WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Інститут президентства: походження та сутність феномена - Реферат

Інститут президентства: походження та сутність феномена - Реферат

винних" [5]. Роздумуючи над тим, який президент потрібен США, А. Гамільтон зауважував: "Плюралізм виконавчої влади позбавляє народ двох найбільших засобів безпеки, якими він може володіти… По-перше, стримуванням з боку громадської думки, яка втрачає свою ефективність в результаті того, що осуд за погану політику доводиться розподіляти між кількома особами, й незрозуміло, хто саме повинен бути засуджений; і, по-друге, можливості легко і чітко з'ясувати провину довірених осіб, якщо вонитого заслуговують" [6]. А. Гамільтон вказав і ще на одну суттєву й привабливу для народу особливість одноосібної виконавчої влади: її "легше обмежувати, коли вона перебуває в одних руках". Примноження ж "людей виконавчої влади" є небезпечним, а не "спиятливим для свободи" [7]. Зрозуміло, що попередження А. Гамільтона (ідеолога "буржуазної демократії") мало цікавили ідеологів соціалізму, що зумовило (стало підгрунтям) для постання феномена "колегіального" президента.
За таких обставин різними виявилися й особливості ставлення з боку суспільства до президентів та наслідків їх діяльності. На скрижалях історії залишилися імена Дж. Вашингтона, Ш. де Голля, В. Гавела як приклади інтелектуальної ефективності президента, його сумлінного служіння своїй нації, захисту її інтересів.
Залишилися в історії й інші "зразки", суть яких далеко не однозначна. Так, впродовж десятиліть, починаючи з 1945 року, президентом В'єтнаму був Хо Ши Мін. Стосовно нього Фам Ван Донг свого часу патетично запитував: "Що в Долині Тростини красивіше від лотоса? Що у В'єтнамі прекрасніше від імені Хо Ши Мін?" І констатував, що "життя президента… чисте, як світло" [8]. Однак стверджувати, що цей лідер, перетворений для свого народу за допомогою інформаційно-ідеологічних маніпулятивних технологій на ідола, зробив життя цього народу чистим, як світло, напевно, буде проблематичним завданням для будь-якого неупередженого поціновувача.
Звернемо увагу й на інші "зразки президентства". Понад 80 років мексиканці регулярно обирають президента, наділяючи його широкими, фактично диктаторськими повноваженнями. Однак - тільки на один термін. І жоден президент з тієї чи іншої нагоди не порушив конституцію і не залишився на посту на ще один термін. Свої особливості має інститут президентства в Індонезії: сім'я Сухарто, а точніше - президентський олігархічний клан, як стверджували ЗМІ, володів активами, що дорівнювали половині ВНП країни. Однак при цьому доходи на душу населення за три десятиліття виросли в середньому в 10 разів, а кількість людей, які жили за межею бідності, за той же період зменшилася утричі. Це дозволяє дослідникам зауважувати: олігархії, очолювані президентами, надто відрізняються одна від одної, щоб зводити їх до спільного знаменика [9].
Загалом, аналізуючи історичні іпостасі того, що претендувало на оприсутнення під виглядом президентства, варто пам'ятати, що, по-перше, різними були способи приходу до влади президентів (в результаті всенародного обрання на альтернативній чи безальтернативній основі, державного перевороту, призначення і самопризначення чи успадкування посади). По-друге, різним був і є час перебування на посаді: від терміну, закріпленого в конституції країни (як правило, 4 - 8 років) або до моменту проголошення імпічменту чи передчасної смерті президента й аж до безкінечності (пожиттєво). Різними, по-третє, були й особливості перебування на посаді та подальші долі переобраних чи повалених президентів. Президентство одних (приміром, Ф. Д. Рузвельта) перетворювалося на тріумф. Інших - на прокляття (Н. Чаушеску).
Отже, те, що іменується президентством, насправді є дуже різним за формою і змістом. Під дахом цього політичного інституту можуть "мешкати" державні мужі-велети, але й можуть ховатися різного роду авторитарні правителі, тип правління яких продуктивніше аналізувати не в контексті представницької демократії, але бонапартизму чи, приміром, каудилізму тощо.
Окремий інтерес для дослідників інституту президентства становить напівпрезидентська форма правління. Однак звернімо увагу, що на сьогодні в колах західних вчених не існує єдиної точки зору на суть напівпрезидентської (змішаної) республіки й, відповідно, не існує чіткого розмежування держав з напівпрезидентською й парламентською формою правління. Про це свідчать, зокрема, праці таких дослідників, як М. Дюверже, М. Шугарт, Дж. Кейрі, Дж. Сарторі, котрі впродовж двох останніх десятиліть ХХ століття доклали значних зусиль для з'ясування сутності й розмежування систем влади. Наслідком проведеного ними аналізу стало те, що до напівпрезидентських (змішаних) республік відносять Веймарську республіку в Німеччині (1919 - 1933 рр.), П'яту республіку у Франції. Як напівпрезидентські розглядються Португалія (1976 - 1982 рр.) і Шрі-Ланка (з 1978 р.), Фінляндія (з 1919 р.). А от з такими зразками систем влади, як в Австрії, Ісландії, Ірландії, виникали труднощі: президенти в цих країнах функціонують, однак, як вважав, приміром, М. Дюверже, лише як символічні керівники [10]. Та якщо М. Дюверже відносив згадані країни до напівпрезидентських республік, то Дж. Сарторі - до парламентських.
Загалом проблеми у класифікації виникають з кількох причин. По-перше, визначаючи систему влади, дослідники замислювалися: слід брати до уваги положення, закладені в конституції стосовно облаштування структур влади, чи аналізувати реальний механізм, реальні повноваження і межі діяльності президента? Зрозуміло, що більший інтерес викликає реальне життя, реально діючі механізми влади. Але, звісно, треба прагнути усвідомити й причини та наслідки, так би мовити, відходу від конституції, якщо це відбувалося. Відтак завдання науковця - вловити ситуацію, коли конституція впродовж років чи навіть десятиліть залишалася незмінною, однак система влади змінювалася так чи інакше.
По-друге, виділяючи напівпрезидентську систему правління як відмінну від президентської й парламентської системи, дослідники прагнули визначити її характерні риси, й тут намітилися різні підходи. М. Дюверже вважав, що суть напівпрезидентської форми правління полягає в тому, що парламентська й президентська фази правління просто чергуються [11] (явище деміпрезидентства). Дж. Сарторі ж заперечує, оскільки сутність напівпрезидентської форми правління полягає, насамперед, у тому, що влада в ній ділиться, тобто в державі існує "двоголова" виконавча влада. Місце має своєрідне двовладдя, уособлюване президентом і прем'єр-міністром. І, в залежності від конфігурації більшості, влада не
Loading...

 
 

Цікаве