WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Інституціалізація молодіжного руху України - Реферат

Інституціалізація молодіжного руху України - Реферат

місцевих молодіжних і дитячих організацій, стати координатором молодіжного руху, мають регіональні представництва, намагаються репрезентувати громадський молодіжний рух України на міжнародній арені. За останні десять років лідируючу роль у цьому напрямі відіграє Український національний комітет молодіжних організацій (УНКМО). Якщо 1992 року до його складу входило 14 всеукраїнських громадських об'єднань молоді, 1997-го - 28 всеукpаїнських молодіжних і дитячих оpганізацій та 19 pегіональних об'єднань, то на початок 2003 року спілка вже об'єднувала 83 всеукраїнські молодіжні і дитячі організацій і мала свої представництва в усіх областях України, до яких входять понад 3 тисячі місцевих об'єднань [13, с. 118].
Водночас у лютому 2003 року 23 всеукраїнські молодіжні громадські організації підписали Декларацію про створення Національної ради молодіжних організацій України (НРМОУ). У жовтні того ж року НРМОУ було зареєстровано Мінюстом України. На сьогодні офіційний комплект документів на вступ до спілки подали 33 організації.
Дев'ята група питань, вирішення яких сприятиме становленню та розвитку українського молодіжного руху, пов'язана з проблемами фінансування його діяльності.
Хоча, відповідно до чинного законодавства, бюджет молодіжних і дитячих громадських організацій має формуватися переважно за рахунок членських внесків, добровільних пожертвувань, отриманих від юридичних чи фізичних осіб на статутну діяльність цих організацій, проте державним органам дозволяється виділяти їм дотації і субсидії, надавати у безплатне користування будинки, споруди, земельні ділянки та інше майно, необхідне для здійснення їх статутної діяльності. Органи виконавчої влади, місцевого самоврядування можуть також делегувати молодіжним і дитячим організаціям повноваження щодо реалізації відповідних програм і заходів і в цьому випадку надавати їм фінансову та матеріальну допомогу, здійснюючи контроль за цільовим використанням виділених коштів. 2002 року з державного бюджету було виділено 8,3 мільйона гривень, які були спрямовані на виконання молодіжними та дитячими організаціями загальнодержавних програм стосовно дітей та молоді. З місцевих бюджетів було надано фінансову допомогу на здійснення понад 270 програм і заходів молодіжних і дитячих організацій [10, c. 81].
Це особливо важливо, якщо враховувати, з одного боку, злиденну матеріальну базу майже всіх громадських молодіжних та дитячих об'єднань, постійну їх фінансову скруту, нерозвиненість організаційних структур на місцях, нестачу підготовлених кадрів для роботи з молоддю. З другого ж боку, такий підхід відповідає практиці розвинених країн Заходу. Так, наприклад, в США, незважаючи на величезну кількість фондів і корпоративних спеціалізованих програм, урядовий бюджет все ще залишається головним джерелом фінансування некомерційних організацій і вдвічі перевищує обсяги приватних пожертвувань [11] .
Однак такий підхід становить і певну соціальну небезпеку. Практика країн Західної Європи свідчить, що розвиток програм соціального забезпечення призвів до фактів масового і самовідтворювального прошарку утриманців, які живуть винятково за рахунок допомоги за бідністю і не здатні ні на що інше, окрім отримання соціальної допомоги [18, с. 61]. І хоча реалії суспільного життя України далекі від тих, які склалися на Заході (2001 року у зведеному бюджеті було виділено на молодіжні програми і заходи 64353 тисячі гривень, що у багато разів більше, ніж це було 1994 року (1662 тисячі гривень), проте ці видатки склали лише 0,12 % зведеного бюджету [13, с. 145]), але і в Україні, на наш погляд, поряд з участю держави в реалізації молодіжних програм, необхідно розвивати корпоративну допомогу, тобто підтримку членів спільнот за рахунок самих спільнот, зокрема корпорацій як прогресивних об'єднань. Наприклад, молодих вчених - за рахунок наукових фондів, студентів - освітніх, співробітників - підприємницьких фондів тощо.
Десятий блок проблем інституціалізації українського молодіжного руху пов'язаний з тим, що, незважаючи на те, що в цілому молодіжні та дитячі організації як соціальний інститут користуються досить високою довірою серед молоді (якщо у травні 2000 року різною мірою про них знав 31 % молоді, то у червні 2002 року - 61 %), все ж таки про діяльність конкретних організацій молодь знає дуже мало. Більше того, за даними соціологічних досліджень, 2002 року порівняно з 1993 роком навіть збільшилася кількість молоді, яка нічого не відає про їхню діяльність. Наприклад, якщо 1993 року про роботу Українського національного комітету нічого не знали 60 % молоді, то 2002 року - 76 %, Української скаутської організації "Пласт" - відповідно 48 і 75 %, Союзу українського студентства - 38 і 66 %. У першу чергу це пояснюється недостатньою активністю, пропагандистською діяльністю самих громадських організацій молоді. Про це свідчить, зокрема, приклад Всеукраїнської молодіжної організації "Нова генерація". Хоча вона, порівняно з іншими молодіжними організаціями, не є наймасовішою, але її активна участь у передвиборчій кампанії 2002 року спричинила те, що вона стала найвідомішою з усіх молодіжних організацій: про неї нині нічого не знає лише 48 % молоді, тоді як 1993 року таких було 69 %, а у вересні 2001 року, напередодні виборчої кампанії, - 71 %. Популярність ВМО "Нова генерація" зросла не стільки завдяки активізації практичної роботи з молоддю, скільки за рахунок залучення до передвиборчої боротьби та інтенсивної політичної реклами [13, с. 111].
Разом з тим, значніпереміни відбулися в інформаційному полі молодіжного руху України, і, на жаль, не в кращий бік. На початку 90-х років вийшли з підпорядкування ЛКСМУ, а потім СМОУ всі молодіжні видання. Деякі з них отримали статус загальномолодіжних, наприклад, колишній орган ЦК ЛКСМУ "Молодь України" стала загальнополітичною молодіжною газетою з такою ж назвою. Інші змінили орієнтири своєї діяльності чи зовсім припинили роботу. З'явилися нові молодіжні, дитячі видання. Так, за даними Державного комітету телебачення і радіомовлення України, на 15 лютого 2003 року в Україні зареєстровано 174 молодіжні друковані видання. Проте лише близько 10 % з них виходять хоча б раз на тиждень, решта - один раз на місяць або й квартал. У деяких областях зареєстровано лише 1 - 2 видання. Молодіжна тема практично не представлена на телебаченні, кількість українських молодіжних інформаційних ресурсів в Інтернеті складає не більше 0,03 % [19].
І, нарешті, необхідно сказати про вплив співпраці державних органів з громадськими молодіжними та дитячими об'єднаннями на процес інституціалізації українського молодіжного руху. Важливим напрямом цієї співпраці, який позитивно і дуже дієво впливає на розвиток молодіжного руху, є розроблення та прийняття відповідної законодавчо-нормативної бази. За роки незалежності в Україні в цій сфері проведено значну роботу, і наша законодавчо-нормативна база зараз є однією з найкращих на пострадянському просторі.
Право молоді і дітей на об'єднання в самостійні громадські молодіжні та дитячі організації, статус цих організацій визначається, зокрема, законами України "Про об'єднання громадян", "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", "Про молодіжні та дитячі громадські організації", "Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004 - 2008 роки", "Про охорону дитинства". На сприяння розвиткові молодіжного руху націлені Укази Президента України: від 3 грудня 1995 року "Про Національну раду з питань
Loading...

 
 

Цікаве