WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Інститут президентства в країнах Центральної Азії - Реферат

Інститут президентства в країнах Центральної Азії - Реферат

потенційний електорат. Якщо ще 2004 року передбачалось, що супротивники Н. Назабаєва можуть розраховувати на 25 - 30 % голосів, то на самих виборах усі чотири альтернативні кандидати разом одержали менше 20 % голосів.
Останній президентський термін Н. Назарбаєва триватиме до 2013 року, а питання про передачу влади навряд чибуде порушуватися раніше 2007 року. Президент Н. Назарбаєв має всі шанси стати справжнім регіональним лідером, причому всерйоз і надовго. Ще один претендент на цю роль - президент Узбекистану І. Карімов через події в Андижані втратив симпатії як США, так і європейської спільноти.
Друга модифікація - Узбекистан і Таджикистан
Ці дві держави є президентськими республіками з декоративними елементами демократії, з надзвичайно великими повноваженнями глави держави та фактичним прямим президентським правлінням у поєднанні з конституційно закріпленим, але абсолютно формальним розподілом гілок влади.
1991 року становище Узбекистану було досить складним порівняно з іншими країнами Центральної Азії (за винятком Таджикистану). Тут діяла сильна опозиція, загострювалися національні проблеми. Економіка залежала від постачання нафти і зерна з Росії, в сільському господарстві панувала монокультура (бавовна).
В той час, після розпаду СРСР, шляхом всенародного голосування І. Карімов, одержавши 86 % голосів виборців, став президентом Узбекистану. Невдовзі після виборів розпочалися репресії проти представників опозиції. Було заборонено опозиційні партії "Бірлік" і "Ерк", посилився тиск на ісламістів.
1995 року повноваження І. Карімова було подовжено на п'ять років шляхом проведення всенародного референдуму, який, за висновком багатьох зарубіжних аналітичних служб, не був демократичним. Такі ж коментарі робилися й стосовно президентських виборів 2000 року. Другий кандидат на виборах, А. Джалалов, сам визнавав, що мріяв лише про перемогу І. Карімова.
2002 року І. Карімов провів ще один референдум, в результаті якого термін його правління був збільшений до 7 років. Отже, наступні вибори глави держави очікуються не раніше 2007 року.
Конституція Узбекистану - єдина серед країн СНД, яка навіть не передбачає можливості усунення президента з посади через імпічмент. Вважається, що зміна влади в Узбекистані шляхом революції абсолютно неможлива. Тим не менше, І. Карімов балансує зараз між кількома провідними клановими угрупованями, що мають явний регіональний характер. На даний момент в країні у владі представлено в основному два клани - вихідці з Ташкента і Самарканда.
Як і в багатьох інших країнах перехідного типу, основна загроза стабільності держави приховується в соціально-економічній сфері - саме з цим пов'язується зростання екстремістських настроїв.
Узбекистан за кількістю населення випереджає решту країн регіону. Тут живе 26 мільйонів осіб, з яких 72 % - узбеки, росіян - 8 %, таджиків - 5 %, казахів - 4 %, татар - 2 %. Всього в Узбекистані проживають представники 130 національностей. Середня заробітна платня не перевищує $25 - 30. Мінімальна зарплатня - $4. У бюджетній сфері середня зарплатня становить $15. Більше 80 % населення країни живе за межею бідності. Рівень безробіття сягає 1,5 мільйона осіб. Чисельність узбеків, що виїхали за межі республіки, в основному в країни СНД, також становить 1,5 мільйона чоловік. За рівнем корупції Узбекистан посідає 114 місце серед 145 країн у світовому рейтингу корумпованих країн. Заради справедливості зазначимо, що ця проблема властива усім країнам регіону.
Наприкінці 1980-х - початку 1990-х років суспільні відносини в Таджикистані характеризувались надзвичайним загостренням протиріч, нарощуванням та розширенням конфліктності. Конфлікти набували настільки жорсткого характеру, що вилилися в громадянську війну.
Ще 1992 року було здійснено перші спроби врегулювати ситуацію. Протягом року між конфліктуючими сторонами відбулося три зустрічі. Слід зазначити, що всі вони проходили без участі міжнародних організацій. Та зобов'язання, які брали на себе учасники переговорів, постійно порушувалися. Громадянська війна загострювалася, викликаючи великі матеріальні та людські втрати. Лише економічні збитки, за підрахунками спеціалістів, склали більше $7 мільярдів. Кількість вбитих перевищила 50 тисяч чоловік, десятки тисяч людей стали біженцями [3]. Лише 27 червня 1997 року в Москві було підписано угоду про встановлення миру і національної злагоди.
Головну роль у миротворчому процесі приписують Е. Рахмонову, якого таджицькі автори порівнюють з А. Лінкольном. Вони так оцінюють діяльність Е. Рахмонова: "Його президентство - це найкраща гарантія відродження держави таджиків. Нащадки Саманідів безумовно приведуть Таджикистан до нових вершин процвітання на просторі цивілізації третього тисячоліття" [4].
1993 року Е. Рахмонов став головою Верховної Ради Таджикистану. Через рік він оголосив запровадження президентського правління. Пізніше змінив Конституцію і подовжив строк президентского правління з п'яти до семи років. Останні зміни дозволили залишатися Е. Рахмонову на посаді президента до 2020 року.
У Таджикистані сім мільйонів населення, з якого понад дві третини проживає за межею бідності. Ще близько мільйона щороку виїздить на роботу в Росію та інші країни СНД. Таджикистан - найбідніша країна центральноазійського регіону.
Було б помилкою вважати таджицького президента абсолютно незалежною політичною фігурою. Напевно, це й неможливо в країні, яка ще не відійшла від кривавої громадянської війни, де залишаються відкритими певні ділянки кордону з Афганістаном, у якій майже половина населення виживає завдяки наркоторгівлі. Суттєвим фактором, що впливає як на внутрішню ситуацію в Таджикистані, так і на його зовнішню політику, є те, що в політичному процесі бере активну участь Ісламська партія відродження. Таджикистан - найрелігійніша країна на теренах колишнього СРСР.
Сьогодні реально лад в країні зберігається завдяки російській армії. І хоча відбулась передача охорони таджицько-афганського кордону під юрисдикцію таджицьких прикордонників, Е. Рахмонов підкреслює, що Таджикистан залишається вірним союзником і стратегічним партнером Росії.
Цікаво, що сьогодні США, в особі помічника держсекретаря Д. Фріда, називають Таджикистан (поряд з Киргизстаном) "країною реформ, що розвивається". Поряд з цим Узбекистан критикується за придушення повстання в Андижані у травні 2005 року та за відмову "дозволити прозоре розслідування подій, що там відбулися" [5].
Взагалі, статус Узбекистану дуже постраждав через свою неповагу до світових стандартів демократії. Проте влада Узбекистану не погоджується з такою трактовкою подій та вважає, що
Loading...

 
 

Цікаве