WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Інституціалізація молодіжного руху України - Реферат

Інституціалізація молодіжного руху України - Реферат

України (особливості регіонального розвитку)" (1995 - 1997 рр.), "Особливості становлення та розвитку молодіжного руху в Україні на етапі формування нової державності" (1995 р.), "Основні тенденції та особливості розвитку молодіжного руху в Україні за сучасної доби" (1997 р.), "Молодіжний рух в Україні - 2002: Довідник" (2002 р.).
У дослідженнях, проведених працівниками ДІПС спільно з іншими науковцями, зроблено спробу як теоретично обґрунтувати нові підходи у вивченні молодіжного руху як важливого суспільного явища, так і дати якнайширшу інформацію про процес інституціалізації молодіжного руху країни, діяльність молодіжних і дитячих організацій, їх співпрацю з державними органами.
Вивчаючи молодіжний рух, необхідно враховувати, що він є непростим соціальним явищем і, як мінімум, складається з організованої молоді, яка юридично оформлена у громадські об'єднання, та неформальної самоорганізованої молодіжної ініціативи, "молодіжної субкультури", які взаємно доповнюються.
І хоча, за даними фахівців, лише 2 - 3 % української молоді перебуває в офіційно зареєстрованих молодіжних організаціях, а натомість понад 25 % знайшли місце у неформальних об'єднаннях [7], автор статті все ж вважає, що серцевину, найбільш дієву частину молодіжного руху складають громадські об'єднання молоді, які зареєстровані та діють відповідно до чинного законодавства і у тісній взаємодії з державними органами, і, в першу чергу, прагнуть вирішувати важливі соціальні проблеми молодих людей, сприяють їх соціалізації у відповідних соціально-економічних умовах розвитку суспільства, його політичної системи, традицій, культури - тобто всього, що відрізняє наше суспільство від інших. Отож у статті йтиметься про процес інституціалізації саме цієї частини сучасного українського молодіжного руху.
Зруйнування на початку 90-х років піонерської і комсомольської організацій та невизначеність конкретної мети суспільного розвитку і необхідної соціальної бази для заснування об'єднань молоді у відповідності до цілей соціальних перетворень в країні сприяло появі низки проблем при становленні і розвитку молодіжного руху нового типу. До основних питань інституціалізації молодіжного руху 90-х років ХХ - початку ХХІ століття можна зарахувати такі.
По-перше, серед основних інститутів соціалізації підростаючого покоління саме громадським молодіжним і дитячим організаціям молоді люди виявляють досить високу довіру. Так, соціологічне дослідження, проведене Державним інститутом проблем сім'ї та молоді у травні 2000 року, засвідчило, що громадським молодіжним і дитячим об'єднанням "повністю довіряють" та "скоріше, довіряють, ніж ні" 28 % молодих українців віком 14 - 28 років. У грудні цей показник підвищився до 37 %, у червні 2002 року - до 40 %. Серед запропонованих у вересні 2002 року для оцінки основних категорій громадських об'єднань найвище були оцінені саме молодіжні та дитячі організації: їм висловили довіру 54 % опитаних, тоді як жіночим організаціям - 43 %, релігійним об'єднанням - 36 %, профспілкам - 20 %, а політичним партіям - лише 10 % (8, с. 157 - 158).
По-друге, визначальною рисою сучасного молодіжного руху України є його демократичність за характером створення та діяльності: переважна більшість молодіжних і дитячих об'єднань сформована самою молоддю. Демократичність забезпечується ще й тим, що чинне законодавство практично знімає всі обмеження, які існували раніше, на створення юначих об'єднань (за винятком деструктивних, кримінального характеру). Це підтверджує Закон України від 1 грудня 1998 року "Про молодіжні та дитячі громадські організації", в якому, зокрема, сказано: "Молодіжні та дитячі громадські організації утворюються і діють на засадах добровільності, рівноправності їх членів, самоврядування, законності та гласності" [9, с. 129].
По-третє, сучасний молодіжний рух відзначається великою кількістю різнопланових за напрямками діяльності і політичними уподобаннями громадських молодіжних організацій. Так, з року в рік зростає кількість всеукраїнських молодіжних та дитячих об'єднань (див. графік 1), упродовж останніх п'яти років утричі зросла кількість таких місцевих організацій [10, с. 82].
Четвертою особливістю інституціалізації українського молодіжного руху є поглиблення процесу становлення структур громадських молодіжних та дитячих об'єднань на місцевому рівні: на початок 2003 року було зареєстровано 2800 обласних та районних організацій, тоді як наприкінці 1998 року їх було трохи більше 1500. Якщо ж взяти до уваги ще й регіональні структури всеукраїнських об'єднань, то загальна кількість місцевих громадських молодіжних і дитячих об'єднань на початок 2003 року становила понад 4,5 тисячі [8, с. 159].
Графік 1
Кількість всеукраїнських громадських молодіжних і дитячих організацій, зареєстрованих відповідно до чинного законодавства, станом на 1 січня кожного року (за даними Держкомсім'ямолоді)
Процес регіоналізації, зростання місцевих організацій в цілому є позитивним явищем, оскільки сприяє загальному спрямуванню соціальної політики, наближує молодіжні і дитячі громадські об'єднання до особи. Це відповідає і загальносвітовим тенденціям. Наприклад, у Данії - 86 %, Німеччині, Великобританії, Бельгії - 60 % членів молодіжних організацій працюють саме в таких структурах [11, с. 90].
Однак масштаби поширення громадських молодіжних і дитячих об'єднань у різних регіонах неоднакові. Наприклад, якщо на обласному рівні у Дніпропетровській області на кінець 2002 року діяло 86 громадських молодіжних та дитячих об'єднань, у Запорізькій - 63, у Закарпатській - 62, у Житомирській - 56, то у Харківській - 8, Сумській - 3.
Характерною рисою розвитку молодіжного руху на регіональному рівні є також те, що функціонування громадських організацій є короткотерміновим за часом їх існування, нерідко спонтанним є процес їх утворення та завершення діяльності. Даючи деякій частині молоді позитивний досвід організаційної, громадсько-політичної діяльності, більшість організацій не може суттєво впливати на вирішення регіональних проблем юнаків і дівчат, реалізацію соціальних інтересів молодого покоління. Так, наприклад, у Запорізькій області 2002 року діяло 63 молодіжних і дитячих обласних громадських організацій, з них лише 6 з 15, які були зареєстровані 1997 року. В Івано-Франківській області серед 33 таких було 7 з 15. У Закарпатській - 2002 року серед 60 зареєстрованих міських та районних організацій залишилася лише 1 з 9, що діяли 1997 року, у Хмельницькій - з 64залишилося лише 11 з 21, що діяли 1997 року [12].
П'ятою проблемою інституціалізації українського молодіжного руху є те, що хоча кількість громадських молодіжних та дитячих об'єднань продовжує зростати, проте вони невеликі за складом. Свобода вибору молодою людиною своєї організації на нинішньому етапі проявляється для більшості як свобода не обирати жодної. Це підтверджують матеріали соціологічних досліджень. Так, за даними моніторингового дослідження громадської думки населення України, що проводиться Державним інститутом проблем сім'ї та молоді з 1992 року, у травні 1993 року 3,5 % молодих людей заявили, що є членами громадських молодіжних організацій, у червні 1994 року - 1,4 %, у жовтні 1995 року - 5,3 %, у вересні 1999 року - 3 %, у травні 2000 року та червні 2002 року - по 2 %. У травні 2000 року та в червні 2002 року ще по 2 % молодих людей відповіли, що іноді відвідують окремі заходи, організовані молодіжними організаціями. Отже, можна стверджувати, що в країні
Loading...

 
 

Цікаве