WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Інфокомунікаційні технології та розвиток громадянського суспільства - Реферат

Інфокомунікаційні технології та розвиток громадянського суспільства - Реферат


Реферат на тему:
Інфокомунікаційні технології та розвиток громадянського суспільства
Однією з істотних умов формування громадянського суспільства, його політичного й інституційного структурування є інформаційне забезпечення цього процесу. Технологічні досягнення створили принципово нову ситуацію в політичному спілкуванні. При всій продуктивності пошуку потенційних паростків громадянського суспільства в історичному минулому будь-якої країни, не можна не побачити, що найпотужнішим стимулом для його розвитку сьогодні стає імітаційний ефект, індукований розвитком комунікацій. В епоху, коли маклюенівська фраза про "всесвітнє телевізійне село" у всіх на вустах, як ніколи швидко поширюються не тільки ідеї, але й образи, стилі життя, моделі поведінки, системи доцільності, споживчі стандарти тощо. З ними на новий ґрунт потрапляє і насіння цінностей громадянського суспільства.
Плюралістичне громадянське суспільство як фактор демократії
Аналіз політичної теорії, теорії демократії засвідчує утвердження позитивної взаємозалежності між стійкістю, цілісністю демократичного процесу, з одного боку, і здатністю людей формувати громадські асоціації, що гуртують їх навколо спільних цілей та активно залучають до вирішення суспільно-політичних проблем, - з іншого. Як зауважує Р. Даль, демократія вимагає свободи вираження, необхідної для ефективної участі в політичному житті. Щоб прислухатися до думки інших, зрозуміти її, потрібно, перш за все, цю думку почути. "Для того, аби стати компетентними в питаннях суспільного устрою, громадяни повинні мати можливість виражати свої погляди, вчитися одне у одного, брати участь у дискусіях, знати висновки експертів, міркування претендентів на політичні посади, а також думки людей, чиїм оцінкам вони довіряють, одержувати інформацію й з інших джерел" [1]. Якщо ж уся інформація контролюється урядом, то як тоді громадяни зможуть одержувати відомості, необхідні для розуміння тих чи інших питань? Відтак неодмінною умовою формування громадянського суспільства, його розвитку та функціонування є альтернативні джерела інформації, джерела, непідконтрольні урядові та які не служать інтересам якоїсь однієї групи [2].
Кожна демократична країна відчуває потребу в невеликих, розмаїтих політичних утвореннях. Так, навіть у малих за кількістю населення демократичних країнах діє муніципальне самоврядування. У більших країнах формуються системи управління округів, графств, штатів, провінцій, областей тощо. Отже, демократичні країни потребують цілого "асортименту" незалежних асоціацій та організацій, тобто плюралістичного громадянського суспільства. Деякі політологи цілком слушно говорять, що суспільні асоціації, громади є тим моральним орієнтиром, який скеровує людей від індивідуального самовизначення (здатності усвідомити власний інтерес) до колективного самоврядування (здатності брати на себе відповідальність за реалізацію загального блага).
ЗМІ і зменшення обсягу "соціального капіталу"
У західній суспільно-політичній думці вже давно дебатується проблема занепаду "духу громади" і практики сучасної демократії, що виражається в неспроможності добровільних асоціацій формувати й підтримувати колективну ідентичність людей, які населяють єдиний фізичний простір. На думку багатьох дослідників, найочевиднішою ознакою руйнування громадського життя є розпад родини, що, починаючи з кінця 1960-х років, супроводжується постійним зростанням кількості розлучень і неповних сімей. Не забарились і економічні наслідки цього явища: чисельність малозабезпечених громадян різко зросла. Аналізуючи причини занепаду американської родини, Ф. Фукуяма зазначає, що міцні сімейні зв'язки можуть бути причиною ослаблення зв'язків неспоріднених, гальмувати утворення об'єднань, не заснованих на спорідненні. Однак сьогодні американська родина слабшає не через зміцнення інших форм об'єднання. Йдеться про ослаблення усіх цих форм. Відтак значення родини зростає скоріш у міру ослаблення інших форм спільності [3].
У цій ситуації теоретична думка все частіше звертається до категорії "соціального капіталу". Ще на межі 1970-х - 1980-х років ідея "соціального капіталу" як доповнення, необхідного для оптимального функціонування фізичного і людського капіталу, висувалася багатьма авторами. Концептуальний же розвиток вона одержала завдяки працям Дж. Коулмена. У фундаментальному творі "Підстави соціальної теорії" (1990 р.) вчений відзначив, що "соціальний капітал" - це потенціал взаємної довіри і взаємодопомоги, який цілераціонально формується в міжособистісному просторі [4]. На думку Ф. Фукуями, поняття "соціальний капітал" допомагає усвідомити тісний зв'язок між капіталізмом і демократією. В умовах здорової капіталістичної економіки в суспільстві існує достатній соціальний капітал, завдяки якому підвищуються можливості саморегулювання і самоорганізації підприємств, корпорацій, систем комерційних фірм та інших об'єднань. Саме "здатність до самоорганізації необхідна для забезпечення ефективності демократичних політичних інститутів" [5].
Одним із найпослідовніших прихильників теорії "соціального капіталу" є Р. Патнем. "За аналогією з фізичним і людським капіталом, втіленим у знаряддях праці і навчанні, що підвищують індивідуальну продуктивність, - вважає він, - "соціальний капітал" міститься в таких елементах громадської організації, як соціальні мережі, соціальні норми і довіра (networks, norms and trust), що створює умови для координації і кооперації заради взаємної вигоди" [6]. На відміну від капіталу фінансового, "соціальний капітал" у міру його витрачання тільки зростає, оскільки чим інтенсивнішою стає практика кооперації і взаємовиручки, тим міцнішими й ефективнішими стають мережі солідарності, збільшується маса взаємної довіри. "Там, де немає норми і мереж громадянської активності, майбутнє колективної дії туманне. Доля Півдня (Італії) - це сьогодні наочний приклад для "третього світу" і для колишніх комуністичних країн Євразії у їхніх пошуках шляхів еволюції форм самоврядування. Соціальна рівновага, заснована на принципі "завжди ухиляйся, ніколи не бери на себе спільної ноші", ось, можливо, те, що чекає більшість країн, де соціального капіталу недостатньо чи зовсім його не існує. З погляду політичної стабільності, ефективності урядів і навіть самого економічного прогресу соціальний капітал може виявитися фактором важливішим, ніж економічні та людські ресурси. У багатьох колишніх комуністичних країнах громадянські традиції були слабкі ще до приходу комунізму, а тоталітарні режими підірвали і той бідний запас соціального капіталу, що був. Без норм взаємодопомоги, без мереж асоціативності і громадянської відповідальності - аморальна сімейність, клієнтизм, беззаконня, неефективна влада й економічний застій виявляться результатом ймовірнішим, ніж справжня демократизація і

 
 

Цікаве

Загрузка...