WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Історична пам’ять як функція історичної свідомості - Реферат

Історична пам’ять як функція історичної свідомості - Реферат

запропонував iншу iсторичну модель, головна iдея якої полягає в iсторичному формуваннi та функцiонуваннi "стандартiв рацiональностi та розумiння". Основною проблемою, яка перебуває у центрi уваги С. Тулмiна, є проблема пояснення концептуальних змiн в уявленнях людини про дійсність. Вона виражена у питанні: "Яким чином, за яких обставин i завдяки якому процесовi фундаментальнi поняття змiнюють одне одного?" [6, с. 12].
Вже в раннiй працi пiд традицiйною неопозитивiстською назвою "Фiлософiя науки" (1953 р.) С. Тулмiн пiддав критицi абсолютизацiю логiчних (дедуктивiстських та iндуктивiстських) методiв аналiзу мови науки, а також неопозитивiстськi уявлення про аналiз та синтез, зробив деякi критичнi зауваження на адресу традицiйних позитивiстських концепцiй науки як "майже не дотичних до практичної роботи в галузі фiзики" [10, с. 122].
С. Тулмiн дуже швидко завоював визнання як дослідник, котрий вiдкидає формально-логiчнi схеми, системи та моделi; його почали iменувати "представником антипозитивiстської течiї англо-американської фiлософiї" [4, с. 71], що висунув найрадикальнiші заперечення проти неопозитивiстської програми з позицiї "iсторика науки". У своїх фiлософських пошуках С. Тулмiн еволюцiонує вiд неопозитивiзму, англiйської школи "фiлософiв буденної мови" та махiзму до гносеологiчного еволюцiонiзму чиказьких фiлософiв. Вiн вiдмовляється вiд вульгарногносеологiчного положення Е. Маха про "iнтелектуальну еволюцiю" як безперервну акумуляцiю знання, а також не приймає вирiшення проблеми концептуальних змiн Г. Фреге, Р. Коллiнгвудом та Т. Куном. На думку С. Тулмiна, помилка Г. Фреге та Р. Коллiнгвуда полягає в тому, що "вони обидва приєднались до фiлософського культу систематичностi, тобто до переконання, що поняття повиннi утворювати "логiчнi системи" [5, с. 180], а, отже, прирiвняли "рацiональне" до "логiчного". Такий пiдхiд спричиняє те, що "рацiональнiсть" наукового вiдкриття (тобто конкретних рацiональних дiй, котрi можуть перебувати за межами логiки i мови, за допомогою яких вченi домовляються про ґрунтовно пiдготовленi концептуальнi змiни) може випадати з поля аналiзу та оцiнки, якщо використовувати лише "логiчнi" чи лiнгвiстично самовизначенi термiни.
Недолiк iсторичної моделi Т. Куна, на думку С. Тулмiна, полягає у перебiльшенi значення змiн, що вiдбуваються при замiнi теорiй, оскiльки немає абсолютних розривiв. "Називаючи змiну "революцiйною", ми не вiдкидаємо свого зобов'язання пояснити "обставини та процеси", що мають мiсце пiд час цiєї змiни" [5, с. 182]. Замiсть "революцiйного" пояснення iнтелектуальних змiн С. Тулмiн пропонує еволюцiйну модель iсторiї, яка пояснює, як поступово трансформуються "концептуальнi популяцiї". Еволюцiйне пояснення досягається ним завдяки використанню iдеї Ч. Дарвiна про мiнливiсть та природний вiдбiр видiв у якостi iлюстрацiї "популяцiйної теорiї".
Як продемонстрував Дж. Лакатос [9, с. 87 - 98], реальна дослідницька практика не задовольняється простим принципом заперечення: вiд теорiї, оточеної багатьма аномалiями i навiть прямо сфальсифiкованої, вченi вiдмовляються лише тодi, коли побудовано альтернативну та бiльш прогресивну нову теорiю. З цього факту, зокрема, випливає, що критерiй демаркацiї науки i не-науки на основi принципу фальсифiкацiї є, щонайменше, неконструктивним. Взагалi, критика концепцiї зростання наукового знання, сформульована критичним раціоналізмом, виявила невiдповiднiсть з фактами iсторiї фундаментальної науки, що, на думку І. Лакатоса, пов'язано з особливою сферою практичного поширення цiєї методологiї - прикладними науками. При всiй різниці позицiй П. Фейєрабенда i, наприклад, Т. Куна, Дж. Лакатоса та iнших, можна, однак, виокремити дещо спiльне, властиве їм усiм розумiння моделi історичного тлумачення знання. Принципи цієї iсторико-методологiчної моделi такi:
1. Теоретичне розумiння є можливим лише за умови історичного погляду на динамiчну структуру знання.
2. Знання є цiлiсним за своєю природою; його не можна розбити на незалежнi один вiд одного рiвень спостереження та рiвень теорiї; будь-яке твердження спостереження, зумовлене вiдповiдною теорiєю, є "теоретично навантаженим".
3. Історична динамiка зміни знання не є послiдовним кумулятивним процесом; теорiї є незалежними одна вiд одної, неспiвставлюваними, неспiврозмiрними (ця теза iсторизму вiдкидається тiльки І. Лакатосом).
4. Мета змiни знання - не досягнення об'єктивної iстини, а, наприклад, отримання кращого розумiння певних феноменiв, вирiшення бiльшої кiлькостi проблем, побудова простiших та компактнiших теорiй тощо.
Тим самим обгрунтовується, що історико-методологiчна модель не просто проголошує iсторизм своїм гаслом, а постає реальною основою формування, iснування, розвитку науки. Враховуючи, що найпершою умовою людської життєдіяльності є існування природи, у взаємодії з якою людство забезпечує своє життя, зміст історичної пам'яті має визначатися природничонауковим знанням. Знання про досвід зміни форм суспільної організації без наукових уявлень про предметну реальність, з якою взаємодіє суспільство, певним чином організоване, не мають історичного смислу. Вони мають зміст, можуть бути ідеологічно чітко окресленими, але, не співвідносячись з конкретною предметною реальністю, поставатимуть неупорядкованою множиною методів, які не мають смислу, оскільки невідомо, навіщо вони потрібні.
Набуваючи навичок використовувати історію, її когнітивну форму буття перетворюють на буття об'єктивне. Тобто історія не лише вводить нас у минуле, у пам'ять та пам'ятки - вона вводить нас у майбутнє. В цьому сенсі інтегрованість людини в історію передбачає й те, що ми продовжуємо історію, розширюємо її горизонти та можливості.
Сприймаючи історію як дію, сукупність активних дій, історична пам'ять має розглядатися не як віками запорошений архів, а як основа активного життєстверджуючого ставлення до дійсності. Після того, як відбулася історична дія і окреслився її результат, тільки на основі історичної пам'яті може започатковуватися відрив від наявного, яке, збагатившись мірою здобутого історичного досвіду, отримує новий смисл, нові параметри тощо [1, с.92]. Отже, історична пам'ять виконує функцію носія смислу і значення ситуацій сучасного. Саме вона постійно стикається із все новими й новими ситуаціями дійсності і відтак сама змінюється в ході виконання своєї основної функції. А проблема збереження історичної пам'яті постає як проблема свідомого продовження безперервного тривання людської життєдіяльності, свідомої діяльності, яка є умовою подальшої історії.
Література:
1. Бердяев Н. А. Смысл истории. -М., 1990.
2. Кисельов М. М., Канак Ф. М. Національне буття серед екологічних реалій. -К.: Тандем, 2000.
3. Колінгвуд Р. Ж. Ідея історії. -К., 1996.
4. Рижко В. А. Концепцiя як форма наукового знання. - К., 1995.
5. Тулмин Ст. Концептуальные революции в науке // Структура и развитие науки. - М., 1978.
6. Тулмин Ст. Человеческое понимание. - М., 1984.
7. Хайдеггер М. Время и бытие: Статьи и выступления. -М.: Республика. 1993.
8. Чуйко В. Л. Методологія історичної школи філософії науки // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія.-К., 2001. - Вип. №36.
9. Lakatos J. History of science and its rational reconstructions // Scientific revolution. - Cembridge, 1970.
10. Toulmin S. The philosophy of science. - London, 1953.
11. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве