WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Інститут президентства в Україні: стан і перспективи досліджень - Реферат

Інститут президентства в Україні: стан і перспективи досліджень - Реферат


Реферат на тему:
Інститут президентства в Україні: стан і перспективи досліджень
З унезалежненням України почався складний і суперечливий процес творення інститутів національної державності. Серед нових владних структур одним з перших, 1991 року, постав інститут президентства. Відтоді статус, правове поле та різні аспекти діяльності Президента, здійснюваної ним політики привертають пильну увагу науковців. Відтак на сьогодні вже нагромаджено значний фактаж та напрацьовано більш-менш об'ємний аналітичний матеріал стосовно функціонування інституту президентства.
Інтерес до новопосталого інституту влади проявляють не тільки українські дослідники, а й вчені інших колишніх республік СРСР [1]. Розвідки, з якими вдалося познайомитися, виконано у Вірменії, Білорусі, Казахстані та Росії. Враження від них далеко не однозначні. Для переважної їх більшості (зокрема, білоруських і казахстанських) характерна констатація фактів та, сказати б, "м'який" (у стилі "президент - Батько і Геній") аналіз наслідків запровадження інституту президентства, особливістю якого є обгрунтування "доцільності", "оптимальності", "перспективності" політики того чи іншого президента, котрий владарює вже кілька конституційних термінів.
Дещо інша ситуація в Росії. Там науковці, відчуваючи специфіку моменту, проводять грунтовні, гостро критичні по відношенню до структур і політики президента В. Путіна дослідження (про що свідчать, приміром, публікації в журналах "Власть", "Общественные науки и современность", "Полис"). У них прямо вказується, що в країні "виборне самодержавство поступилося бюрократично-авторитарному режиму" [2], що В. Путін прийшов "всерйоз і надовго", що його керована демократія ще не виявила своєї справжньої сутності, не заявила про себе, так би мовити, на повен голос. А відтак відзначається, що тільки поки що газети "пишуть, що хочуть", "садять без суду й слідства" тільки декого з олігархів (які "зарвалися"), що кордони ще відкриті, що ще діє "кілька політичних партій" [3]. Проте одночасно звучать й інші, сказати б, заспокійливі твердження, суть яких зводиться до того, що в Росії (на відміну від Західної Європи) "можлива інша - неліберальна - форма демократії" [4]. Для декого будь-яка демократія є загалом неприйнятною. Такі політики й політологи прагнуть відродити та зміцнити в масовій свідомості імперську ідею, заводячи мову про необхідність творення "ліберальної імперії", або без обмовок заявляють, що "монархія потрібна Росії, як повітря" [5].
Для нас у цій ситуації цікаво, що в російській науковій, науково-публіцистичній літературі спостерігається плюралізм думок, позицій, тверджень. Дехто з російських дослідників ніби припускає, що "кисень невдовзі буде перекрито", відтак працює багато, чесно, без недомовок. Інші ж готові сприйняти, зрештою, "демократію" (чи те, що так називатиметься) в тому вигляді, в якому її запропонує президент, або, навпаки, робити все, аби суспільство відійшло від демократичного облаштування влади як можна швидше й далі.
З урахуванням такої ситуації закономірно постає питання: в якому стані нині дослідження інституту президентства в Україні? Відтак, метою цієї статті є спроба охарактеризувати джерельну базу досліджень проблеми функціонування інституту президентства в Україні, аналіз ступеня та наслідків осягнення проблеми вітчизняними дослідниками і, зрештою, визначення кола питань, які потребують ретельного осмислення в подальшому.
Публікації стосовно інституту президентства в Україні можна поділити на дві групи. До першої віднесемо різні документальні матеріали (власне - джерельну базу). До другої - різнорівневі (за ступенем неупередженості висвітлення, науковості) публікації, присвячені осмисленню, оцінкам наслідків становлення і функціонування інституту президентства.
У межах першої групи виділимо кілька підгруп. До першої підгрупи відносимо документи стосовно запровадження та розвитку інституту президентства. Передусім - видання нормативного характеру. Серед них - Закони УРСР, оприлюднені у "Відомостях Верховної Ради УРСР" 1991 року; Закони України, Постанови Верховної Ради, Укази та Розпорядження Президента України, постанови Центрвиборчкому, офіційні статистичні дані щодо виборів Президента тощо, розміщені на сторінках "Відомостей Верховної Ради України", "Урядового кур'єра", "Голосу України", "Офіційного вісника України" чи представлені на сайтах Президента України і Верховної Ради України.
До другої підгрупи відносимо документи (біографії претендентів на пост Президента, їхні виступи, інтерв'ю, звіти про доходи, матеріали Центрвиборчкому тощо), які містять відомості про кандидатів у президенти України під час виборів 1991 [6], 1994 [7] та 1999 року [8]. Звернемо увагу на промовистий факт: публікації в пресі (їх кількість, інтенсивність, регіон поширення) є своєрідним індикатором інтенсивності виборчої кампанії того чи того претендента, інтересу мас-медіа і - опосередковано - суспільства до персони кандидата в президенти. Так, нам не вдалося, наприклад, відшукати в пресі (не партійній), що поширювалася 1991 року в Києві, жодного інтерв'ю чи статті, приміром, С. Гуренка. Тільки одним інтерв'ю (в "Правде Украины") був представлений О. Бердник; двома документами - Л. Лутковський, В. Пилипчук, В. Яворівський; трьома - Л. Табурянський. Найбільше уваги мас-медіа приділяли Л. Кравчуку, Л. Лук'яненку і В. Чорноволу.
Третя підгрупа представлена безпосередніми зверненнями, виступами, інтерв'ю перших українських президентів - Л. Кравчука [9] та Л. Кучми [10] в Україні та за її межами. Для розуміння суті сприйняття першою особою держави - Президентом, з одного боку, дій соратників та опонентів, спрямованих на зміцнення чи послаблення інституту президентства, з другого - власного місця в системі влади у наступні роки (тобто після 1999 року), його оцінок інституту, персоніфікованим уособленням якого він є, корисним буде ознайомлення з книгами, що вийшли з-під пера Л. Кравчука [11] і Л. Кучми [12].
До четвертої підгрупи відносимо виступи (в тому числі - в стінах парламенту, ознайомитися з якими можна на сайті Верховної Ради в Інтернеті), інтерв'ю, статті, книги представників владних структур різних рівнів тощо [13]. В них віддзеркалився мало не весь спектр політичних "переживань", настроїв "за" і "проти", актуальних проблем українства. Прикметно, що серед названих осіб є люди, для яких державні справи в тому чи іншому варіанті завжди були пріоритетними. Є й ті, що прийшли в політику тільки в останнє десятиріччя (з бізнесу, науки тощо), чи яких політика "зачепила" найбезпосереднішим чином, звузивши, а відтак і обмеживши, чи, навпаки, розширивши межі сфери професійної
Loading...

 
 

Цікаве