WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Євроатлантична інтеграція: реалії та перспективи - Реферат

Євроатлантична інтеграція: реалії та перспективи - Реферат

уявлень.
Певна гуманітаризація НАТО і посилення уваги ЄС до питань спільної зовнішньої політики і безпеки разом з тенденцією до розвитку взаємодії посилюють гомогенність, створюють нову щільну тканину міжнародних відносин у євроатлантичному регіоні[3].
Тим часом критику непослідовності українських реформ з боку західних партнерів, найчастіше справедливу, українська влада намагалася пояснити застосуванням НАТО і ЄС "подвійних стандартів". Що на тлі провалів у реалізації важливих завдань зовнішньої і внутрішньої політики уявляється не зовсім коректним. Настирливі ж вимоги нового формату відносин, які постійно лунали з уст представників України, без належного виконання попередніх угод тільки посилювали роздратування на Заході.
Помилковими виявилися сподівання української влади, що вигідне геополітичне положення країни автоматично гарантуватиме їй привілейоване становище у відносинах із західними партнерами. У відповідь на апеляції Києва щодо цього Дж. Сорос заявив: "Захід повинен чітко дати зрозуміти Україні, що одного її геополітичного положення не досить для того, щоб гарантувати їй підтримку... Система номенклатурного капіталізму, при якому збагачується вузький прошарок, а все 50-мільйонне населення живе у злиднях і під п'ятою бюрократів, не може існувати довго" [4]. Тому можна погодитися з твердженням О. Горенка, що розвинена Європа пристосується до будь-якого сценарію майбутнього України, аби лиш він був мирними і демократичним. Однак обрання саме того сценарію, який найбільше відповідає історичним сподіванням та потенціалові національного розвитку, залежить від самих українців [5].
Отже, необхідно виходити з того, що вступ до НАТО і ЄС - це процес єдиний, що має дві взаємозалежні складові. Незважаючи на певні суперечності між США і деякими європейськими країнами, євроатлантичний простір у найближчому майбутньому лишатиметься досить гомогенним у вирішенні глобальних проблем, які постали перед Заходом і світовою цивілізацією в цілому.
На стратегічному рівні єдність США та їх союзників залишається непорушною. На військово-політичному рівні суперечності стосуються швидше "гармонізації" відносин між США і ЄС [6]. Численні прогнози щодо можливого трансатлантичного розколу і встановлення стратегічного партнерства між Європою та Росією не мають під собою жодного ґрунту. На тверде переконання Дж. Шерра, російський газ не створить сумісних економічних та політичних систем і не зруйнує існуючих євроатлантичних зв'язків. Відтак українцям не слід недооцінювати сталості атлантичних зв'язків і потуги сил, готових підтримувати і зміцнювати їх [7].
Єдності євроатлантичного простору сприяє значна політична, економічна, військова, культурно-цивілізаційна взаємозалежність США і Європи, а також неспроможність європейських країн без військово-політичного потенціалу США гарантувати власну безпеку і стабільність на континенті. Тому Україні не варто брати участь в чужих іграх. У своїй стратегії євроатлантичної інтеграції вона має виходити з того, що критерії членства в НАТО і ЄС значною мірою аналогічні. Суттєвою перепоною на шляху євроатлантичної інтеграції є те, що, на відміну від країн Центральної і Східної Європи, які вже вступили до НАТО і ЄС, політичні й соціально-економічні перетворення в Україні не набули незворотного характеру. Навпаки, спостерігається зростання проявів авторитаризму української влади.
Євроатлантична інтеграція передбачає глибокі внутрішні реформи, цільове просування до критеріїв членства, до чого українська влада виявилася не готовою. Як зазначає О. Дергачов, пошук особливих варіантів співпраці з НАТО та ЄС неперспективний. Затягування перехідного стану, продовження внутрішньої боротьби відносно засад національного розвитку загрожує маргіналізацією держави та зростанням ризиків [8].
Саме проблеми політичного характеру, пов'язані з повільним утвердженням демократичних цінностей в усіх сферах суспільного життя, завадили Україні приєднатися до Плану дій щодо членства на Стамбульському саміті НАТО, який відбувся у червні 2004 року. Тож зважене проведення конституційної реформи, незалежність та збалансованість усіх гілок влади, вільні та прозорі вибори до органів влади всіх рівнів, забезпечення прав і свобод національних меншин, незалежність ЗМІ та можливість доступу до них різних політичних сил, формування інститутів громадянського суспільства мають стати пріоритетними напрямками державного будівництва. Треба розуміти, що на нинішньому історичному етапі еволюції євроатлантичних структур безпеки шанси країн із авторитарними політичними режимами на вступ до НАТО і ЄС примарні. До того ж рішення про євроатлантичну інтеграцію поки що не стало остаточно усвідомленим і безповоротним вибором української влади і всього суспільства. Скоріш це черговий зигзаг "багатовекторної" української зовнішньої політики. Хоча цей термін і вилучено нині з офіційного лексикону, але по суті "багатовекторність" значною мірою визначає діяльність України на міжнародній арені. Про це свідчить, зокрема, підписання та ратифікація угоди про Єдиний економічний простір між Білоруссю, Казахстаном, Росією та Україною.
Конче потрібно здійснити комплекс заходів, які б сприяли формуванню української політичної нації - це необхідна умова повноправного входження України до сім'ї європейських народів. Ідея євроатлантичної інтеграції повинна стати фундаментом, на якому сформується національна ідентичність українського народу. Адже ідея побудови демократичної, правової держави, спроможної забезпечити добробут громадян, всебічний розвиток особистості, задовольняє потреби представників усіх національностей, усіх регіонів України. Саме внутрішньо згуртована Україна може стати учасницею регіональних і світових інтеграційних процесів у всьому їх розмаїтті [9].
Серйозно звужує євроінтеграційні перспективи України її непослідовна зовнішня політика, намагання "поєднати непоєднуване", встановити стратегічне партнерство з якомога більшою кількістю країн різної геополітичної орієнтації.
Надмірний вплив на формування основ зовнішньої політики з боку Адміністрації Президента при обмеженні можливостей Верховної Ради і Міністерства закордонних справ поставили українську дипломатію у вкрай несприятливі умови, оскільки їй часто доводиться замість реалізації продуманої зовнішньополітичної стратегії виправляти не нею допущені помилки.
Зовнішня політика України має бути цілком підпорядкована реалізації курсу на євроатлантичну інтеграцію. Для досягнення успіху на шляху до НАТО і ЄС необхідно здійснити ряд важливих кроків на міжнародній арені.
Важливо, зокрема, узгоджувати свою діяльність на євроатлантичному напрямку з країнами - потенційними кандидатами на вступ до НАТО і ЄС. Це нині Хорватія, Македонія і
Loading...

 
 

Цікаве