WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → І спокій тільки сниться (Конфлікт і компроміс) - Реферат

І спокій тільки сниться (Конфлікт і компроміс) - Реферат

лише тимчасове примирення, оскільки переможена сторона шукатиме можливість для реваншу і конфлікт може зновзагостритись у будь-який час.
"Стратегії страуса" відповідає модель поведінки у формі уникнення протистоянню і конфронтації, намагання вийти з боротьби без врегулювання спірних питань. "Стратегія страуса" вважається мало або зовсім неефективною з огляду на те, що "втеча" від проблем і відповідальності позбавляє суб'єкта можливості активно впливати на хід врегулювання конфлікту, захищати в ньому свої інтереси. Більше того, ця стратегія веде до програшу всіх учасників, оскільки проігнорований, неврегульований конфлікт може спалахнути знов, причому в ще більш гострій і руйнівній формі. Хоча інколи, особливо при нерівності сил і умов, "стратегія страуса" може виявитись прийнятною і оптимальною.
Під "стратегією голуба" мається на увазі модель пристосування слабкішої сторони до позицій і вимог сильнішої, відмову від власних претензій. "Стратегія голуба", як правило, буває вимушеною. Вона призводить до повного пожертвування власними інтересами слабшої сторони і перемоги сильнішої. "Стратегія голуба" вважається неефективною і не сприяє врегулюванню конфлікту, оскільки зберігаються конфліктогенні чинники та причини конфлікту, до яких у однієї із сторін додаються почуття невдоволення, образи і несправедливості. Мирні стосунки при цьому виявляються тимчасовими, а домовленості хиткими.
Найпривабливішою вважається "стратегія сови", якій відповідає модель співпраці (згоди), що базується на спільних пошуках шляхів і методів врегулювання конфлікту, забезпеченні інтересів усіх конфліктуючих сторін та уникненні однобічних і невиправданих втрат. "Стратегія сови" набуває все більшого визнання і розглядається як найбільш мудра, цивілізована, ефективна в сучасних умовах. Слід враховувати однак, що її втілення в життя вимагає не лише бажання, а й великої роботи, вміння захищати свої і враховувати інтереси інших, бути комунікабельним і толерантним. Проте витрачені при цьому час, кошти і зусилля цілком компенсуються тривалістю й надійністю взаємовигідних угод і співпраці.
"Стратегія сови" цінна ще й тим, що лише вона може створити сприятливі умови для досягнення політичного консенсусу. Нагадаємо, що цей термін походить від лат. consensus - злагода, співучасть і означає єдність думок, суджень, позицій та взаємної згоди на мікро- (між окремими політиками чи дрібними політичними групами) та макрорівнях (між політичними партіями та рухами, гілками влади, державами тощо). За твердженням "Міжнародної енциклопедії соціальних наук", політичний консенсус існує тоді, коли значна частина членів суспільства, стурбована рішеннями, що стосуються питань розподілу влади, статусу, прав, прибутків, багатства та інших важливих цінностей, навколо яких можуть виникати конфлікти, перебуває у відносній згоді в своїх переконаннях про те, які політичні рішення можуть бути прийняті, та мають певні почуття єдності між собою і з суспільством у цілому. На думку західних вчених, зокрема Е.Шилза, для існування політичного консенсусу потрібні три вирішальні чинники: 1) спільне сприйняття законів, правил і норм суспільства; 2) відданість політичним інститутам, які впроваджують в життя ці закони, правила і норми; 3) поширене почуття політичної єдності.
Західні фахівці відзначають також дві основні функції політичного консенсусу. По-перше, він підтримує суспільний порядок, знижує можливість застосування сили при вирішенні будь-яких незгод і розбіжностей. А, по-друге, консенсус збільшує значимість і масштаби співробітництва, оскільки вони викликані не примусом чи страхом застосування сили, а злагодою і згодою. До того ж, політичний консенсус - це основна перешкода на шляху встановлення диктатури особи, партії, класу чи етносу. Консенсус - це унікальний і універсальний демократичний принцип і метод врегулювання та розв'язання політичних конфліктів, збереження політичної стабільності та зміцнення політичної безпеки.
Віддаючи належне "стратегії сови", яка, на жаль, досить часто виявляється "журавлем у небі", тобто малодосяжною, в реальному політичному житті через різні обставини доводиться користуватися іншими стратегіями, які на певний момент виявляються або єдино можливими, або вигіднішими. Однією з найпоширеніших є "стратегія синиці", в основі якої лежить модель політичного компромісу, що передбачає взаємодію на засадах взаємних поступок, добровільної відмови конфліктуючих сторін від певної частини своїх домагань.
Політичний компроміс заперечує тактику "кавалерійського наскоку" і є засобом поступового і поетапного досягнення того, що не досягається одразу. Критеріями ефективності політичного конфлікту є продовження чи активізація політичної діяльності, підвищення її результативності, послаблення чи припинення непотрібної виснажливої боротьби зі своїми опонентами, зосередження уваги і концентрація сил на вирішенні дійсно важливих і пекучих проблем. Здатність конфліктуючих сторін - політичних партій, рухів, організацій, їх лідерів тощо - до пошуку компромісів є свідченням їх політичної зрілості, сили, відповідальності та водночас однією з передумов їх життєздатності. І хоча компроміс буває переважно вимушеним, він, тим не менше, досить часто виявляється єдиною й останньою можливістю дійти порозуміння і згоди, запобігти ескалації конфлікту, стати першим конструктивним кроком на тривалому і складному шляху його розв'язання.
Значний теоретичний і практичний інтерес становить і зовнішній вимір конструктивного управління політичними конфліктами, зокрема, вплив на них з боку держави та її органів. Цей процес включає такі види їхньої діяльності:
1. прогнозування конфліктів;
2. запобігання ескалації конфліктів чи її стимулювання;
3. врегулювання конфліктів;
4. розв'язання конфліктів.
Під прогнозуванням конфлікту (як початковим етапом управління і видом управлінської діяльності) мається на увазі виявлення передумов та з'ясування причин виникнення потенційного конфлікту, а також визначення його сутності, характеру й функціональної спрямованості та розрахунку імовірних наслідків як для конфліктуючих сторін, так і для всього суспільства.
Під запобіганням ескалації політичного конфлікту мається на увазі другий етап управління та вид управлінської діяльності, спрямований на недопущення його загострення і розширення масштабів. Стимулювання ескалації підпорядковане досягненню діаметрально протилежної мети, а саме - загостренню і розширенню масштабів конфлікту.
Як це не парадоксально звучить, але стимулювання ескалації політичного конфлікту може бути виправданим по відношенню не лише до конструктивного, а подекуди й деструктивного конфлікту. Хрестоматійним прикладом тут може бути діяльність, спрямована на ескалацію конфліктів, наслідками яких стали дезінтеграція колоніальних імперій, знищення тоталітарних політичних систем, повалення

 
 

Цікаве

Загрузка...