження громадян від політичної влади; забезпечення реальної участі народу в політичному житті; підвищення впливу інформації; постійне вдосконалення цінностей та норм у системі політичної культури.
Перелічені складові змісту політичної модернізації тісно переплітаються з процесом демократизації суспільства. Тому, на нашу думку, можна стверджувати, що саме демократизація політичної системи і є основним змістом її модернізації. Сама демократія набуває тут нових якостей. Її сутність пов'язують з ідейним та організаційним плюралізмом, технологіями запобігання та розв'язання суспільних конфліктів, раціональним співвідношенням вертикального і горизонтального вимірів політики. Щоб прийти до демократії, зазначає Д. Ростоу, потрібно не копіювати конституційні закони чи парламентську практично вже наявну демократію, а бути спроможним реально оцінити свої специфічні конфлікти й уміти виробити або запозичити ефективний механізм їх розв'язання [2].
Отже, важливо виявити й осмислити модернізаційний потенціал демократії, сформулювати новітні риси її сучасної сутності. В аспекті дослідження процесів політичної модернізації особливого значення набуває розуміння демократії як цивілізованої, раціональної влади, здатної безперервно самовдосконалюватися. "Сутнісною основою демократичної влади є життєвий і творчий потенціал народу" [3]. Демократична влада, за визначенням Х. Ортеги-і-Гассета, є "сукупністю зусиль, спрямованих на зростання життєвого тонусу нації, найсильнішим стимулом до енергійного самоствердження" [4].
В загальному вигляді можна визначити такі напрями демократизації політичної системи суспільства:
1. Представницький характер державної влади. Громадяни делегують свої владні повноваження обраній ними особі чи політичному об'єднанню.
2. Легітимність та законність, що включає підтвердження владних повноважень народом у вигляді рівних періодичних виборів, прийнятті державних рішень за активною участю громадян та їх об'єднань.
3. Правова система підтримує та гарантує демократичні інституції.
4. Плюралізм і конкурентність. Конкурентне, але не конфліктне співіснування в суспільстві різних політичних сил, котрі репрезентують інтереси соціальних груп та верств населення.
5. Громадянські, політичні і соціальні права. Демократичний режим володіє правовими механізмами, які гарантують дотримання і захист природних та громадянських прав людини будь-якого соціального статусу.
6. Усвідомлення і підтримка більшістю громадян демократичних правил і норм, почуття відповідальності та самоконтролю.
В чому ж полягає модернізаційний потенціал демократії?
Передусім, демократія створює сприятливі умови для артикуляції і узгодження інтересів та потреб різних соціальних груп суспільства. По-друге, демократична політична система має великий потенціал успішної адаптації до суспільних змін і новацій. Цьому сприяють такі принципи, як плюралізм, демократична співучасть, опозиція, періодична виборність влади. Плюралізм забезпечує багатоманітність соціальних альтернатив, що розширює діапазон політичного вибору і вірогідність визначення оптимального варіанту розвитку. Періодична виборність влади забезпечує своєчасне виправлення помилок, гнучке коригування політичного курсу. Демократія забезпечує досить ефективну легітимацію політичної влади в сучасних умовах розвитку суспільств.
Отже, демократія зацікавлена в модернізації, а модернізація сучасного суспільства має здійснюватися демократичним шляхом.
Цю тезу підкріплює, зокрема, невтішний досвід недемократичних моделей модернізації. Так, можна звернутися до плану тотальної трансформації суспільства за часів СРСР. Такі завдання модернізації, як стабільність, легітимність влади, урбанізація, індустріалізація, масова освіта тощо, були вирішені в СРСР. Як вважає О. Кіндратець, в модернізації радянського періоду можна виокремити ранньоіндустріальний та пізньоіндустріальний етапи. Ранньоіндустріальна модернізація здійснювалася в першій половині ХХ сторіччя. Для пізньоіндустріальної модернізації, розпочатої у 1970-х роках, були характерні такі риси, як підвищення купівельної спроможності населення через державне регулювання, існування системи соціального захисту, зростання рівня життя. Але загальна криза соціалістичного суспільства, яка виявилася в зруйнуванні системи мотивації праці і втрати владою легітимності, обумовила необхідність кардинальної трансформації суспільства [5].
Аналізуючи особливості радянської модернізації, дослідники, зокрема Є. Головаха, акцентують увагу на таких явищах, як виснаження екстенсивних ресурсів розвитку, інтенсивні урбанізаційні процеси, формування відкритої міської культури комунікації, високий рівень освіти, створення передумов для критичного сприйняття дійсності [6]. Погоджуючись з тим, що головними чинниками краху СРСР були такі фактори, як виснаження екстенсивних ресурсів розвитку, деградація політичної еліти та ігнорування економічних законів розвитку суспільства, вважаємо не зовсім правильним називати головною причиною руйнації радянської держави модернізаційні процеси. Тут коректніше було б використовувати термін "трансформація суспільства", а поняття "модернізація" застосовувати для визначення позитивного потенціалу трансформаційних процесів. Дійсно, трансформація, як глибинна якісна зміна суспільства, не завжди сприяє стабільності, а часом викликає навіть дестабілізацію та руйнування. Модернізація ж може бути
Loading...

 
 

Цікаве