WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Інститут президентства в Україні в контексті конституційної реформи - Реферат

Інститут президентства в Україні в контексті конституційної реформи - Реферат


Реферат на тему:
Інститут президентства в Україні в контексті конституційної реформи
З часів здобуття Україною незалежності інститут президентства в країні неодноразово зазнавав змін. Це пов'язано з багатьма факторами, зокрема зі зміною політичної системи, чинного законодавства, необхідністю давати відповіді на кризові політичні ситуації, а також постійним "перетягуванням" повноважень гілками влади. Однак всі ці процеси завжди мали еволюційний характер. Можна сперечатися, чи була пропозиція екс-президента України Л. Кучми про необхідність реформування політичної системи шляхом внесення змін до Основного Закону наслідком природних еволюційних процесів, чи це, можливо, була ще одна спроба домогтися більших повноважень для себе, але ця подія безумовно вплинула на політичні процеси і мала серйозні наслідки.
Запровадження конституційної реформи не лише, якщо спрощувати її основний зміст, змінює форму інституту президентського правління, перетворюючи Україну на парламентсько-президентську республіку. Це матиме значно глибші наслідки, які відгукнуться на взаємовідносинах гілок влади, принципі функціонування основних політичних інститутів та виявлять, наскільки спроможна українська держава діяти за демократичними методами і відповідати європейським стандартам конституційного права.
Якщо проаналізуємо хоча б побіжно вітчизняну історіографію, то побачимо, що питання інституту президентства в рамках конституційної реформи в цілісному вигляді та з урахуванням усіх її етапів і проектів не розглядалося. Було багато спроб аналізу основних положень реформи (чи будь-якого проекту), наслідків впровадження реформи в майбутньому на політичну систему України, але окремо саме перспективи інституту президентства у зв'язку зі змінами Конституції недостатньо, на наш погляд, окреслені.
Стаття В. Речицького і Є. Захарова "Конституційна реформа 2004 року і права людини" [11] є цікавою з точки зору юридичного тлумачення прийнятих змін до Конституції України та їх наслідків для системи державного права. Автори дають і рекомендації, спрямовані на вдосконалення вже прийнятих норм, зосереджуючи увагу на принципово інших темах, зокрема реформуванні системи судової влади. Критичне осмислення основних положень прийнятого проекту №4180 міститься у статті І. Коліушка та В. Тимощука "А ви читали проект 4180? Критична оцінка "політичної реформи" [12], де акцентується увага на вадах законопроекту та проблемах, що можуть виникнути з його виконанням. Можемо побачити, що цей юридичний документ містить чимало правових колізій, які згодом можуть призвести до разбалансування гілок влади та відносин між ними. Матеріали "круглого столу" [6], на якому обговорювалися аспекти політичної реформи, цікаві різноманіттям думок щодо основного змісту реформи, майбутнього державного устрою України та шляхів втілення змін, які пропонуються фахівцями.
Джерельною базою цієї статті є законодавчі акти, що розкривають основні правові категорії інституту президентства в Україні, а також Конституція України (чинна та оновлена), яка визначає основні положення статусу Президента України.
Метою нашої праці є висвітлення етапів конституційної реформи (тобто внесення змін до чинної Конституції) та впливу цих змін на подальший розвиток інституту президентства в Україні і коло реальних повноважень Президента.
Завдання роботи - визначити основні положення запропонованих проектів змін до Конституції, проаналізувати зміст конституційної реформи, розкрити змістові частини положень Конституції щодо Президента України після внесення відповідних змін.
Основними методологічними підходами, які використовуються у цій статті, є системний та структурно-функціональний підходи.
Конституція України наділяє Президента повноваженнями, які залишаються дуже широкими, навіть попри те, що глава держави був виведений за межі виконавчої влади. Проте, незважаючи на конституційне тлумачення статусу Президента України, розподіл державної влади не досить чітко окреслює функції її гілок. Проблемою є невідповідність політичної практики зафіксованим в Конституції нормам. Фактично владні можливості Президента ширші, а парламенту - вужчі, ніж це передбачено Основним Законом. Саме це призводить до конкуренції гілок влади. Можливо, наслідком такої боротьби за ще більший вплив було рішення Президента Л. Кучми у 2000 році провести Всеукраїнський референдум за народною ініціативою. Суперечності між Президентом і парламентом намагалися вирішити, використовуючи інструменти плебісцитної демократії. Після виборів 1999 року Л. Кучма підписав Указ, яким передбачалося провести 16 квітня 2000 року Всеукраїнський референдум. На всенародне обговорення виносилося шість питань. Однак після розгляду цих питань Конституційний Суд України прийняв рішення про невідповідність двох з них нормам Конституції.
Формально референдум 2000 року вважався "референдумом за народною ініціативою", оскільки його ініціювала певна група громадян, яка "спромоглася" протягом одного місяця зібрати 3 мільйони підписів у двох третинах областей (по 100 тисяч в кожній) на підтримку своєї ініціативи. Але вже побіжне знайомство із запитаннями, що виносились на референдум, свідчить, що "народ", який ініціював його, був явно на боці Президента, а не парламенту. Пропонувалося: 1) надати Президентові додаткові повноваження для дострокового розпуску Верховної Ради у випадку, якщо вона (а) протягом місяця не зможе сформувати постійно діючу парламентську більшість і (б) протягом трьох місяців не затвердить поданий Кабінетом Міністрів проект Державного бюджету; 2) обмежити недоторканність народних депутатів України; 3) зменшити кількість народних депутатів України з 450 до 300; 4) запровадити двопалатний парламент, в якому одна з палат представляла б інтереси регіонів [1].
Повторимо, що Конституційний Суд України вилучив з переліку запитання, що стосувалися виразу недовіри Верховній Раді України XIV скликання саме народом, а це давало Президентові змогу розпустити парламент. Друге запитання, з яким не погодився Конституційний Суд, стосувалося прийняття Конституції на всенародному референдумі [2].
Всі запитання, винесені на голосування, отримали підтримку населення. Проте, оскільки процедура прийняття законів щодо внесення змін до чинної Конституції включає в
Loading...

 
 

Цікаве