WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Ідеологічна структуризація суспільних політичних інтересів - Реферат

Ідеологічна структуризація суспільних політичних інтересів - Реферат

давньогрецьке поняття "ідіот"означає саме того, хто не переймається життям полісу, тобто політикою). Ці первинні політичні інтереси, як правило, мають форму преференцій і виражаються у вигляді оціночних позицій ("цей політичний крок невдалий", "це політичне рішення позитивне") чи політичних бажань ("слід було б вчинити так, а не інакше"). Звісно, вони є частиною політичної свідомості, але такої, яка ще не актуалізувала себе у будь-які політичні дії (політичні дії завжди пов'язані з практикою влади, насамперед державної).
На противагу цьому, вторинні політичні інтереси носять груповий характер. Стосовно них можна цілком слушно застосувати визначення С. Рябова. Він однією з основних властивостей політичного інтересу вважає готовність та уміння громадян реалізовувати й захищати свої політичні свободи [5]. А тому ці властивості мають такі ознаки: а) інтегративність (формують більш-менш цілісну систему чи комплекс, що складається з кількох взаємопов'язаних чи близьких суб'єктивних політичних інтересів); б) артикульованість (для того, аби їх зрозуміли всі члени групи, вони мають бути чітко сформульовані і вербально виражені); в) практичність (передбачається не просто публічна актуалізація, але й практична реалізація, коли політична дійсність конституюється чи видозмінюється згідно з цими політичним інтересами).
По-друге, на відміну від політичних інтересів, які завжди органічно виростають з суспільного середовища і для того, аби бути втіленими у політичній практиці, мають пройти шлях від первинних до вторинних, ідеології можуть формуватися штучно, оскільки тут основна мета - інтеграція суспільних інтересів, їх оформлення у певну цілісну доктрину, яка б була спроможною охопити якомога ширшу і впливовішу частину сукупного суспільного інтересу. Творцем і реалізатором ідеології виступає не суспільство в цілому (розглянуте як сукупний громадянин, що є носієм усіх суспільних інтересів), а окремі групи (в такому сенсі ці групи можна позначити "партіями", тобто частинами - латинське "parts"), які прагнуть перетворити ідеологію "партії-частини" на ідеологію суспільства, встановити пряму асоціацію між інтересом партійним та інтересом суспільним.
На перший погляд може здатися, що ідеологія має справу винятково з вторинними політичними інтересами (адже вона завжди реалізується групою). Однак насправді специфіка взаємозв'язку ідеології з політичними інтересами полягає в тому, що вона діє не тільки на рівні груп, об'єднань громадян, але й на індивідуальному рівні (за умови належної політичної культури, під якою зараз розуміємо лише такий її аспект, як політична обізнаність і наявність мінімуму знань про основні сучасні політичні ідеології), оскільки первинні політичні інтереси можуть набувати оформленості, системності та практичної реалізації не тільки шляхом перетворення на вторинні суспільні інтереси, але й шляхом безпосереднього поєднання з тією чи іншою ідеологією. Щоби це краще пояснити, можна звернутися до такого прикладу. В реальному політичному житті дуже часто стаємо свідками того, що за ту чи іншу політичну партію (коли її діяльність пов'язана з певною і легко ідентифікованою політичною ідеологією) голосують не тільки її члени, але й інші громадяни, які є позапартійними або навіть членами інших партій (останній випадок окреслюється поняттям "стратегічного голосування").
Отже, виявлення специфіки ідеологічної структуризації політичних інтересів у тому чи іншому суспільстві стає гранично важливим з огляду на те, що такий аналіз дозволяє визначити безпосередні тенденції, які існують в суспільстві щодо подальшого розвитку політичної системи, самого суспільства, і, відповідно, визначення загальної державної політики. Понад те, як пишуть І. Кресіна та Є. Перегуда, чинник ідеологічної структуризації суспільних політичних інтересів фактично визначає рівень політичної стабільності, коли політичні ідеології дозволяють реалізовувати процес самоідентифікації політичних інтересів [6]. По суті, завдання аналізу ідеологічної структуризації політичних інтересів є важливим для будь-якого суспільства, для будь-якого політичного процесу. Але в умовах його неусталеності, коли рівень політичної і правової культури сягає лише мінімальних показників, а сама політика характеризується превалюванням конфліктних відносин над всіма іншими, вивчення феномена ідеологічної структуризації політичних інтересів стає якщо не найактуальнішим напрямком наукових досліджень в галузі політичної теорії, то принаймні одним з таких.
З суто теоретичної точки зору, явище ідеологічної структуризації як суспільства в цілому, так і окремих політичних інтересів, може бути висвітлено в двох аспектах. По-перше, як ступінь поширення ідеологічної системи (сукупність усіх наявних в суспільстві ідеологій) на все суспільство. І, по-друге, як ступінь ідентифікації громадянами своїх політичних інтересів з тією чи іншою ідеологією. В межах цієї статті розглянемо тільки другий із названих аспектів, оскільки перший стосується таких об'ємних питань, як політична культура та загальна політична структуризація суспільства.
Проте, перш ніж переходити до дослідження ідеологічної структуризації політичних інтересів українського суспільства, слід зробити кілька зауваг загального методологічного характеру. Перше з них стосується того, що навіть на теоретичному рівні ми далеко не завжди маємо змогу чітко встановити певну універсальну класифікаційну структуру, яка б охоплювала всі наявні політичні ідеології. Так, на думку Ф. Кирилюка, сучасний ідеологічний спектр конституюється з шести складових частин: комунізм, соціал-демократія, лібералізм, консерватизм, націоналізм та фашизм [7]. На відміну від цієї точки зору, російські дослідники В. Пугачов та А. Соловйов говорять лише про чотири типи ідеологій (лібералізм, консерватизм, соціалізм і фашизм) [8]. Тим часом К. Гаджієв поділяє весь ідеологічний спектр на п'ять ідеологій (лібералізм, консерватизм, соціал-демократія, марксизм і тоталітаризм [9]), але вважає, що реально конкурують нині лише три з них (лібералізм, консерватизм, соціал-демократія).
Другий момент, на якому варто акцентувати увагу в контексті аналізу специфіки ідеологічної структуризації політичних інтересів в сучасному українському суспільстві, стосується того, що в політології описується поняттям "загальної трансформації ідеологічного дискурсу". Йдеться про те, що практично всі без винятку традиційні ідеологічні програми та цінності зазнають певних змін та нової інтерпретації відповідно до зміни соціально-історичних та політико-правових умов життя. В цьому плані доволі показовим стає свідчення Л. фон Мізеса, який у праці "Лібералізм" (1927 р.) писав, що сучасний йому лібералізм вже не є класичним у тому сенсі, що він радше нагадує "політику торі чи соціалізм", але жодним чином не традиційну ліберальну доктрину [10]. Що ж до фактичних змін, які свідчать по змістові ідеологічні трансформації, то вони даються взнаки бодай у появі таких
Loading...

 
 

Цікаве