WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Інституціалізація молодіжного руху України - Реферат

Інституціалізація молодіжного руху України - Реферат


Реферат на тему:
Інституціалізація молодіжного руху України
В останні роки український молодіжний рух пройшов складний шлях у своєму розвитку, перетворюючись на дієву складову структур самоорганізації українського суспільства. Він все активніше заявляє про себе в алгоритмі суспільного життя країни як учасник формування та реалізації молодіжної політики. Автор статті ставить за мету проаналізувати основні проблеми інституціалізації сучасного молодіжного руху України.
У Посланні Президента України до Верховної Ради України "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році" підкреслюється, що початок третього тисячоліття ознаменував завершення початкового етапу творення української держави. Суспільство зазнало радикальних, всеохоплюючих перетворень. В країні, зокрема, викристалізувалися елементи нової соціальної структури і громадянського суспільства.
Нині Україна вступила в новий, другий етап свого розвитку, стратегічним завданням якого у системній трансформації суспільства є перетворення її (не декларативно, а за глибинним змістом державного буття) на сучасну європейську державу, яка б, синтезувавши кращі національні традиції, долучилась до європейських і світових процесів, адекватно відповідала на виклики глобалізації. Серед основних завдань, які необхідно здійснити у цій справі, визначається й необхідність активного формування розвиненого громадянського суспільства, оскільки нинішня політична система країни покищо не забезпечує належної ролі та впливу його інститутів на розвиток політичних і соціально-економічних процесів, не сприяє формуванню механізмів ефективного контролю за діями влади. Хоча нині об'єднання громадян функціонують практично в усіх сферах суспільного життя (якщо 1992 року діяло лише 158 всеукраїнських, міжнародних легалізованих громадських об'єднань, то 2002 року - уже 1839), однак їх здатність захищати суспільні інтереси є недостатньою. За даними соціологічних досліджень, тільки близько 3 % громадян є членами громадських організацій [1, с. 13-14, 18, 24, 437].
Необхідно відзначити, що проблема інституціалізації громадських рухів турбує не тільки країни, що виникли на теренах колишнього СРСР, а й країни Західної Європи та Північної Америки. У суспільствах, що увійшли в епоху постмодерну, спостерігається процес зростання самостійності, автономії, індивідуальності людини поряд з підвищенням відповідальності її за власну поведінку. Одним з проявів цієї тенденції, починаючи з 80 - 90-х років, стало зростання аномічного індивідуалізму (Е. Гіденс) [2, с. 77], самотності, наслідком якої є підвищення споживання наркотиків, депресії, зниження продуктивності праці (Е. Тоффлер) [3, с. 323 - 329).
Нові тенденції в суспільному житті змусили соціологів, політологів, економістів переглянути своє ставлення до проблем соціальних інститутів та інституціалізації. Якщо інституціоналізм класичної соціології (Е. Дюркгейм, Т. Парсонс) приділяв первинну увагу дії колективів, груп, то представники постмодернізму (З. Бауман, Н. Луман, Д. Роуз, І. Хабермас, Ф. Хайєк) в центр уваги поставили незалежного індивіда, який керується власними інтересами, вирішує сам, членом яких колективів йому вигідно бути [4, с. 5 - 7]. Окрім того, якщо класичний інституціоналізм дотримувався формули "інститут первинний, індивід вторинний", то соціологи постмодерну додержуються принципу "індивіди первинні, інститути вторинні".
У перехідних суспільствах з їх плюралізмом форм власності, торговельно-грошовими відносинами, розвитком демократії проблема інституціалізації структур третього сектора, у тому числі молодіжного руху, постає не менш гостро. Останнім часом опубліковано низку актуальних досліджень з питань розвитку, інституціалізації молодіжного руху на сучасному етапі в сусідніх з Україною країнах, зокрема в Російській Федерації. На особливу увагу заслуговують праці І. Ільїнського, В. Лукова, А. Ковальової, Ю. Волкова, В. Добренькова, Ф. Кадарії, І. Савченка, В. Шаповалова [5]. Прикладом актуальності для України цього питання може бути гостра дискусія, яка точилася в ЗМІ у зв'язку з публікацією на початку 2002 року в газетах "Факты и комментарии", "Зеркало недели", "День" статей на той час Глави Адміністрації Президента України В. Литвина щодо перспектив розвитку громадянського суспільства [6].
Що стосується молодіжного руху в Україні, то, незважаючи на те, що він має глибокі корені, вивчення проблем його розвитку все ще перебуває в зародковому стані. Ще немає ґрунтовних досліджень процесу інституціалізації молодіжного руху, визначення місця і ролі молодіжних об'єднань у системі політичної організації суспільства. Серед невеликої кількості книг, дисертацій, статей, присвячених різним аспектам цієї теми, на особливу увагу заслуговують праці О. Корнієвського та В. Якушика "Молодіжний рух та політичні об'єднання в сучасній Україні" (1997 р.) та В. Кулика, Т. Голубицької, О. Голубоцького "Молода Україна: сучасний організований молодіжний рух та неформальна ініціатива. Дослідження" (2000 р.).
Останнім часом дещо пожвавилася дослідницька робота щодо молодіжного руху на регіональному рівні. Зокрема, заслуговують на увагу такі книги, як "Молодіжний рух Києва: Інформаційний збірник" (2000 р.), "Довідник молодіжних організацій Донеччини" (1998 р.), "Реалізація державної молодіжної та сімейної політики в Одеській області через взаємодію з громадськими формуваннями (з досвіду роботи)" (2003 р.), "Молодіжний громадський рух Києва" (2003 р.). Проте ці видання носять переважно довідковий характер і не містять аналітичних матеріалів про розвиток громадського молодіжного руху.
На цьому тлі досить вагомими є дослідження з історії та сучасного стану українського молодіжного руху, підготовлені протягом 1991 - 2003 років Державним інститутом проблем сім'ї та молоді (з 1991 по 1997 рік - Український НДІ проблем молоді, а з 1998 по 2001 рік - Український інститут соціальних досліджень). Найґрунтовнішими з них є: "Український молодіжний рух у ХХ столітті (історико-політологічний аналіз основних періодів" В. Головенька (1997 р.), "Молодіжна політика в Україні: проблеми оновлення" М. Головатого (1993 р.), "Український молодіжний рух: історія та сьогодення" В. Головенька, О. Корнієвського (1994 р.), збірники "Молодіжний рух України: історія та сучасність" (1997 р.) та "Молодіжний і дитячий рух в Україні: історія та генезис" (1993 р.), довідник у двох томах "Молодіжний рух в Україні" (1998 р.).
Інформативний матеріал про становлення молодіжного руху та державної молодіжної політики в Україні на сучасному етапі міститься у відповідних розділах щорічних доповідей "Про становище молоді в Україні", підготовлених та виданих Державним інститутом проблем сім'ї та молоді за підсумками 1997 - 2002 років зокрема, в щорічній доповіді Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України про становище молоді в Україні (за підсумками 2001 р.) "Нове покоління незалежної України (1991 - 2001 роки)", де подано узагальнюючий матеріал задесять років незалежності країни.
Крім того, впродовж останніх дванадцяти років в Інституті реалізовано низку науково-дослідних проектів з проблем молодіжного руху. Серед них: "Сучасні тенденції та генезис розвитку молодіжного руху в Україні" (1992 р.), "Історичний досвід становлення та сучасні тенденції розвитку молодіжного руху в Україні" (1993 р.), "Правова інституціалізація українського молодіжного руху: історія та сучасність" (1994 - 1995 рр.), "Генеза молодіжного руху
Loading...

 
 

Цікаве