WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Інститут президентства в країнах Центральної Азії - Реферат

Інститут президентства в країнах Центральної Азії - Реферат

повстання у Ферганській долині спрямовувалося на силове захоплення влади в країні.
На відміну від свого таджицького колеги, І. Карімов є значно сильнішим лідером, а Узбекистан - державою, здатною проводити самостійну зовнішню і внутрішню політику. Прихильників у І. Карімова не менше, ніж противників. Правильно було б сказати, що і ті й інші є ситуаційними акторами, заклопотаними передусім власними інтересами. Автор "узбецької моделі розвитку суспільства" часто отримує по східному яскраві характеристики. Як і Е. Рахмонов, І. Карімов порівнюється з видатним політичним лідером, але - Великої Британії. "Появу Іслама Карімова біля керма країни певною міроюможна порівняти з приходом Вінстона Черчілля до керівництва Англією 1940 року, в катастрофічний для неї час. Такий самий пам'ятник (як В. Черчілль - Т. Л.) від нащадків заслужив у майбутньому і Карімов" [6].
Узбекистан - єдина країна центральноазійського регіону, яка за минуле десятиліття кілька разів змінювала свою зовнішньополітичну орієнтацію. Відхід від Росії Узбекистан почав у 1995 - 1998 роках, коли Ташкент відчув себе досить впевнено у світовій економіці. Його бавовна, золото та уран мали попит, й іноземні фірми активно йшли в республіку, відкриваючи свої представництва. Досвідчений політик, І. Карімов завжди діяв згідно з тезою, що в політиці немає друзів, є лише постійні інтереси. Цим і виправдовуються численні коливання Узбекистану в зовнішній політиці, який, залежно від ситуації, орієнтуються то на Туреччину, то на Китай, то на Німеччину чи Південну Корею, то на США, то на Росію.
Дехто з експертів вважає, що невдовзі на узбецькій землі замість американської може з'явитися російська військова база, яка діятиме в рамках Організації договору про колективну безпеку.
Згідно з конституцією країни, І. Карімов перебуває при владі останній строк. Зміна влади, вірогідно, буде досить болючою, адже за неї боротиметься кілька кланів.
У президента Таджикистану зараз серйозних конкурентів немає ні серед окремих політиків, ні серед представників політичних партій. Скоріш за все, Е. Рахмонов після закінчення усіх своїх президентських термінів шукатиме наступника. Тут досить ймовірна російська модель зміни керівництва.
Третя модифікація -Туркменістан
С. Ніязов керує Туркменістаном з 1985 року - спочатку як керівник ЦК компартії, а після розвалу СРСР - в якості всенародно обраного президента. Формально країна є президентською республікою. Але її глава володіє фактично безмежними можливостями.
В цьому випадку йдеться про надзвичайно своєрідну модифікацію авторитарної моделі: вона переростає навіть не в тоталітарний режим, а набуває рис східної деспотії. Розподіл законодавчої і виконавчої влади не проведений навіть на конституційному рівні. Точніше, він нівелюється через те, що над ними стоїть вищий представницький орган - Халк Маслахати (Народна рада). За конституцією цей орган поєднує функції обох гілок влади і висловлює вищу волю народу. Головою ради є сам президент. До її складу входить 2507 членів - депутати, міністри, члени місцевих рад, голови міст та районів, аксакали, бавовнярі, діячі культури, які ухвалюють доленосні для країни рішення. Так, 1999 року Народна рада зняла обмеження з президентського терміну, і С. Ніязов був оголошений пожиттєвим президентом. Рада повторно прийняла це рішення 2002 року. Пожиттєве президентство ніяк не закріплено законодавчо.
Окрім цього, конституцією Туркменістану забезпечено жорсткий і доволі відвертий контроль президента над судовою владою. Партійна структура в країні нерозвинена, преса існує лише офіційна. Будь-яка критика влади виключена, про опозицію взагалі не йдеться.
24 жовтня 2005 року С. Ніязов заявив: "2009 року ми проведемо вибори нового президента". Існують різні тлумачення цієї дивної заяви. Перше: це перевірка найближчого оточення на можливість зради. Друге: демонстрація цивілізованому світові того, що в газовому царстві існує демократія. Третє: С. Ніязов справді шукає "спадкоємця". В останньому випадку найбільш вірогідним переможцем наступних безальтернативних президентських виборів вважають І. Ніязову - доньку президента, або А. Реджепова - начальника особистої охорони президента. Та скоріш за все, 65-річний Туркменбаші відчуває стурбованість щодо своїх можливостей зберегти "пожиттєву" владу.
Отже, на цей час в країнах Центральної Азії, на думку дослідників, альтернативи авторитарній моделі політичної влади не спостерігається. "Навіть "європейське" населення, виховане в дусі радянського державного патерналізму, демонструє вкрай низький рівень політичної активності" [7]. Постійне зниження його кількості об'єктивно посилює характер місцевого суспільства. А це, у свою чергу, може сприяти трансформації "м'якого" авторитаризму в жорстку владу.
Досвід авторитарних режимів східних країн, що розвиваються, доводить, що перехід від жорсткого авторитаризму до м'якого, від деспотії до керованої демократії, до режимів, здатних, при всій їх недосконалості, просуватися шляхом справжньої демократизації, може здійснюватись по-різному. В одних випадках імпульс до переходу дає масове соціальне заворушення, в інших - локальний, але сильний протест однієї, найбільш свідомої соціальної групи населення, в третьому - достатньо зростаючої апатії та невдоволення мас і розколу еліт.
Тому, на нашу думку, принципи політичного лідерства в країнах Центральної Азії заслуговують на глибоке дослідження. В інтересах світової спільноти - здійснювати вплив на перебіг подій в Центральній Азії таким чином, щоб сприяти розвитку там цінностей і норм поведінки європейських держав, починаючи від дотримання прав людини і закінчуючи заходами для нерозповсюдження зброї масового знищення. В руках лідерів центральноазійських держав не лише долі народів їх країн, адже збереження миру в цьому надзвичайно важливому регіоні є запорукою стабільності на світовій арені.
Література:
1. Панарин С. А. Политическое развитие государств Центральной Азии в свете географии и истории региона // Вестник Евразии. - 2000. - №1. - С. 30.
2. Там само. - С. 32
3. Эмомали Рахмонов: наша цель - единство, согласие, созидание! - Душанбе: Ирфон, 2000. - 125 с.
4. Там само. - С. 122.
5. В результаті заворушень в Андижані, за офіційними даними узбецької влади, загинуло 187 осіб. Проте на думку правозахисників там було вбито близько тисячі людей.
6. Левитин И. Л. Узбекистан. Эпоха Каримова. - М.: Вагриус, 2003. - С. 32.
7. Панарин С. А. Политическое развитие государств Центральной Азии в свете географии и истории региона // Вестник Евразии. - 2000. - №1. - С. 38.
8. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве