WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Імператив концепції національної безпеки у ХХІ столітті - Реферат

Імператив концепції національної безпеки у ХХІ столітті - Реферат


Реферат на тему:
Імператив концепції національної безпеки у ХХІ столітті
На порозі третього тисячоліття Україна розпочала якісно новий етап свого розвитку. Він непростий. Крім суто внутрішніх причин, цей період ускладнюється ще й тим, що світова спільнота здійснює інтенсивний перехід до створення планетарної форми співжиття - так званого планетарного соціального організму.
В цих умовах молода українська держава, зміцнюючи свою самостійність, повинна враховувати й тенденції планетарного масштабу, що грунтуються на принципово новій - духовно-інформаційній основі. Отже, концепція розвитку країни у ХХІ столітті повинна гарантувати українському народові національну безпеку від негараздів як внутрішнього, так і зовнішнього походження.
Відомо, що ефективним інструментом соціальної розбудови будь-якої країни (і Україна не виняток) є політика держави у єдності її внутрішніх та зовнішніх чинників. Тому дуже важливо, створюючи концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку країни, випрацювати такий алгоритм її реалізації, який би не породжував надуманих протиріч у ході еволюційного розвою соціального світу. Чвари між гілками державної влади в такій ситуації стають небезпечним анахронізмом. Вони нагадують бійку матросів на палубі лайнера, що може потонути в розбурханому океані, тому що ним ніхто не керує.
Феномен національної безпеки треба розуміти як створення необхідної і достатньої сукупності економічних, юридичних, організаційних, політичних, духовних, екологічних та інших умов, що цілеспрямовано формуються системою державного управління для оптимізації становища країни на світовій арені та зростання добробуту її громадян. Роль філософів, учених-суспільствознавців у цьому процесі особливо актуальна, адже проблема фундаментальної раціоналізації суспільного життя сягає вищого рівня складності.
В історії подібна ситуація спостерігалося, як мінімум, тричі. Уперше це було пов'язано з обґрунтуванням примату ролі особистості в поясненні земного походження суспільства і держави (епоха Відродження). Вдруге - зі становленням соціальної доктрини марксизму, що розкривала суть суспільного життя на основі примату матеріального над духовним при зростанні творчої ролі народних мас як суб'єкта соціального чину (кінець XVIII - початок XIX століття і до середини минулого століття). І, нарешті, третій сплеск підвищеної уваги до проблеми національної безпеки пов'язаний з пошуком "філософської єдності" серед безлічі відносно самостійних і взаємонепоєднуваних засобів пояснення ліній розвитку соціального світу - теологічного, матеріалістичного, технократичного, феноменологічного, екзистенціалістського та інших (від середини XX століття).
Однак забезпечити безпеку окремої країни, а тим більше - всієї планети не так вже й просто. Як свідчить історія, це виявилося не під силу ані філософії, ані міфології, ані релігії, ані мистецтву, ані державній думці (навіть якщо у розпорядженні її носіїв є найпотужніші арсенали ядерної зброї). Ліквідація наслідків "холодної війни" між Сходом і Заходом, капіталізмом і соціалізмом виступає потужним каталізатором докладання зусиль в ім'я спільного вирішення проблеми створення оптимальних умов для становлення інформаційної цивілізації, заснованої на субстанціональній єдності природи, людини і суспільства.
Нині в розвитку людства чітко визначилися дві суперечливі тенденції. Одна пов'язана з становленням окремих країн як самостійних суб'єктів світового суспільного процесу. Вона характеризується гострими, часом кривавими конфліктами в процесі національного самовизначення народів, утворення незалежних держав. Досить згадати розвал Радянського Союзу, Югославії, а також боротьбу палестинців, курдів та інших етносів за право самим вирішувати свою долю.
Інша ж тенденція полягає в тому, що ми стаємо свідками становлення людства як єдиного цілого. Вперше в історії спостерігаємо єдиний культурно-історичний процес, що охопив усю планету. Наприкінці ХХ століття розпочалося утворення єдиної світової спільноти. Під цією спільнотою розуміємо комбінацію країн світу, пов'язану ланцюгом всепланетарного розвитку, що засновується на єдності матеріального і духовного життя. В наші дні ця тенденція стала явною, зміцнення "всесвітності" відбувається надзвичайно високими темпами.
Єдність світового суспільства практично оформлюється у вигляді специфічних міжконтинентальних і континентальних конструкцій на зразок Організації Американських Держав, Організації Африканської Єдності, Загальноєвропейського дому, Євразійської спільноти, Північно-Американської зони вільної торгівлі тощо. Саме цією обставиною обумовлюється підвищення ролі колективних органів саморегулювання всіх аспектів життя світового суспільства - Організації Об'єднаних Націй, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, Ради Безпеки ООН, ОБСЄ, Європейського Економічного Співтовариства, Римського Клубу, Європарламенту та інших. Необхідністю зміцнення зв'язків між державами, що досягли певного рівня розвитку, можна пояснити народження ідеї перетворення сімки найбільш економічно розвинених країн світу на вісімку шляхом включення до неї Росії.
Переконливим фактом, що підтверджує посилення процесу становлення континентальних, міжконтинентальних і планетарної форм організації життєдіяльності людей на початку XXІ століття, є створення "сьомого континенту" - Іпtегnеt, європейських та інших спеціалізованих інформаційних систем, телевізійних, космічних і стільникових телефонних мереж, загальноєвропейської грошової одиниці "євро", а також специфічних грошових потоків, так званих "е-мани".
Кожна з цих двох протилежних тенденцій виникла й поглиблюється на основі великої концентрації фізичної та інтелектуальної енергії людей. В таких умовах непросто виробити надійну в теоретичному відношенні і гнучку в практичному застосуванні концепцію навіть національної безпеки, не кажучи вже про безпеку планетарну. Тому й не дивно, що перед такими потужними і різноспрямованими потоками інтелектуальної та фізичної енергії сучасна державна думка просто розгубилася. Вона виявилася неспроможною звести їх докупи, пояснити загальну природу світових процесів та запропонувати ефективні соціальні технології раціоналізації поведінки людини. Людство продовжує заганяти себе в глухий кут. Лейтмотивом сучасної соціальної свідомості стає криза, а не прогрес. Отож зрозуміло, що згадана концепція має забезпечити хоча б відносно благополучний розвиток окремої країни у світовій спільноті.
Особливістю суспільного розвитку кінця XX століття було те, що окрема країна стала невід'ємною частиною світової спільноти. При цьому, світова спільнота, засвоївши потенції провідних країн світу, прийшла в рух, в дію. Звідси її активність в регіонах Африки, Близького Сходу та Європи. Вона закономірно піднімається на вищу сходинку виробленості шляхом перебудови своєї морфологічної основи. Тому сьогодні ми є не тільки свідками, але й учасниками процесу зародження унікальної мегасистеми планетарного масштабу з щеневідомими властивостями. Її формування прямо пов'язане з ноосферичним вибухом, який прогнозується багатьма дослідниками. Людство інстинктивно відчуває загрозу. Відтак концепція національної безпеки має бути своєрідним страховим полісом від руйнівних дій чергового природного катаклізму.
Істотних метаморфоз, зрозуміло, зазнає і проблема безпеки. З локальної вона стає глобальною. Це означає, що і засоби її забезпечення
Loading...

 
 

Цікаве