WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Ісламське суспільство та його вестернізація - Реферат

Ісламське суспільство та його вестернізація - Реферат

суспільствами створювати будь-які системи влади, які уявлялися ними як такі, що відповідають існуючим умовам. Згідно з багатьма дослідниками творчості Абд ал-Разіка, вчений вибудував міцну і послідовну систему аргументів у кращих традиціях класичних ісламських вчених. Яскраве використання ним прикладів з ісламської історії, посилання на джерела змусили багатьох мусульманських мислителів звернути увагу на ці ідеї.
Після закінчення Першої світової війни через певні історичні причини в більшості мусульманських країн утвердилася модель світської держави, відтіснивши шаріат у сферу приватного життя. В Туречинні ця модель, залишаючись і дотепер, показала усю свою суперечливість.
Керівники створеної на початку 20-х років минулого століття на уламках Османської імперії нової Турецької держави - Турецької республіки - зразу прямо заявили, що їхня мета - будівництво політичної системи на зразок західних демократій. Політичне керівництво (кемалісти) вжили жорстких заходів проти усіх супротивників такого шляху, докорінно знищили усю стару законодавчу базу, норми звичаєвого права, традиції та впровадили нові закони, створені виключно на базі західноєвропейських правових норм. Необхідний для проведення цих радикальних реформ жорсткий однопартійний режим змінився в сорокових роках багатопартійним режимом на західний зразок (такого гатунку, що тричі виходом з політичної кризи в рамках цієї багатопартійної системи стали військові перевороти). Ці факти вказують на те, що політична модернізація в Туреччині фактично означала європеїзацію країни.
Історично склалося так, що під час визвольної війни турків проти Антанти й Греції султан-халіф з верхівкою духівництва опинився фактично на боці Антанти. Це полегшило кемалістам (прибічникам лідера майбутньої Турецької республіки), які очолили війну, скасування султанату і халіфату та підрив позицій мусульманського духівництва в цілому. Були заборонені мусульманські релігійні секти, які відігравали значну роль у функціонуванні турецького суспільства, релігія була поставлена під контроль. З 20-х років ХХ століття принцип лаїцизму (світського характеру держави) стає фундаментальним конституційним принципом. Релігія відокремлена від держави, релігійна пропаганда та використання релігії в політичних цілях караються законом. В 20 - 30-ті роки принцип лаїцизму тлумачився кемалістами як боротьба проти впливу ісламу та ісламських традицій, як атеїзм. Поруч з цим у Туреччині порівняно значного поширення набули норми та інститути західної демократії.
З часом виявилися межі цього процесу. Переважна більшість населення мусульманських країн, зокрема Туреччини, віруючі люди. А це означає, що релігія не може не продовжувати жити в суспільстві. Вона - у свідомості людей як невід'ємний елемент їхнього буття, тому завжди зберігається можливість її відродження.
70-річна політична та ідеологічна європеїзація призвела до відчуття суспільством необхідності повернути традиційні духовні цінності. І в наш час принцип лаїцизму розуміють уже як створення сприятливих умов для цього відродження. В школах введено раніш заборонене обов'язкове релігійне навчання. Ісламське відродження розпочалося і в межах багатопартійної системи, що мало прояв у виникненні проісламської партії Рефах. Хоча вона не раз заборонялася владою, однак, тим не менш, продовжувала нарощувати свій вплив та розширювати соціальну базу.
Проте, у світлі вищезгаданої психологічної відданості мусульман традиції, виникає досить природне питання: чому соціокультурна та політична революція Мустафи Кемаля, яка була спрямована на докорінні зміни в свідомості ісламського народу Османської імперії, не викликала явного спротиву ще на початку цього процесу? У контексті ідеальності цих змін, звичайно, постає тільки позитивне їхнє значення, проте наслідки їх тотального утвердження якось не пов'язуються з подіями останнього часу в Туреччині. Тоді в чому ж причина? Оригінальну відповідь дають нам турецькі науковці: достатньо поширеною серед них є точка зору, що ці радикальні реформи не викликали протесту населення через те, що переважна більшість турків тоді не зрозуміла адекватно їхньої сутності.
Ще цікавішу гіпотезу висунула С.Лур'є, згідно з якою в ідеології кемалізму за зовнішньо вестернізованою формою приховані усі базисні парадигми традиційної турецької свідомості, але тільки в особливій модифікації. І через це кемалізм не зміг подіяти руйнівно на турецький народ, викликати гостру кризу в його свідомості. Шкала цінностей традиційного турка містила у собі: належність до мусульманського загалу, ідентифікацію себе з воїном Аллаха, впевненість у зверхності правовірних та необхідність священної війни (газавату). Західна цивілізація втілювала в очах турка образ ворога, якого треба було перемогти, використавши його ж зброю - цінності західного світу. Кемалізм можна інтерпретувати як спробу соціокультурного "накладання образів" - заміщення сакральної мусульманської ідеї на західну концепцію держави як громадянського інституту. Основні парадигми турецької свідомості при цьому набули певної трансформації, але не зникли: загал стає організованим колективом, впевненість у зверхності правовірних набуває форму впевненості у зверхності всіх турків, замість воїна Аллаха з'являється герой-чиновник, який безкомпромісно змагається за ідею будівництва нової держави.4
Багато дослідників підкреслювали також, що особливу роль у збереженні спадковості між традиційною народною свідомістю та розвитком сучасного світогляду турків у період формування світської держави відіграв культармії, оскільки новонароджена Турецька республіка хоча й переглянула своє ставлення до багатьох ісламських інститутів, проте ставлення до армії залишилося незмінним. Через те, що мусульманська свідомість завжди схилялася перед військовим героєм, статус військового героя багато чого дозволив Ататюрку в процесі привнесення чужих західних ідей. Саме армія є тим досить традиційним "буферним" інститутом в сучасній Туреччині, який примирює ісламську народну свідомість зі світською державою. Все це вказує на подвійну роль армії в сучасній Туреччині: з одного боку, вона сама як носій ідеології, що протистоїть традиційній народній свідомості з її ісламськими цінностями, є перманентним джерелом конфлікту, а з іншого боку - вона ж і знімає конфлікт, особливо під час військових переворотів. З 1960 по 1980 рік наприкінці кожного десятиліття відбувався черговий військовий переворот, після якого в країні поновлювалися принципи світської республіки в умовах військової диктатури. Але після того, як військові передавали владу цивільному урядові, вплив ісламу в Туреччині неодмінно зростав.
Не можна не розуміти, що конфлікт масової свідомості з політичною ідеологією, якщо вона спрямована проти традиційних цінностей, завжди є руйнівним, навіть якщо він відбувається у не досить виражених формах, оскільки неможливо за допомогою чужої ідеології змінити архетипи та культурні коди певного соціуму.
Приклад Туреччини досить яскраво показує, що навіть докорінна зміна політичної традиції, глибоке впровадження чужинного протягом багатьох років аж ніяк не стає фундаментом справжньої модернізації суспільства в цілому і держави зокрема, бо відправною точкою будь-якої політичної культури є соціум, суспільство. Саме воно продукує цінності, навколо яких обертається політичне життя. Воно визначає межі, в яких відбуваються політичні процеси. А оскільки турки як народ утворилися в ісламському світі, подібно до інших мусульманських народів, то позбавлення їх ісламської природи дорівнює смерті. А з того постає твердження, що відповідь слід, перш за все, шукати в самому собі, тобто розвиток будь-чого базується, передусім, на власних передумовах. А з цього випливає, знову наголосимо, що якісні зміни позитивного характеру мають базуватися на логіці розвитку самої системи. І тому, якщо постає питання модернізації ісламської держави, то відповідь знаходимо в самій її сутності.
Література:
1 Anderson, James Norman D. Law Reform in the Muslim World. London: University of London, Athlone Press, 1983.,p. 57
2 Esposito, John L. Islam and Politics. 2d ed., rev. Syracuse: Syracuse University Press, 1987., p. 237.
3 Coulson, Noel. A History of Islamic Law. Edinburgh: Edinburgh University Press, 1984., p. 74.
4 Лурье С. Метаморфозы традиционного сознания. - СПб.: Наука, 1994. - С. 104 - 121.
5. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве