WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Ісламське суспільство та його вестернізація - Реферат

Ісламське суспільство та його вестернізація - Реферат


Реферат на тему:
Ісламське суспільство та його вестернізація
Стаття присвячена розгляду проблеми вестернізації політико-правової системи в мусульманських країнах. Проаналізовано природу, тенденції та історичний розвиток цього феномена в контексті цінносних реалій ісламського суспільства.
Ісламська цивілізація, незважаючи на свою унікальність та достатню автономність, є частиною загальнопланетарної цивілізації, в якій стосунки між складовими існують в режимі взаємовпливів. Отже, важливими для ісламського світу були зовнішні впливи інших цивілізацій, зокрема європейської, сила яких залежала від конкретної ситуації в процесі історичного розвитку суспільства. У XV - XVI століттях, після багатовікової авангардної ролі серед інших цивілізацій, ісламський світ зазнає стагнації. А стрибок у розвитку науки, техніки, економіки та інших сфер в Європі вже в XVII столітті засвідчив, що співвідношення сил змінюється на користь динамічного західного світу. З XVIII століття інші частини світу, зокрема і мусульманська, потрапляють в колоніальну залежність від європейців. Мусульманський світ наштовхується на незрозумілу йому потугу "невірних". І перед ним постає питання: як реагувати на цей виклик?
Перше, що намагалися запозичити мусульманські правителі і мусульманські суспільства у європейців, - це зброя та військові прийоми, які використовувалися у боротьбі з тими ж європейцями. Реформи в Туреччині, Єгипті, Ірані починаються з модернізації армій на кшталт європейських. Такі інноваційні заходи, природно, викликають спротив прихильників старовини, але він не міг бути потужним, оскільки зброя та військова техніка необхідні, перш за все, саме для захисту традиційного способу життя.
Проте досить швидко виявляється, що однієї зброї недостатньо. І з цього часу починається процес європеїзації (вестернізації) мусульманського світу: від запозичення периферійних елементів європейської культури (передусім військової техніки і суто зовнішніх атрибутів) до поступово все глибшого освоєння принципів суспільного життя. Правлячі кола країн ісламського світу використовують нову техніку та нові принципи організації громадсько-політичного життя, необхідність чого більш-менш визнається всім суспільством, для зміцнення своєї влади та звільнення себе від традиційних обмежень, перш за все обмежень з боку шаріату. Проте поступово, за новою технікою та новими суспільними інститутами, починають з'являтися і нові ідеї. Вже у 1876 році в Османській імперії проголошується перша в мусульманському світі конституція, а у 1918 в Азербайджані встановлюється перша в мусульманському світі республіка. Але ці новації суперечили шаріатові як основі політико-правової системи мусульманської автентичної традиції. Заперечити та скасувати шаріат не може жоден правитель. Проте якщо шаріат неможливо скасувати, то поступово "відсунути" його на периферію суспільного життя цілком можливо. Сфера дії шаріату поступово звужується до сфери сімейного права, його замінюють новим законодавством і все вільніше тлумачать у світлі модернізації.
Уряди більшості мусульманських країн провели з середини ХІХ століття правові реформи двох типів. Реформи першого типу спрямовувалися на заміщення мусульманського права світським законодавством у царині комерційного, цивільного, конституційного та карного права. В більшості країн мусульманського світу під юрисдикцією шаріату залишалися тільки сімейне право і система успадкування. Для реформ другого типу в царині шаріатського сімейного законодавства і законів про успадкування офіційна влада в більшості мусульманських країн використовувала такі технології:
1. Принцип таксіс ал-када (право правителя уточнювати і обмежувати юрисдикцію своїх судів) був використаний як процедурна основа для обмеження застосування шаріату питаннями персонального права мусульман. Подібний підхід використовувався для того, щоб, за певних умов, не дати судам застосовувати шаріат, не намагаючись при цьому змінити сам зміст відповідних шаріатських правил. Наприклад, щоб запобігти вступові до шлюбу неповнолітніх, закон, прийнятий 1931 року в Єгипті, позбавив суди права приймати заяви про вступ до шлюбу, якщо наречений не досяг вісімнадцяти, а наречена - шістнадцяти років.
2. Принцип такайур (право вибору будь-якої точки зору в межах якоїсь однієї ісламської правової школи, до того ж не обов'язково домінуючої в цій місцевості) був розширений так, що тепер було можна вибирати потрібне судження в будь-якій з суннітських шкіл. Цей прийом, наприклад, застосовувався в Судані, де були ухвалені правові постанови, що дозволяли судам відхилятися від правил ханафітської школи, хоча вона вважалась в країні офіційною. Ця технологія, відома також під назвою талфік (суміш, мішанина), була використана для еклектичного поєднання частини доктрин однієї правової школи з частиною доктрин іншої. Таким чином, влада створювала систему законів, яка ніколи не була б схвалена як єдине ціле жодною з правових шкіл, хоча кожний з її компонентів міг претендувати на майже бездоганне проходження.
3. Принцип сіяса шарійа (право правителя здійснювати адміністративне регулювання на благо народу, що відповідає шаріату) був також застосований при проведенні деяких реформ. Наприклад, щоб посилити загальний принцип шаріату, згідно з яким жінка повинна підкорятися чоловікові, шаріат дозволяв останньому звернутися з позовом до суду з вимогою таа (приведення дружини до слухняності). У той же час шаріат чітко визначав, за яких умов діти залишаються під опікою батька, а за яких - матері. І тому, щоб припинити подання позовів про непокору, але при цьому не зачепити права чоловіка на опіку над своїми дітьми, в деяких країнах було внесено положення, що, у випадку непокори дружини (якщо дітям при цьому більше п'яти років), суд може прийняти рішення залишити останніх з будь-ким з батьків - за умови, що це не суперечить інтересам дитини і враховує усі обставин справи.1
4. В Індії та інших колишніх британських колоніях реформи були проведені на грунті судових рішень, в традиціях англійського загального права. Такі реформи не розглядалися як механізм перегляду тих принципів та правил шаріату, які базувалися на прозорих і чітких текстах Корану чи Сунни. Так, верховний суд провінції Лахор чітко визначив ці допустимі межі у справі Курсид Джан проти Фазаля Дада: "Якщо чіткого правила прийняття рішення з цього питання немає ні в Корані, ні в тексті традиції (Сунні)…, суд має право грунтуватися на власних міркуваннях і при цьому, безумовно, повинен керуватися правилами справедливості, рівності та чистого сумління"2 . Суд брав на себе право не погоджуватися лише з поглядами визнаних мусульманських правознавців, але не право відмовитися від застосування правил шаріату, що базуються на зрозумілих та чітких текстах Корану та Сунни.
Зазначені технології реформи права взагалі можна вважати певною модифікацією тлумачення та застосування шаріату. Проте, і це показало життя, вони аж ніяк не зняли самої проблеми, на вирішенняякої були спрямовані, а саме проблеми осучаснення, модернізації ісламського права. Бо фактично незмінними залишилися вихідні принципи шаріату, не відбулося сучасного його переосмислення як життєздатної системи, а, зважаючи на це, всі позитивні моменти, які виникли внаслідок реформ, повинні зникнути, коли шаріатські погляди (чи, як часто їх називають, фундаменталістські) знову наберуть сили. У світлі сучасного ісламського відродження така перспектива стала реальною.
Значним інтелектуальним зрушенням у бік європейської секуляристської моделі побудови суспільного життя стала праця Алі Абд ал-Разіка "Ал-Іслам ва Узул ал-Хукм", що вийшла 1925 року. В ній автор стверджував, що іслам не передбачає концепції халіфату, яка склалася в ісламський традиції. Він пішов і далі, висуваючи ще сміливіші ідеї: іслам взагалі не містить у собі політичного компоненту, а пророк був тільки релігійним та духовним, але не політичним вождем. Згідно з Абд ал-Разіком, у Мухаммеда як релігійного авторитета не могло бути спадкоємця. Тому все, пов'язане із становленням ісламської держави, починаючи з Абу Бакра, першого халіфа, репрезентувало собою іншу, суто політичну форму керівництва і влади3.
Абд ал-Разік не тільки виступав за створення світської держави, але й доводив, що ісламська держава була, по суті, від самого початку світською, а не релігійною. Природним наслідком цієї тези було визнання права за сучасними мусульманськими
Loading...

 
 

Цікаве