WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Імператив концепції національної безпеки у ХХІ столітті - Реферат

Імператив концепції національної безпеки у ХХІ столітті - Реферат

повинні бути зовсім не такими, як були досі. Тому проблему виживання треба вирішувати за цілком іншими науково-філософськими та організаційними підходами, ніж раніше, а головне - колективно.
Єдиним засобом, спроможним ефективно вирішити проблему безпеки як на планетарному, так і на національному рівні, є наукова думка як цілком нова геологічна сила, висока інтегруюча спроможність якої базується на тому, що вона діє під тиском практичної необхідності та логічної безперечності. Саме цією обставиною пояснюється висока дозвільна спроможність її інструментів - законів і закономірностей розвитку соціального світу.
Для того, щоб розробити ефективну концепцію безпеки будь-якої окремої країни чи співдружності країн, треба вирішити два взаємопов'язаних завдання. З одного боку, слід з'ясувати причини сучасної кризи суспільного розвитку, а з іншого - обгрунтувати філософську ідею, на основі якої тільки й можна розробити систему практичних заходів для гарантування сприятливих умов для саморозгортання соціального організму країни в цілому та кожного її громадянина зокрема.
Ще зовсім недавно вважалося, що основним джерелом загрози прогресові тієї чи іншої країни є або окремі країни, або протистояння суспільних систем ("капіталізм - соціалізм"). Однак з саморозпадом СРСР і зняттям протистояння "Схід - Захід" ця причина відійшла на другий план. Зараз, після падіння "залізної заслони", судячи з інтенсивності обговорюваних проблем виживання як окремих країн, так і всієї світової спільноти, всі (чи майже всі) зрозуміли: загроза національним і загальнолюдським інтересам полягає в тому, що практична свідомість людей продовжує орієнтуватися на засвоєння логіки зовнішнього порядку речей. Люди втратили контакт із внутрішнім світом. Вони вже не розуміють його логіки, і ця неувага обернулася, наприклад, екологічною пасткою, що вимагає дотримання всіма нами умов закономірностей космічного характеру. Іншими словами, загрозу національній безпеці стали шукати в соціальній системі.
Однак ми наполягаємо на тому, що причини, які обумовлюють перетворення в сучасному соціальному світі, закорінені значно глибше. Криза суспільного розвитку, яку ми переживаємо, з явно вираженими теоретичною, методологічною, ідеологічною та світоглядною характеристиками, є наслідком того, що в організмі сучасної цивілізації відбуваються болісні процеси. Вони виникли через те, що функції окремих його інгредієнтів ніяк не пристосуються одна до одної, в той час як закономірності еволюції універсуму вимагають від них цілком іншої поведінки. І це закономірно. Бо Всесвіт, старіючи, набуває все тоншої організації. З часом рівень її неухильно підвищується за рахунок вдосконалення нижчих форм руху універсуму. Ціле тут диктує умови частинам. Сучасна криза, яка є патологією в соціальному світі, має, як і у фізіології, слугувати з'ясуванню причин захворювання соціального організму та його наступної елімінації. Становище ускладнюється ще й тим, що людство, відчуваючи внутрішні проблеми, водночас переходить від індустріального до інформаційного типу розвитку.
Іншими словами, суспільні процеси напередодні третього тисячоліття сягнули такого розвитку, коли технічна єдність соціальних організмів окремих країн, тобто створене за випадковими ознаками (наприклад, національною, релігійною, класовою, расовою тощо), трансформується в органічне, тобто таке, що відповідає субстанціональній природі соціального світу.
При цьому ми впевнені, що пояснення біфуркацій нового характеру сучасних суспільних процесів треба шукати у Всесвіті, видозмінення якого є об'єктивною причиною, яка викликала гігантське потрясіння культурно-історичного світу. Геологічний процес - це така тотальна реальність, в якій знімаються обидві названі вище тенденції в суспільному процесі. У ході цього процесу перебудовується сама основа другої природи. Людство починає розвиватися на своїй власній (інтелектуальній) основі.
Тут своє слово повинна сказати філософія. Вона має пояснити смисл і характер змін, які відбуваються, аби суб'єкти історичної дії могли виробити адекватний їм характер мислення і поведінки. Цією ж обставиною визначається й рівень абстракції, необхідний для пояснення процесу оптимізації суспільного життя. Принципи саме такої поведінки якраз і повинні бути покладені в основу концепції національної безпеки.
Наш аналіз засвідчує, що ідея соціального організму є тим когнітивним засобом, який дозволяє інтегрувати дві названі вище тенденції суспільного розвитку в органічну єдність. Аби переконатися в цьому, досить поглянути на розвиток окремої країни як на процес онтогенезу, а на спільний розвиток країн у складі світового суспільства - як на процес філогенезу. Тоді все стає на свої місця. Імперативність цієї ідеї полягає в тому, що вона визначає, що, як і чому необхідно оберігати, а також якими засобами може бути забезпечена безпека.
Водночас це означає, що філософія і суспільні науки для створення науково-філософської основи системи виживання планетарного людства і створення оптимальних концепцій національної безпеки повинні пояснити кілька основних аспектів проблеми, а саме:
· по-перше, треба розкрити філософську ідею-смисл, що сконцентрувалася в понятті "соціальний організм", показавши її як суть, зміст і форму соціального життя;
· по-друге, треба уявити соціальний організм як об'єктивну реальність з відповідними морфологічними та функціональними характеристиками. Власне кажучи, концепція безпеки повинна створити простір для саморозгортання соціального організму країни і його підсистем або органів у складі сімейства соціальних форм;
· по-третє, треба розглянути концепцію безпеки як соціального явища, для створення якого потрібен специфічний науково-методологічний інструментарій.
Сьогодні, в епоху наукової революції, що розгортається під впливом переходу до інформаційного етапу розвитку, це є істотним фактором. Тому зупинимося на ньому докладніше.
Ідея організменого втілення життя людини має багатовікову історію. Перші згадки про суспільний організм як форму існування людини стосуються, як відомо, ще давньоіндійських Вед (близько 3,5 тисячі років тому) і Римської історії (близько 2,5 тисячі років тому). У пізніші часи цю ідею підтримали Платон, Арістотель, Гоббс, Кант, Спенсер, Маркс, Енгельс, Ленін, Дюркгейм та багато інших філософів. У світовій соціології склався цілий напрямок, який отримав назву органічної школи. Із сучасних дослідників ідею підтримує багато вітчизняних і зарубіжних учених та практиків, які прагнуть застосувати системний підхід до вивченняі регулювання суспільних процесів.
Наш аналіз показує, що ідея соціального організму виникла для відображення в логічній формі специфічного планетарного явища, а саме - саморозгортання соціального життя, або розумної живої речовини, що співіснує поряд із звичною білково-нуклеїновою формою життя. У ній, згаданій вище ідеї, зафіксовано в когнітивній формі діалектичне протиріччя між людиною та суспільством. Онтологічно таке протиріччя є системою взаємодії людей між собою.
Звідси випливає прагнення дослідників, використовуючи засіб аналогій, накласти закономірності живого виду планетарної речовини на розумну живу речовину. Саме з цієї причини історія її саморозгортання, як відомо, тісно переплітається з поняттям "фізичний організм". Цей зв'язок можна уявити в такому вигляді. У Платона він є метафорою, у Аристотеля - аналогією, у
Loading...

 
 

Цікаве