WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Ідеологія лівих партій та організацій в Україні - Реферат

Ідеологія лівих партій та організацій в Україні - Реферат


Реферат на тему:
Ідеологія лівих партій та організацій в Україні
Історія сучасного лівого руху в України розпочалася 1991 року, коли 22 липня Міністерство юстиції зареєструвало Комуністичну партію України. Проте досить швидко, 30 серпня 1991 року, після провалу Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС), Президія Верховної Ради України заборонила діяльність КПУ. Прийняте тоді рішення не мало резонансу в суспільстві і серйозно не опротестовувалося.
На уламках КПУ виникла Соціалістична партія України (вже у жовтні 1991 року). А пізніше, 14 травня 1993 року, Президія Верховної Ради ухвалила рішення, за яким громадяни України, які поділяють комуністичні ідеї, отримали можливість створювати партійні організації відповідно до чинного законодавства. Відтак 5 жовтня 1993 року знову була зареєстрована Комуністична партія України.
Відновлення КПУ не означало ліквідації СПУ. Понад те, протягом кількох наступних років в Україні з'явилася низка інших партій комуністичної орієнтації.
Сьогодні лівий спектр української політики представлений досить широко - від СПУ (яка позиціонує себе лівоцентристською) до ліворадикальних Комуністичної партії робітників та селян (КПРС), Прогресивної соціалістичної партії України (ПСПУ), молодіжних об'єднань - Ліворадикальне об'єднання молоді (ЛОМ) та Робітничий спротив (РС).
Особливо цікавим є рух так званих "нових лівих", більшість організацій якого з'явилася у 1990-х роках. Це: профспілка "Пряма дія" та Всеукраїнська молодіжна гвардія більшовиків (ВМГБ) (які згодом приєдналися до ВКП(б) - сталіністи), "Революційна комуністична молодь" (РКМ), що трансформувалася згодом, 2000 року, в КСРД (Координационный совет рабочего движения) - лідери Ю. Докукін, Є. Лішан. Щоправда, ці організації проіснували недовго. До "нових лівих" відносять і створене 1998 року групою харківських ліворадикалів Ліворадикальне об'єднання молоді, яке стоїть на позиціях революційного екстремізму: будь-яке нагнітання напруження в суспільстві, будь-які деструктивні дії вважаються корисними для революції. З 2000 року ЛОМ - колективний член Революційного комітету соціалістичної молоді (більшовиків) (РКСМ(б).
На початку 1994 року троє троцькістів - активістів ЛОМу створили в Києві ініціативну групу "Робітничий спротив" (РС). Влітку того ж року РС почав співпрацювати з представниками міжнародної марксистської організації "Комітет за робітничий інтернаціонал".
Слід зазначити, що рух "нових лівих" має майже винятково інтелектуальний характер і поширений лише у містах серед інтелігенції та студентства.
Історична спадщина
Ставлення українських лівих до СРСР досить різне: від схвалення сталінізму КПРС та ЛОМом (останні стверджують, що сталінізм зовсім не був якимось страхіттям, а "закономірною моделлю соціалізму на своєму історичному етапі і у своїх конкретних умовах" [1]), до категоричного засудження політики Й. Сталіна і примусової колективізації (СПУ, РС).
Постсталінський Радянський Союз сприймається також неоднозначно. Так, СПУ та РС засуджують систему партійно-державного бюрократизму, вважаючи, що справжній марксизм в СРСР було забуто, внаслідок чого країна увійшла в системну кризу, "так і не подолавши стадію перехідного періоду від капіталізму до соціалізму" [2]. Інші (КПУ, КПУ(о), ПСПУ, КПРС) сприймають розпад СРСР як трагедію. Хоча КПРС вважає, що після Й. Сталіна радянське суспільство фактично повністю переорієнтувалося на споживацький тип відносин, тобто на "приховану капіталізацію".
Електоральна база
Усі організації намагаються спиратися на трудящих, яких вважають своєю базою. Але якщо ЛОМ, КПУ(о), ПСПУ, КПРС та РС називають себе винятково робітничими організаціями, то СПУ та КПУ свою електоральну базу розширили, залучивши до неї дрібних власників. Цікаво, що КПРС взагалі пропонує тимчасово обмежити виборче право і надати голос лише трудящим.
Проте жодну партію не можна назвати суто робітничою ні за складом, ні за лідерами, ні за реальною орієнтацією їх діяльності. Так, наприклад, у фракціях КПУ та СПУ в парламенті немає жодного колишнього робітника чи селянина.
Міжпартійні відносини
Всі партії лівого спрямування мають спільну рису - негативне ставлення одна до одної. Звучать взаємні звинувачення в пасивності, співробітництві з владою, конформізмі. Лише СПУ та КПРС виявляють готовність до співробітництва з будь-якими рухами та організаціями, які виступають проти нинішньої влади і прагнуть створити коаліцію (хоча КПРС це скоріш декларує, ніж реалізує).
Хоча трапляються випадки і несподіваної кооперації. На президентських виборах 2004 року кандидат від СПУ (без отримання його згоди на те) був підтриманий КПУ(о). Аргументувалося це наявністю начебто багато чого спільного в програмі Соціалістичної партії та маніфесті КПУ(о) [3]. Проте, як буде показано далі, це твердження далеке від істинного. Такі кроки з боку лівих партій часто диктуються не тим, що в їхніх програмах і цілях немає протиріч, а суто політичною кон'юнктурою.
Важливо також згадати, що КПУ заклала у свою програму можливість лише тимчасового співробітництва з іншими організаціями і заборону створення фракцій з партіями, "ідейно не сумісними з КПУ" [4]. Тобто - з будь-ким. Отже, чекати від комуністів тривалої співпраці у коаліції з іншими партіями та рухами було б помилкою.
Головна мета і засоби її досягнення
Всі ліві партії та організації головною своєю метою проголошують побудову соціально справедливого суспільства. Що тут мається на увазі і як таке суспільство функціонуватиме, вони конкретно визначити не змогли.
В усіх програмах йдеться також про народовладдя, яке розуміється як верховенство народу над державою, самоврядування у політичній, економічній, виробничій, територіальній та суспільній сферах. Народовладдя повинно стати внутрішньою політичною та економічною самоорганізацією суспільства. О. Мороз у статті до 10-річчя СПУ писав, зокрема, що народовладдя - це найбільша цінність у програмі партії. І демократія є лише засобом його досягнення [5].
СПУ має "програму мінімум", головна ідея якої - "усунення кланового режиму" (тобто боротьба за владу) та встановлення "народно-демократичної системи влади" [6], і "програму-максимум" - "перехід до суспільства демократичного соціалізму", під яким розуміється соціалізація виробництва, розподілу та споживання, участь робітників в управлінні виробництвом та ліквідація приватної власності на засоби виробництва [7]. Проте і тут закладено протиріччя: СПУ в принципі не заперечує ринкових відносин, оскільки повне одержавлення для України безперспективне. А соціалізація планується не шляхом націоналізації, а через нагромадження акцій державної власності лише на стратегічні об'єкти. У цьому з соціалістами солідарна КПУ(о). Цікаво, що в публікаціях деяких провідних представників партії висловлюється думка, що ані приватна, ані державна власність як такі не є гарантією економічної ефективності чи соціальної справедливості [8].
Не уникла протиріччя міжідейними цінностями та політичною реальністю і КПУ. Так, якщо у своїй програмі партія
Loading...

 
 

Цікаве