WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Історична пам’ять як функція історичної свідомості - Реферат

Історична пам’ять як функція історичної свідомості - Реферат

"парадигма").
Запропонована Т. Куном концепцiя історії науки спрямовується на критику iдейного грунту нормативiзму в епiстемологiї - переконаностi в абсолютнiй унiверсальностi критерiїв науковостi та наукової рацiональностi. Цi критерiї проголошуються ним iсторично вiдносними. Способи вирiшення наукових проблем не детермiнуються попереднiми методологiчними здобутками. Визначення рацiональностi на вiдмiну вiд нерацiонального в iнтелектуальнiй дiяльностi щоразу встановлюється заново при затвердженнi парадигми. Тим самим Т. Кун заперечує фундаменталiзм емпiризму, вважаючи, що не iснує фактiв, незалежних вiд парадигми, i не може iснувати нейтральної мови емпiрiї. Спільнота вчених, керуючись вiдповiдною парадигмою, вчиться бачити свiт крiзь її нормативи. Не факти визначають теорiю, а теорiя визначає, якi саме факти будуть нею осмисленi, стануть предметом свiдомостi.
Специфiка запропонованого образу науки полягає в тому, що її логiко-методологiчнi фактори втрачають свою надiсторичну нормативнiсть i стають функцiонально залежними вiд вирiшуваних проблем i панiвного у вiдповiдний iсторичний перiод способу дiяльностi наукової спільноти.
Вiдтак розвиток науки є не нагромадженням несуперечливих фактiв, концепцiй тощо. Вважаючи, що розвиток науки є почерговою змiною двох циклiв - перiодiв "нормальної науки" i перiодiв "наукових революцiй", Т. Кун пояснює, що у перiод "нормальної науки" всi вченi подiляють певний гештальт, парадигму, а у перiод наукової революцiї вiдбувається гештальт-переключення, змiна парадигми. Соцiально-психологiчний характер такої концепцiї визначається розумiнням наукової спiльноти, члени якої подiляють певну парадигму. Прихильнiсть до неї зумовлюється не тим, що вчений виступає як творець нових iдей, а становищем його в данiй соцiальнiй органiзацiї науки, його iндивiдуальними психологiчними якостями, симпатiями, естетичними мотивами i смаками. Саме цi i подiбнi фактори є, згiдно з Т. Куном, основою наукової спiльноти i пояснюють стiйкiсть певної парадигми.
Зi змiною парадигми змiнюється i весь свiт вченого. Абсолютна об'єктивна мова наукового спостереження, про яку мрiяв Р. Декарт, неможлива. Сприйняття вченого завжди зазнаватиме впливу парадигми, загальних метафiзичних настанов окремого кола науковцiв.
Існуюча педагогiчна традицiя i характер змiсту пiдручникiв приховують факт наукових революцiй [8, с. 16 - 22]. Якщо розглядати пiдручники як історичний здобуток, то можна дійти висновку, що рух науки - це лише поступове наближення до нинiшнього її стану. Великим вченим минулого приписуються думки, яких вони не мали, їх висловлювання тлумачаться з позицiй сучасностi на пiдставi новiтньої реконструкцiї iсторично наявних надбань науки.
Процес затвердження нової парадигми має складну структуру. Критерiєм надання переваги виступають фальсифiкацiї, новi можливостi розв'язання наукових завдань, простота, яснiсть, науковий престиж автора. Але в бiльшостi випадкiв докази на користь нової i старої парадигми врiвноважуються. Однак, оскiльки вибiр парадигми вiдбувається в перiод кризи, себто тодi, коли вченi розчарованi старою парадигмою, вони приймають нову парадигму на пiдставi нерацiональних мотивiв. Учений - член наукової спiльноти - є, звичайно, добре пiдготовленим i до наукової роботи, i до кризи науки. Не пiдготовлений вiн лише до виходу з кризи. Тому нову парадигму, як правило, висуває або дуже молода людина, або вчений, який нещодавно прийшов до цієї наукової царини.
У перiод нормальної науки діяльність науковця визначено історично сформованою парадигмою. Така наука спрямована на дослiдження визначеної базовою теорiєю сферу явищ. Ці обмеження створюють умови для поглиблення дослiджень, задають критерiї професiоналiзму, бо в їх межах немає потреби апелювати до вихiдних принципiв i виправдовувати використання певних понять. Усе це створює певну мовну традицiю нормальної науки, в якiй наявнi свої конвенцiї щодо сенсу i змiсту термiнiв, понять тощо. Отже, конвенцiональне визначення термiнiв, понять, мови має своє iсторичне обмеження, котре слiд завжди враховувати. Поглиблення та поширення наукового усвiдомлення буття, визначене парадигмою пiд час перiоду нормальної науки, призводить до появи побiчних результатiв, що сприймається як отримання критерiїв для вилучення ненаукових проблем.
Парадигма спрямовує дослiдження не тiльки закладеною у нiй моделлю визнаних науковим спiвтовариством способiв пiзнавальної дiяльностi - вона певною мовною структурою може спрямовувати i шляхом абстрагування вiдповiдних правил iз визнаних способiв дiї. Вченi погоджуються у своїй iдентифiкацiї парадигми, попередньо не узгоджуючи її повну iнтерпретацiю. Тому в перiод нормальної науки парадигма дiє, функцiонуючи у пiдсвiдомiй формi. Перший симптом кризи нормальної науки - набуття парадигмою форми обмежуючих правил. Нормативна форма парадигми є свiдченям її найвищої досконалостi i водночас початком її занепаду. Коли парадигма набуває зрiлого самовизначення, що здiйснюється через її усвiдомлення у формi системи норм науковостi, наука починає вступати на шлях свого революцiйного розвитку, починається руйнування цiєї системи, оскiльки вона набула форми догмату (святого писання).
Вченi нiколи не сприймають невiдповiднiсть ряду фактiв теорiї, якою вони керуються, як контрприклад, бо нове виникає внаслiдок взаємодiй, котрi якiсно невiдповiднi парадигмальному самоусвiдомленню, парадигмальному поглядовi на дiйснiсть. Тому вважається, що для обґрунтування фактiв, неосяжних для вiдповiдної парадигми, потрiбен iнший теоретичний рiвень дослiджень зi своїми новими способами наукової дiяльностi. Такi факти Т. Кун називає "аномалiями". Він засвiдчує, що аномалiї можуть виникнути i бути усвiдомленими тiльки на фонi парадигми; у цьому полягає її головна епiстемологiчна функцiя. Чим бiльше розвинена парадигма, тим вiдчутнiший для наукового товариства вплив аномалiй. Однак аномальнiсть все одно лишається за межами парадигми i не визнається фактом.
Поступово настає перiод професiйної невдоволеностi неспроможнiстю наукової спільноти вирiшувати історично усвідомлені проблеми, виникненням мороки з постiйного дискутування багатьох питань. Це настає перiод кризи науки. Вiдкриття нового як наукове досягнення вiдбувається у формi осмислення аномалiй, через визнання їх фактом. Як правило, проблеми, стосовно котрих фiксується поняття кризи, бувають такого типу, якi вже були предметом усвiдомлення, а практика нормальної науки визнала їх вирiшеними (наприклад, що ми розумiємо пiд термiном "простiр"). Такi проблеми вирiшуються тепер з урахуванняманомалiй, якi сприймаються як контрфакти по вiдношенню до попереднього теоретичного рiшення. Отже, вiдкриття, поява нової теорiї, замiна парадигми стає реальнiстю через перегляд основоположень, якими користувалися попереднi поколiння вчених. Відтак цi основоположення стають предметом окремого аналiзу: експлiкуються, рефлексуються, спiвставляються.
Остаточним моментом історичного становлення нової парадигми є порівняння двох парадигм мiж собою i дійсністю. Таке спiвставлення можливе лише за умови наявностi нової парадигми, яка має здатнiсть вирiшувати головоломки, вiднесенi попередньою парадигмою до аномалiй. Результатом порівняння, як правило, буде органiзацiя нової наукової спiльноти, об'єднаної новою парадигмою. Тому парадигми порівнюються не як варiанти лiнгвiстичних вправ, а як рiзнi свiтогляднi системи.
С. Тулмiн у серединi 1960-х рокiв
Loading...

 
 

Цікаве