WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Інститут президентства в Україні: стан і перспективи досліджень - Реферат

Інститут президентства в Україні: стан і перспективи досліджень - Реферат

"інститут президента" (як державного органу). Політологи, вживаючи перше поняття, ухиляються від визначення його суті або використовують орієнтири, запропоновані юристами.
На нашу думку, продуктивніше було б звернутися до соціологічних підходів. Згідно з ними, "соціальний інститут" (у тому числі й "політичний інститут") набуває розширеного, так би мовити, трактування і стає більш ємким поняттям. Він визначає широкий спектр соціально регульованої та організованої поведінки людей (стійкий комплекс формальних і неформальних правил, принципів, норм, настановлень, які регулюють різні сфери людської діяльності та організовують їх в систему ролей і статусів,утворюючи соціальну систему [34]). Доцільно використовувати й методологічні розробки щодо сутності поняття "політичний інститут", запропоновані західними політологами (наприклад, Г. О'Донеллом).
Наявність посади президента в структурі влади є чинником, який ускладнив розуміння науковцями й політиками суті форми правління в Україні. Спектр точок зору щодо особливостей форми правління надзвичайно широкий. Пропонується кілька варіантів-висновків: Україну визначають або як "президентську", або як "напівпрезидентську", або як "змішану" чи "президентсько-парламентську" республіку. Поверхнева, так би мовити, причина такого "різночитання" полягає в тому, що в Конституції України законодавець не закріпив Президента за жодною з гілок влади. Сутнісна ж - у тому, що дослідники, користуючись термінологогією, розробленою в західній науці, вкладають у неї нові смисли, не вдаючись до жодних пояснень.
З урахуванням західного "наповнення" терміна, Україна не є президентською республікою хоча б тому, що одним із критеріїв президентської республіки є те, що Президент очолює виконавчу владу (як у США). Як не є й напівпрезидентською (змішаною), адже в ній Президент має поділяти функції (в межах знову ж таки виконавчої гілки влади) з Прем'єр-міністром.
Що ж до такого поняття, як "президентсько-парламентська" республіка (чи "парламентсько-президентська"), то це поняття є науково неспроможним для характеристики демократичної республіки, оскільки констатує поділ влади між двома "центрами". При цьому один з "центрів" неодмінно домінує. (В такому випадку доцільніше говорити про одну з форм авторитарного, а не демократичного режиму). Слід відзначити, що "термінологічне сум'яття" характерне й для аналізу українськими дослідниками форм правління в країнах, приміром, Західної Європи.
Що ж до практичних політиків, то їхнє "політичне" невігластво спричиняє прямі маніпуляції свідомістю електорату. Адже розгляд, наприклад, президентської форми правління "як нижчої форми організації держуправління (якщо оцінювати з позицій демократії)" [35], як і твердження, що "парламентсько-президентська модель є перехідною до парламентської", не витримує жодної критики. Президентська республіка, як свідчить досвід США, може бути такою ж демократичною формою правління, як і змішана чи парламентська. Як може вона бути й далекою від демократії (декларується демократія, а правління здійснюється авторитарними методами). Що ж до "перехідності" "парламентсько-президентської" моделі як етапу на шляху до парламентської, то, як вказувалося, західні аналітики не відшукали такої форми правління в демократичному світі.
Серед інших питань, які вимагають уваги дослідників, є питання, пов'язанні з прискіпливим вивченням впливу Президента на пострадянське впровадження принципу розподілу влади, на темпи й ефективність інституціоналізації політичної влади в Україні та консолідацію українського політикуму. Необхідний (поза будь-якими вузькоідеологічними рамками) аналіз президентських ініціатив (наприклад, підстав, на основі яких український парламент міг би бути трансформований у двопалатний), методів керівництва (приміром, створення численних структур "при Президентові", проведення акцій "під патронатом Президента") та президентської риторики в тих чи інших випадках (наприклад, суджень щодо того, чому б українському Президентові не дозволяти собі вчинків, які дозволяє собі президент США).
Повчальним, думається, буде й компаративний аналіз внутрішньої і зовнішньої політики перших українських президентів, реконструювання особливостей соцільно-політичних настроїв народу (в яких віддзеркалилася підтримка чи байдужість, страх чи спротив) як реакції на ті чи інші дії, вчинки, наслідки впроваджуваної українськими "президентами меншості" (обраними за результатами голосування у другому турі) політики. Урахування феномена "президент меншості" буде доцільним й у випадку, коли побажаємо збагнути засади конфліктогенного потенціалу інституту президентства в Україні. Цю проблему варто розглядати й крізь призму виконання/невиконання Президентом функцій гаранта Конституції.
Об'єктивний, неупереджений аналіз як окреслених, так і інших питань підведе до розуміння ключового з них - визначення оптимального статусу Президента в українському соціумі, обгрунтування доцільних меж його компетенції та встановлення переліку виконуваних ним політичних функцій.
Література:
1. Див., наприклад: Авакян С. А. Президент Российской Федерации: эволюция конституционно-правового статуса // Вестник Московского университета. - Серия 11. Право. - 1998. - №1;
2. Арутюнян Г. Г. Институт Президента Республики Армения (сравнительно-правовой анализ). - Ереван, 1996;
3. Джунусова Ж. Х. Республика Казахстан: Президент. Институты демократии. - Алматы: Жеты Жаргы,1996. - 208 с.;
4. Елисеев Б. П. Институт президента Российской Федерации. - М., 1992;
5. Майлыбаев Б. А. Становление и эволюция института президента республики Казахстан: проблемы, тенденции, перспективы (опыт политико-правового исследования): Монография. - Алматы: изд-во "Арыс", 2001. - 532 с.;
6. Мшавонян Г. А. Президентская власть и разделение властей в полупрезидентской республике: опыт Армении // Государство и право. - 2000. - №1. - С. 87 - 97;
7. Окуньков Л. А. Президент Российской Федерации. Конституция и политическая практика. - М., 1996 та ін.
8. Шевцова Л. Ф. Смена Режима или Системы? // Полис. - 2004. - №1. - С. 47.
9. Лукин А. В. Диктатура и жизнь // Там же. - С. 14.
10. Шестопал Е. Б. Авторитарный запрос на демократию, или Почему в России не растут апельсины // Там же. - С. 28.
11. Ганапольский М. Монархия нужна России, как воздух // http://ng.ru/politics/2004-05-25/2_monarchy.html
12. Дмитренко Г., Лунев И. Нужен ли Украине "просвещенный монарх"? // Персонал. - 1998. - №6. - С. 39 - 43.
13. Мороз О. О. Політична анатомія України. - К.: Парламентське видавництво, 2004. - С. 300.
14. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве