WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Імперативи формування і розвитку інституту соціального діалогу - Реферат

Імперативи формування і розвитку інституту соціального діалогу - Реферат


Реферат на тему:
Імперативи формування і розвитку інституту соціального діалогу
Соціальний діалог становить суть політики соціального партнерства в розвинених демократичних країнах. Він забезпечує цивілізоване, ефективне регулювання соціально-трудових відносин, сприяє запобіганню або мирному вирішенню соціальних конфліктів.
Згідно з Конституцією, Україна є демократичною державою [1, c. 3]. Однак ще до прийняття Основного Закону країни, а саме 1994 року, міжнародна правозахисна організація "Freedom House", що здійснює моніторинг за станом свободи й демократії у світі, включила Україну до числа демократичних країн. Це рішення грунтувалося на тому, що ще тоді, уперше після повалення комуністичного режиму та здобуття державної незалежності, в Україні було проведено парламентські і президентські вибори, які міжнародна спільнота визнала цілком вільними, легітимними. Адже за традицією, закладеною ще Й. Шумпетером, критерієм демократії вважається здобуття політичної влади на основі виборів, коли демократія виступає як "інституційна система для прийняття політичних рішень, в якій окремі громадяни здобувають право вирішувати" [3, c. 334].
Та попри такий "безпрецедентний демократичний прорив" [2, c. 6], нашому суспільству і тоді, і в наступні роки довелося відповідати численним загрозам соціальній злагоді і політичній стабільності. У цей складний період трансформації наші політики намагалися випробувати різні моделі модернізації. Та їх помилкою було неналежне ставлення до історичного та наукового досвіду стратегічного планування політичних процесів.
На нашу думку, головною проблемою для України (як і для інших посткомуністичних держав) є, зокрема, те, що не здійснювалося наукового моделювання тієї системи, яку бажали створити. Затверджувалися різні концепції, програми, проекти тощо, однак їх автори не переймалися цілісною моделлю ефективного розвитку. Не враховувався навіть "живий" досвід країн-сусідів, що інтегрувалися до ЄС. Перевагу віддавали "власній національній моделі". Аргумент: "Суспільства, що реформуються, опиняються у колі конкурентів, що не залишають їм часу на розвиток" [4, c. 15].
Тим часом однією з найхарактерніших особливостей розвитку політичних і соціальних процесів в країнах, які взяли орієнтацію на членство в ЄС, стало широке застосування різних, але вже успішно випробуваних на практиці форм соціальної демократії - демократії в основних сферах соціального та економічного життя. З процедурної точки зору, йдеться про демократію участі (participation democracy), а з точки зору цінності і результату демократичного процесу - про консенсусну демократію (consensual democracy) [5, с. 144]. До речі, сутністю демократії участі дедалі більше стає участь громадян в ухваленні політичних і економічних рішень, контроль за їх реалізацією у важливих (з огляду на інтереси громадянина, його добробуту) напрямах політичної діяльності владних інститутів.
Ця тенденція дедалі більше стає виразником критичного погляду на перспективи розвитку парламентарної демократії, на її можливості задовольняти інтереси різних соціальних груп. Не випадково, що саме проблеми форм регулювання відносин у суспільстві найбільше зосереджуються нині у сфері економіки, оскільки в основі добробуту мають бути такі механізми регуляції, які б сприяли ефективному вирішенню економічних питань в інтересах усього суспільства. У сфері соціально-трудових відносин такою формою демократичного регулювання, прийнятною для всіх її суб'єктів, є соціальний діалог.
Як засвідчує практика, з кінця ХХ століття в країнах-учасницях ЄС сутністю соціального діалогу остаточно стало створення умов для "форуму", на якому мають здійснюватися переговори в інтересах всіх його учасників. У наукових дослідженнях це визначалось як "складова частина загальносвітового процесу модернізації". В ході такої модернізації відбувається ускладнення й диференціація соціальної системи, що сприяє формуванню громадянського суспільства [6].
Обсяг і форми участі партнерів соціального діалогу дуже різні. Йдеться, тобто, про різноманітні форми регулярних контактів і узгоджень, в першу чергу - між роботодавцями і працівниками. В цьому випадку механізм регулювання ринку праці охоплює весь спектр економічних, юридичних, соціальних і психологічних чинників, що визначають функціонування ринку праці, які реалізуються через систему соціального діалогу.
Сам термін "соціальний діалог" вказує на зміст і мету того, що відбувається в його рамках: спілкування партнерів. В сучасному демократичному суспільстві, в країнах з соціально-орієнтованою ринковою економікою соціальний діалог будується на принципах трипартизму на національному і регіональному рівнях та на принципах біпартизму на виробничому рівні. (Трипартизм - практика тристоронніх консультацій з метою вироблення компромісної угоди між профспілками, роботодавцями і представниками держави в особі органів її виконавчої влади [7, c. 45]). Так формується принципово новий тип соціально-трудових відносин та якісно новий принцип їх регулювання.
Наступною складовою, яка надає значимості всій формі процесу соціального діалогу, є безпосереднє проведення переговорів. В результаті, з точки зору інституціональної перспективи, соціальний діалог є практично цілісністю політичних і правових форм ведення колективних переговорів між суб'єктами, які репрезентують роботодавців і найманих працівників. До речі, український політолог В. Цвих визначає таким чином місце груп інтересів у громадянському суспільстві [8].
Враховуючи актуальність цієї проблематики та безумовну її перспективність для практичного застосування, доцільно простежити передумови виникнення та структурно-функціональні особливості концепцій розвитку інституту соціального діалогу.
Вважається, що однією з перших праць, присвячених проблематиці пошуку соціальної злагоди в суспільстві, був трактат Ж.-Ж. Руссо "Про суспільний договір, або Принципи політичного права". В цьому творі, оприлюдненому 1762 року, дається характеристика "громадянського, а отже цивілізованого суспільства", заснованого на законах, перед якими всі рівні, де забезпечується особиста свобода кожного громадянина [9, с. 42].
Проблемам узгодження інтересів соціальних груп присвячували свої дослідження Ш. Фур'є, А. Сен-Сімон, Р. Оуен. Саме вони стали піонерами вивчення цієї проблеми. Проблему гармонізації інтересів вони розглядали широко, охоплюючи різні сфери життя суспільства - від виробництва й розподілу продукції до виховання та навчання молоді.
Незважаючи на критику їх сучасників, праці цих авторів суттєво вплинули на погляди багатьох дослідників наступних поколінь. Так, Дж. Мілль (ХІХ століття) відзначав конструктивність положень Ш. Фур'є про необхідність співробітництва праці й капіталу. Дж. Мілль одним із перших використав поняття "партнерство" при характеристиці соціальних відносин: відносини між господарями і працівниками будуть поступово витіснятися відносинами партнерства в одній із двох форм: в однихвипадках відбудеться об'єднання працівників з капіталістами, в інших - об'єднання працівників між собою. Причому поділ "на такі групи відбудеться у
Loading...

 
 

Цікаве