WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → І спокій тільки сниться (Конфлікт і компроміс) - Реферат

І спокій тільки сниться (Конфлікт і компроміс) - Реферат

Посередник має бути, перш за все, професіоналом, особливо з тих питань, навколо яких точиться конфлікт. Функції посередника полягають у незалежному і об'єктивному дослідженні причин, сутності й характеру конфлікту; наполегливому пошуку оптимальних шляхів максимального задоволення інтересів усіх конфліктантів; генеруванні новихваріантів розв'язання конфлікту; нарешті, в організації підготовки і проведенні самих переговорів. Діяльність посередника має бути вкрай обережною і виваженою, а позиція - об'єктивною і нейтральною. Його не слід розглядати як якогось чарівника, здатного швидко і легко залагодити будь-який конфлікт. Посередник - це лише порадник, помічник конфліктуючих сторін, за якими завжди залишається останнє слово. Проте й принижувати роль посередників не варто. Історія знає чимало прикладів, коли лише за допомогою посередників були розв'язані довготривалі й кровопролитні конфлікти.
Слід враховувати, що розв'язання політичного конфлікту, на відміну від його вирішення чи завершення, не передбачає знищення однієї чи всіх конфліктуючих сторін або ліквідації предмета конфлікту. Останній, по-перше, може бути поділений між суб'єктами конфлікту (якщо це, звичайно, можливо); по-друге, конфліктанти можуть користуватися ним спільно або почергово; по-третє, його може бути передано одній із сторін за адекватну компенсацію іншій стороні; по-четверте, конфліктуючі сторони можуть взагалі відмовитися від претензій на нього і т. ін.
Розв'язання конфлікту може бути повним (що не завжди є остаточним) чи неповним. На думку американського дослідника К.Мітчела, політичний конфлікт вважається повністю розв'язаним, якщо:
- проблема зникає з політичного порядку денного;
- рішення схвалюються та сприймаються всіма конфліктуючими сторонами як на рівні еліт, так і на рівні мас;
- домовленості й угоди є самодостатніми, тобто вони не залежать і не потребують підтримки з боку третьої сторони;
- домовленості й угоди розглядаються всіма сторонами як чесні й справедливі;
- рішення мають консенсусний характер;
- учасники приймають домовленості й угоди добровільно, без будь-якого тиску ззовні.
В усіх інших випадках конфлікт вважається розв'язаним не повністю.
Критеріями ефективності управління політичними конфліктами вважаються: надійність їх прогнозування, запобігання ескалації, утримання в цивілізованих рамках та конструктивне розв'язання. До критеріїв успіху можна віднести: задоволення учасників конфлікту досягнутими домовленостями, створення сприятливих умов для розвитку їх взаємовигідного спілкування, а в кінцевому підсумку - політичну вигоду суспільства, зокрема збереження політичної стабільності та зміцнення національної безпеки.
На завершення підкреслимо необхідність формування в Україні, як і в інших посттоталітарних державах, високої культури управління політичними конфліктами, яка дає змогу швидко і безпомилково знаходити найоптимальніші шляхи і методи, які можуть сприяти розв'язанню конфлікту із врахуванням і максимально можливим задоволенням інтересів усіх конфліктуючих сторін. Ця необхідність викликана тим, що:
- кілька поколінь колишніх радянських людей було виховано в атмосфері вигаданої безконфліктності та конфліктофобії;
- їм нав'язувалася, по суті справи, антикультура вирішення конфліктів із її антигуманними гаслами типу "Хто не з нами - той проти нас" або "Якщо ворог не здається - його знищують" та ставкою на силу;
- без високої культури управління конфліктами неможливо побудувати правову державу, створити громадянське суспільство.
Звичайно, формування такої культури - проблема надзвичайно складна, але її вирішення цілком реальне. Доказом цього може бути розвиток Західної Європи, де на зміну культурі, що робила ставку на індивідуалізм та силу, прийшла нова культура управління конфліктами, що віддає перевагу пошукам компромісу і консенсусу. Проте при формуванні власної високої культури управління конфліктами варто не тільки і не стільки позичати позитивний досвід Заходу чи Сходу, скільки спиратися на кращі традиції та риси українського народу, зокрема його гуманізм, толерантність, доброзичливість.
Підсумувати все вищенаведене можна словами Р.Дарендорфа: "Той, хто вміє впоратися з конфліктами шляхом їх визнання і розв'язання, той бере під свій контроль ритм історії; той, хто втрачає таку можливість - отримує цей ритм собі у супротивники". Навчити мистецтву успішного розв'язування політичних конфліктів покликана політична конфліктологія - нова наука і мистецтво управління конфліктами в політичній сфері людського життя, яка сьогодні народжується в Україні.
Література
1. Глухова А.В. Политические конфликты: основания, типология, динамика (теоретико-методологический анализ). - М., 2000.
2. Дмитриев А.В., Залысин И.Ю. Насилие: социо-политический анализ. - М., 2000.
3. Запрудский Ю.Г. Социальный конфликт: политологический анализ. - Ростов н/Д, 1992.
4. Коваленко Б.В., Пирогов А.И., Рыжов О.А. Политическая конфликтология. Учебное пособие. - М., 2002.
5. Конфликты в современной России (проблемы анализа и регулирования). / Под ред. Е.И.Степанова. - М., 1999.
6. Лебедева М.М. Политическое урегулирование конфликтов: подходы, решения, технологии. - М., 1997.
7. Небоженко В.С. Соціальна напруженість і конфлікти в українському суспільстві. - К., 1994.
8. Пойченко А.М., Ребкало В.А., Хворостяний О.І. Конфлікт у політичному житті сучасної України: теорія і технологія розв'язання: Навч. посібник. - К., 1997.
9. Степанов Е.И. Конфликтология переходного периода: методологические, теоретические, технологические проблемы. - М., 1996.
10. Чумиков А.Н. Социально-политический конфликт: теоретические и прикладные аспекты. - М., 1993.
11. Фельдман Д.М. Политология конфликта. - М., 1998.
12. Фишер Р., Юри У. Путь к согласию, или переговоры без поражения. - М., 1992.
13. Amstutz M. An Introduction to Political Science: The Management of Conflict. - Glenview (Illinois), 1982.
14. Azar E. The Management of Protractive Social Conflict. Theory and Cases. - Darthmouth, 1990.
15. Boulding K. Conflict and Defens. A General Theory. - N.Y., 1961.
16. Burton J., Dukes F. Conflict: Practices in Management, Settlement, and Resolution. - L., 1990.
17. Coser L. The Functions of Social Conflict. - N.Y., 1956.
18. D. Sandole, Van der Merwe H. (eds.) Conflict Resolution Theory and Practice: Integration and Application. - Manchester, N.Y., 1993.
19. Dahrendorf R. The Modern Social Conflict: An Assay on the Politics of Liberty. - London, 1988.
20. Gurr T. (eds.) Handbook of Political Conflict. - N.Y., 1980.
21. Raiffa H. The Art and Science of Negotiation. - Cambridge (Mass.), 1982.
22. Zartman I. (eds.) The Negotiation Process: Theories and Applications. - Beverly Hills, 1978.
www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве